Миронов Сергій Михайлович
Сергій Михайлович Миронов (рос. Сергей Михайлович Миронов, нар. 14 лютого 1953 року, Пушкін, Ленінград) — російський політик. Керівник фракції «Справедлива Росія» у Державній думі РФ з 5 жовтня 2016 року.[1]
Депутат Державної думи Російської Федерації VII скликання. Голова партії «Справедлива Росія» — член бюро президії Центрального ради партії, депутат Законодавчих зборів Санкт-Петербурга (1994–2001). Заступник голови Законодавчих зборів Санкт-Петербурга (2000—2002).
Виставляв свою кандидатуру на виборах президента РФ в 2004 і 2012 роках і обидва рази займав останнє місце. Голова Наглядової ради «Союзу десантників Росії».
Життєпис
Сергій Миронов народився 14 лютого 1953 року в місті Пушкіна. Батьки походять з Тверській і Новгородської областей. Мати — Галина Федорівна Варламова, батько — Михайло Омелянович Миронов[2]. Батько — фронтовик Німецько-радянської війни; після демобілізації залишився служити в армії. Мати працювала інструктором партійного обліку[3]. Дід Омелян Еремеіч Миронов був розстріляний у вересні 1937 року.
Закінчив середню школу № 410 Пушкінського району Ленінграда.[4].
У 1969 вступив до Індустріального технікуму на факультет «Геофізичні методи пошуку та розвідки корисних копалин і мінералів». Однак, провчившись один семестр, закинув навчання. Влітку наступного року знову вступив на перший курс цього ж технікуму. Після першого курсу з'їздив в першу експедицію на Кольський півострів.
Восени 1971, на початку другого курсу, маючи відстрочку від армії до закінчення технікуму, добровільно пішов на строкову службу. Служив у повітряно-десантних військах (ВДВ) ВС СРСР 1973 у Литві та Азербайджані.
Освіта та кар'єра
У 1974 21-річний Сергій Миронов вступив у Ленінградський гірничий інститут ім. Плеханова[5]. Будучи студентом почав працювати в НВО «Геофізика», в секторі, де займалися пошуками уранової сировини.
1978—1986 — старший інженер-геофізик НВО «Рудгеофизика» (нині ФДМ НВП «Геологорозвідка»[6]), потім — геофізиком Зеленогірській експедиції Міністерства геології СРСР.
З 1986 по 1991 за напрямом Міністерства геології СРСР працював старшим геофізиком аэропартии в Монгольської Народної Республіки. До цього він їздив туди протягом п'яти років на півроку, а в 1986 перебрався з родиною в Улан-Батор, де жив ще 5 років до розпаду СРСР у 1991 році[7].
Після 1991 року
З 1991 по 1993 рік був виконавчим директором пушкінського АТЗТ «Російська торгова палата». 1992 — закінчив Санкт-Петербурзький технічний університет. У 1993 році отримав атестат Мінфіну Росії на право роботи на ринку цінних паперів.
1994—1995 — виконавчий директор АТВТ «Будівельна корпорація „Відродження Санкт-Петербурга“».
Законодавчі збори Санкт-Петербурга (1994—2001)
У 1994 обраний депутатом Законодавчих зборів Санкт-Петербурга I скликання від блоку «Весь Петербург».
З квітня 1995 — перший заступник голови Законодавчих Зборів Санкт-Петербурга.
У 1997 році закінчив з відзнакою Російську академію державної служби при Президенті Російської Федерації
У 1998 році закінчив з відзнакою юридичний факультет Спбду.
Квітень — грудня 1998 — виконувач обов'язків голови Законодавчих Зборів Санкт-Петербурга I скликання.
У грудні 1998 року обраний депутатом Законодавчих Зборів Санкт-Петербурга II скликання по 12-му виборчому округу, отримавши 70 % голосів виборців (кращий результат в місті) і увійшов до складу фракції «Законність».
З 1999 слухач філософського факультету Спбду[8].
У 2000 році — заступник керівника виборчого штабу Володимира Путіна по Санкт-Петербургу, на президентських виборах 2000 року.
У червні 2000 обраний заступником голови Законодавчих Зборів Санкт-Петербурга другого скликання.
З вересня 2000 року — голова політради Санкт-Петербурзького регіонального політичного громадського руху «Воля Петербурга».
Член Ради Федерації
Після реформи Ради Федерації Федеральних Зборів.
13 червня 2001 року обраний членом Ради Федерації — представником законодавчого збори Санкт-Петербурга.
З червня 2001 — член Комітету Ради Федерації з конституційного законодавства і судово-правових питань, член Комісії Ради Федерації з регламенту та парламентських процедур.
З жовтня 2001 року — заступник голови Комітету Ради Федерації з конституційного законодавства і судово-правових питань.
Голова Ради Федерації
5 грудня 2001 року обраний головою Ради Федерації. Миронов був єдиним кандидатом на пост спікера — він був рекомендований президентом[9].
