Мордва

Починаючи з доби пізнього неоліту на території сучасного проживання мордви була поширена культура ямково-гребінцевої кераміки. Представники даної археологічної культури належали до вираженої лапоноїдної раси.

Археологічні знахідки пов'язані з мордовою датуються починаючи з 1-2 століть нашої ери.[2]

Слово мордва вперше з'являється у готських та арабських історичних джерелах у І тис. по Р. Х. для означення окремих союзів племен фіно-угорських народів Поволжя.

Після приєднання територій проживання мордви до Московського царства, після XI—XIІ ст. починається процес русифікації. Мордва активно брала участь у етногенезі місцевих росіян, змішуючись з ними. У результаті на даний час більшість мордовців вільно спілкується російською мовою, при чому ерзянську або мокшанську знає менше 30 % мордовців.

Офіційно прийнятий термін для позначення ерзян та мокшан у Російській імперії.

З огляду на велику дисперність (розпорошеність) ерзянського та мокшанського народу, культурної та мовної неоднорідності, частина комуністичної інтелігенції виступила за збереження етноніму «мордва» для позначення двох споріднених фіно-угорських народів. У такий спосіб 1928 року створено спільний національний округ ерзян та мокшан, який отримав назву «Мордовський». Конституція Мордовської АРСР підтвердила державну функціональність цього нового етноніму.

На даний момент ерзянська мова (эрзянь кель) переважає у мордовській спільноті і на ній говорить 2\3 мордовського автохтонного фіно-угорського населення.

Назва «мордва» належить до ряду екзоетнонімів, які традиційно використовувались у російській мові та за часів радянської політики коренізаціії поступово замінювались на самоназви цих народів:

• башкіри — башкорти,
• черемиси — марійці,
• вотяки — удмурти,
• остяки — ханти,
• зиряни і перм'яки — комі,
• вогули — мансі,
• чудь — вепси, іжорці, вожани,
• лопарі — саами,
• самоєди — ненці.

Виняток складають палеоазійські народи, частина з яких досі носять старі російські екзоетноніми: чукчі (раветляни), якути (сахинці) тощо.

Мордва — «угро-фінська народність, мокша і ерзя»; — походження назви не з'ясоване; пов'язується з комі морт «людина», удмуртське мурт «чоловік, наречений», які виводяться від староперського mart «людина» (перське mard «чоловік»).[3] (прор.: удмурт)

Зустрічається в староукраїнських літописних джерелах, починаючи з ХІ ст. У ХІІІ ст. в межах південної України селяться представники мокшан (як союзники Золотої Орди) — вони також іменуються мордвою. Поч. з XVI ст. українські переселенці з територїі Речі Посполитої сягають ерзянських та мокшанських рубежів у районі сучасної Тамбовської області та м. Воронеж. Після утворення Слобідської України — активні міжетнічні контакти, під час яких українці знову називали ерзян та мокшан «мордвою». У середовищі українців з'явилися прізвища на кшталт «Мордовець» — вихідець із Мордовії.

Національно-коректні імена — ерзя та мокша — почали пасивно ширитися в Україні після утворення Мордовської АРСР, масової еміграції ерзян до Української РСР після Другої світової війни, а також у 1990-х роках — завдяки ентузіазму невеличких груп інтелігенції Києва (член-кореспондент НАН України Борис Ткаченко) та Сум (середовище СУМ «Сумщина»).

• Андрофаги
• Удмурти
• Ерзя
• Мокша
• Терюхані
• Каратаї
• ОЙМЕ — музичний колектив, що виконує пісні мордовськими мовами.

• Морда, мордвини // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1961. — Т. 4, кн. VIII : Літери Ме — На. — С. 1037. — 1000 екз.