Монастир Івана Богослова

Монастир засновано 1088 р. преподобним Христодулом, який прибув на Патмос з острова Кос. Дозвіл на будівництво монастиря було отримано від візантійського імператора Олексія I Комніна, який 11 квітня 1088 року видав Христодулу золоту буллу,[2] що і нині зберігається в монастирському музеї. Місцем спорудження монастиря було обрано пагорб із руїнами храму Артеміди. Один з блоків її храму був використаний як престол для монастирського католікону в ім'я апостола Йоана, прикрашеного фресками (найбільш ранні з них датовані XII ст.).

Христодул став першим ігуменом заснованого ним монастиря і почав його будівництво, що тривало впродовж наступних 19 років. Христодул встановив жорсткі правила в монастирі. За ними було заборонено селитися світським людям на всьому острові Патмос. Виняток було зроблено лише для чоловіків-будівельників. Але попри це через три роки ігумен вже брав робітників, які прибули зі своїми родинами. Ченцям суворо заборонялося відвідувати ці будинки, а той, хто не дотримувався цих правил — піддавався епітимії.

Навколо монастиря за роки будівництва утворилося невелике селище з пасовищами, що поклало початок місту Хора. Монастир регулярно піддавався піратських набігів. Христодул покинув його і повернувся на Кос, де помер близько 1111 року. Попри це монастир продовжив своє існування, пізніше в нього перенесли мощі преподобного Христодула, що зберігаються в каплиці його імені.

Після 1453 р. Патмос, як більшість інших грецьких островів, потрапив під владу турків і виплачував данину турецькому султанові. Втім, і в османську добу монастир продовжував діяти. У 1647 р. ченці відвідали Московію і піднесли в дар царя Олексія Михайловича «чудовий і дивовижний камінь із зображенням Богородиці, що випав з рук ангела в той час, коли євангеліст Іоанн писав своє Євангеліє». Цю реліквію разом із частинкою мощей святого Лазаря було поміщено в Благовіщенському соборі Московського Кремля. У 1770–1774 рр. острів Патмос був зайнятий російським флотом під керівництвом адміралів Олексія і Федора Орлових. Кинджал одного з них зберігається в монастирському музеї^{[джерело?]}.

Нині у монастирі мешкає близько 40 ченців, богослужіння відбувається раз на добу з 3 до 6 годин ранку.

Монастир побудований як фортеця з бастіонами та вежами, висотою стін - 15 метрів. Монастир простягається з півночі на південь на 53 метри, а зі сходу на захід на 70 метрів. Над входом в мнастир є отвір, який використовувався для виливання на нападників, які наблизяться до входу, гарячої олії, води. В середині монастир складається із з'єднаних між собою подвір’я, галерей, каплиць, аркад, терас, сходів.[3]

Поруч із монастирем є печера, шанована як місце де апостол Іван Богослов близько 67 р. отримав своє «Одкровення», записане його учнем Прохором. Низка слідів на її стінах пов'язуються з перебуванням у ній апостола: поглиблення, куди він клав свою голову; кам'яний аналой, за яким писав Прохор та інше. У печері облаштовано каплицю з двома приділами: власне печера Апокаліпсису, а також просторий боковий вівтар в ім'я св. Анни. Печеру, як і монастир, включено до переліку пам'ятників Всесвітньої спадщини.

Монастирська бібліотека володіє великим зібранням рукописів і стародруків. Перші з них з'явилися в монастирі за ігумена Христодула. В описі бібліотеки початку XII ст. значилися 330 рукописів (з них 267 на пергаменті і 63 — на папері). Бібліотека активно поповнювалася: вже в описі 1335 р. крім богословських праць зазначено книги з історії та філософії (твори Ксенофонта, Софокла, Діодора Сицилійського, Платона та ін.). Найбільш ранні рукописи у цьому опису відносяться до V ст.

На даний час бібліотека є однією з найбільших християнських бібліотек. У ній зберігається більше тисячі рукописних книг (194 з них належать до візантійського періоду), 11 інкунабул, близько 1 200 друкованих книг XVI–XVIII стст. і кілька тисяч сучасних. В архіві монастиря зберігаються унікальні документи з його історії починаючи від хрисовула Олексія Комніна, який поклав початок монастирю.