За затвердження на цій посаді Сергія Миронова проголосували 152 сенатора, 2 — проти і 4 члена Ради Федерації утрималися від голосування. На початку засідання повноваження голови Ради Федерації з себе склав Єгор Строєв, який перебував на цій посаді протягом двох термінів[10]. Очолюючи Рада Федерації, виступав проти політизації цього органу і створення в ньому партійних фракцій.
Першою ініціативою Миронова на цій посаді стала пропозиція збільшити президентський термін з 4 до 7 років. За словами спікера Ради Федерації, «для Росії в сучасних умовах 4 роки президентського терміну — це мало»[11]. Президент Володимир Путін у відповідь заявив, що вважає таке збільшення недоцільним, однак ця ідея знайшла чимало прихильників[12].
30 грудня того ж року Миронов запропонував новий порядок обрання членів Ради Федерації — посаду члена верхньої палати парламенту має бути виборною. Миронов розповів, що вже розробив відповідний законопроект. На його думку, тільки народний мандат дозволить членів верхньої палати парламенту стати незалежними[13].
1 лютого 2002 Миронов обраний головою Ради Міжпарламентської Асамблеї держав — учасників.
Справедлива Росія
2006 року брав участь у створенні і очолив політичне об'єднання «Справедлива Росія», покликаний стати конкурентом «Єдиної Росії» в рамках потенційної двопартійної системи в Росії.
На початку 2007 року з обранням 4 скликання законодавчих зборів Санкт-Петербурга повноваження Сергія Миронова в Раді Федерації формально закінчилися. Але 28 березня новий парламент підтвердив повноваження Миронова, відкривши тим самим йому шлях до третього спікерського терміну. Миронов був знову обраний представником Петербурзького законодавчих зборів у Раді Федерації.
30 березня 2007 року переобраний головою Ради Федерації на третій термін.
16 квітня 2011 року пішов у відставку з поста голови «Справедливої Росії», залишаючись при цьому її лідером.
18 травня 2011 року за пропозицією фракції «Єдина Росія» Законодавчих зборів Санкт-Петербурга був відкликаний з посади представника Законодавчих зборів міста в Раді Федерації, позбувшись таким чином посади голови СФ.
25 травня 2011 року прийшов у Раду Федерації, де виступив з промовою, підвівши підсумки майже десятирічної роботи на посаді голови[14].
Депутат Державної Думи РФ
8 червня 2011 року зареєстровано депутатом 5 скликання Державної думи, зайнявши місце депутата Олени Вторигіної.[15][16][17].
14 червня 2011 року обраний Керівником фракції «Справедлива Росія» в думі РФ; став членом Комітету думи з науки і наукомістких технологій.
4 грудня 2011 року переобраний депутатом Думи 6 скликання, керівник фракції «Справедлива Росія» у Державній Думі, член Комітету ГД з житлової політики і житлово-комунальному господарству.
У грудні 2011 року на подовженому VI З'їзді партії «Справедлива Росія» була висунута кандидатура Миронова для участі у президентських виборах 2012 року[18].
Фінансування тероризму в Україні
У березні 2014 року Миронова включено до осіб, проти яких запроваджено санкціяї ЄС, США, Канади, Австралії і Швейцарії.
У вересні 2015 року включений в санкційний список України.
В Севастополі і Сімферополі Миронов був 26-27 лютого 2014-го, безпосередньо перед початком анексії Криму РФ.
В кінці 2014 року і в кінці 2015 року відвідував окупований проросійськими терористами Донецьк. Виступає за визнання терористичних угруповань ДНР і ЛНР як держав.
В ході президентських виборів 2018 року відмовився висувати власну кандидатуру і був членом ініціативної групи, що висунула кандидатуру президента РФ Путіна.[20]
Кримінальне переслідування в Україні

Відкрито підтримує та фінансує проросійські терористичні організації в Україні. 25 липня 2014 року українське МВС порушило кримінальну справу проти Миронова.[21]
Нагороди
- Орден «За заслуги перед Вітчизною» III ступеня (14 лютого 2008) — за великий внесок у зміцнення і розвиток російської державності і парламентаризму[22]
- Орден «За заслуги перед вітчизною» IV ступеня (2018)[23]
- Медаль «300 років Російському флоту»[24]
- Медаль «В пам'ять 300-річчя Санкт-Петербурга» (2003)
- Медаль «В пам'ять 1000-річчя Казані» (2005)
- Ланцюг ордена Пошани (Перу, 2005)[25][26]
- Орден Пошани (Південна Осетія, 9 жовтня 2009 року) — за великий внесок у справу підтримання миру і стабільності на Кавказі, активну підтримку в питаннях відстоювання незалежності Південної Осетії та її міжнародного визнання, надану допомогу у відновленні зруйнованого господарства республіки[27]
- Орден «Співдружність» Міжпарламентської асамблеї СНД[28]
- Медаль «За бойової співдружності» (МВС Росії, 2005 рік)[29]
- Почесний знак «За заслуги у розвитку парламентаризму» та грамота ради федерації РФ[30]
- Відзнака «За заслуги в зміцненні співробітництва з Рахунковою палатою Російської Федерації» (2006)[31].
