Молодотурки

Листівка Молодотурків з гаслом «Нехай живе батьківщина, нехай живе нація, нехай живе свобода» французькою та османськими мовами

З 1870-х Османська імперія поступово перетворюється на напівколонію, рівень життя населення падає, але наростання гострих міжімперіалістичних розбіжностей на Балканах та Близькому Сході завадило остаточному розділу османських земель. Економіка Османської імперії розвивалася однобоко. Росли іноземні концесійні підприємства, відкривалися філії закордонних банків. Іноземці інвестували в видобувну промисловість і в галузі обробної промисловості, що займались переробкою експортних культур. За рівнем промислового розвитку Османська імперія перебувала на останньому місці в Європі і на одному з останніх місць в Азії. Кількість робочих, зайнятих в промисловості і на транспорті, не перевищувало 40-50 тис. осіб.

У зв'язку з національно-визвольними повстаннями 1870-х в Боснії і Герцеговині, Болгарії і фінансовим банкрутством Османської імперії, побоюючись нового втручання держав, державний діяч Османської імперії Мідхат-паша долучився до «нових османів» і разом з деякими іншими членами уряду організував державний переворот, це сталось 30 травня 1876. В результаті цього правління султану Абдул-Азіза, що керував у 1861-1876, було повалено, а фактична влада перейшла до Мідхат-паші і «нових османів», що співпрацювали з ним. Султан Абдул-Гамід II (правив в 1876-1909 роках) затвердив розроблений Мідхат-пашею і Намиком Кемалем проект конституції, а 23 грудня 1876 «конституцію Мідхата» було урочисто оприлюднено.

Однак уже на початку 1877 султан змістив Мідхат-пашу з посади великого візира і піддав репресіям більшість «нових османів», а в лютому 1878 розпустив обраний згідно з конституцією парламент і встановив самодержавний деспотичний режим («зулюм»).

Після російсько-турецької війни 1877-1878 османське панування на Балканах фактично закінчилось. Берлінський конгрес 1878 року визнав незалежність більшості балканських народів.

У 1881 Третя французька республіка захопила Османський Туніс, в 1882 Сполучене Королівство окупувало Єгипетський хедиват, який в 1914 оголошено британським протекторатом.

У 1881 іноземні кредитори змусили султана дати згоду на заснування ними Управління Османського державного боргу, у відання якого перейшли найістотніші доходи Османської імперії й контроль над її фінансами. Іноземний вплив проник також до армії, жандармерії, флоту, митного та інших відомств Османської імперії.

Прагнучи утримати підвладні народи в покорі, Абдул-Хамід II жорстоко переслідував найменші прояви вільнодумства, розпалював національну та релігійну ворожнечу, провокував зіткнення між мусульманами та християнами.

У 1890-х, за указом Абдул-Хаміда II, в Самсуні та інших Округах Малої Азії, а також в Стамбулі, були організовані жорстокі вірменські погроми, під час яких загинуло кілька сот тисяч вірменів. Однак «зулюм» не міг зупинити зростання революційних сил в країні.

Османська політична партія «Єднання і прогрес», заснована Мідхадом-пашою у 1889 р. Вона мала за мету повалення султанату та створення незалежної національної османської держави. У ширшому сенсі молодотурками називають усіх учасників революційного руху в Османської імперії на початку XX століття, а їхнім політичним лідером Мустафу Кемаля Ататюрка. [3]

У результаті керованої ними Молодотурецької революції 1908 року прийшли до влади, але не змінили ладу Османської імперії. Після поразки Османської імперії у Першій світовій війні організація молодотурків самоліквідувалася, це сталось 1918 року.

Молодотурецькою владою під проводом Ататюрка здійснено геноцид проти грецького та вірменського населення Понтійської області (див. Геноцид понтійських греків та Геноцид вірмен у Туреччині).

Колишній посол Сполучених Штатів в Османській імперії в 1914—1916 роках Генрі Моргентау на Версальської конференції 1919 року засвідчив, що з 2,5 млн вірмен в імперії за кілька місяців було вбито або загинуло від нестерпних умов близько половини. Решта — позбулися батьківщини і майна, стали жебраками біженцями. Та ж доля тоді спіткала в Османській імперії інші християнські народи — ассирійців, які говорили різними діалектами стародавньої арамейської мови, а також греків. За підрахунками пана Моргентау, сумарно число загиблих перевищує два мільйони людей з трьох цих народів.[4] [5]

• Молодотурки і вірменський геноцид

• Молодотурецька революція