- Медаль «За видатний внесок у розвиток колекційного справи в Росії»[32]
- Медаль «За визволення Криму і Севастополя» (17 березня 2014 року) — за допомогу в анексії Криму Росією.[33]
- Шість разів нагороджувався вогнепальною зброєю: пістолетом Макарова, пістолетом «Вектор», пістолет Яригіна і револьвером «Наган»[34][35].
Примітки
- Миронов Сергій Михайлович. Державна Дума РФ. Архів оригіналу за 18 травня 2018. Процитовано 5 жовтня 2016.
- Біографія Сергія Миронова. Російська газета. 01.03.2012. Процитовано 20 вересня 2013.
- Про себе. Сергій Миронов - офіційний сайт. Процитовано 20 вересня 2013.[недоступне посилання з липня 2019]
- ДЕСАНТНИКИ Глава I. Початок. Спогади про армію. Архів оригіналу за 27 січня 2012. Процитовано 10 серпня 2018.
- «Було забійно». Сергій Миронов згадав студентські роки. Газета «Коммерсантъ С-Петербург», № 194/П (3033), 18.10.2004
- ФДМ НВП «Геологорозвідка». Архів оригіналу за 1 вересня 2011. Процитовано 10 серпня 2018.
- Професія — геолог, Офіційний сайт С. М. Миронова. Архів оригіналу за 13 серпня 2011. Процитовано 10 серпня 2018.
- Сергій Миронов чекає цікавих президентських виборів. Газета «Коммерсантъ С-Петербург», № 22/П (2861), 09.02.2004
- Єгор Строєв все-таки знайшов собі наступника, «Коммерсантъ», № 223 (2353), 05.12.2001
- Новим спікером Ради Федерації обраний Сергій Миронов, «Коммерсантъ», 5.12.2001
- Новий спікер СФ запропонував збільшити президентський термін, «Коммерсантъ», 7.12.2001
- Скільки б ви дали Путіну?, «Коммерсантъ», № 50 (452), 18.12.2001
- Миронов пропонує новий порядок обрання членів Ради Федерації, «Коммерсантъ», 30.12.2001
- Прощання з сенатом, «Російська газета» — Столичний випуск № 5487 (111) 26.05.2011
- Колишній спікер Ради Федерації Сергій Миронов розраховує отримати мандат депутата Держдуми не пізніше, ніж через два тижні
- Комісія Держдуми з мандатным питань задовольнила заяву про складання депутатських повноважень Олени Вторыгиной
- Екс-спікер Совфеда Миронов став депутатом Держдуми
- Есери висунули Миронова кандидатом у президенти
- Указ Президента Російської Федерації від 11 липня 2012 року № 946 «Питання Державної ради Російської Федерації» Архівовано 2013-05-13 у Wayback Machine.
- «Петро Козлов», «Єлизавета Фохт». Путіна висунули в президенти без Путіна «Російська служба Бі-бі-сі», 26.12.2017
- Zaxid.net. МВС порушило справу проти лідера фракції «Справедлива Росія» через підтримку ним терористів. ZAXID.NET. Процитовано 7 квітня 2018.
- Указ Президента Російської Федерації від 14.02.2008 № 195. Архів оригіналу за 05.01.2012. Процитовано 10.08.2018.
- Учасники церемонії вручення державних нагород
- Миронов Сергій Михайлович // Офіційний сайт Ради Федерації
- Сергій Миронов і його перуанський колега однаково скептично оцінюють результати співпраці з МВФ
- Сергій Миронов нагороджений перуанським орденом пошани
- Указ Президента Республіки Південна Осетія від 9 жовтня 2009 року «Про нагородження Орденом Пошани Миронова С. М.». Архів оригіналу за 23 травня 2011. Процитовано 10 серпня 2018.
- Постанова Ради МПА СНД 13.05.2007 № 19
- Міністр внутрішніх справ вручив нагороди членам Ради Федерації.
- Сергій Миронов подякував колег за десять років спільної роботи. Архів оригіналу за 5 січня 2012. Процитовано 10 серпня 2018.
- Сергій Степашин вручив Сергію Миронову нагороду контрольного відомства.[недоступне посилання з квітня 2019]
- Медаль «За видатний внесок у розвиток колекційного справи в Росії». РОО «Академія російської символіки „Марс“». Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 7 липня 2011. Проігноровано невідомий параметр
|description=
(довідка) - Медаль за визволення Севастополя і Криму отримали: Путін, Газманов, Чалий, Шойгу і ще 128 осіб. Архів оригіналу за 24 липня 2014. Процитовано 10 серпня 2018.
- Досьє на Миронова С. М. (Аргументи і Факти)
- Навіщо Миронову три пістолети?