Мороз Раїса Василівна

Раїса Левтерова народилася в селі Великий Янісоль Сталінської області, нині смт Велика Новосілка Донецької області в родині колгоспників, приазовських греків. На той час майже все населення цього населеного пункту становили греки. Незросійщений, первісний, варіант прізвища її родини — Лефтеріс. Батько — Василь Іванович Левтеров (1907—1948) був румеєм; мати — Євдокія Іванівна Челах (нар. 1905) була румейкою за батьком та урумкою за матір'ю, вільно володіла як румейською так й урумською мовами. Раїса мала старших брата Івана та сестру Валентину.[1]

Німецьку окупацію пережила в рідному селі.

Закінчивши зі срібною медаллю десятирічну російськомовну школу 1955 року, вступила до Львівського університету на німецьку філологію. В університетському гуртожитку познайомилася зі старшим на два курси студентом-істориком Валентином Морозом, у червні 1958 р. вийшла за нього заміж.

Закінчила філологічний факультет Львівського університету 1960 року, з дипломом вчителя німецької мови. Потому Раїса Мороз працювала разом з чоловіком 4 роки у школі робітничої молоді в селищі Мар'янівка Горохівського району Волинської області. В січні 1962 р. народила сина, Валентина.

У 1964 році родина мешкала в Луцьку, де Валентин Мороз працював викладачем Луцького педінституту. Восени 1964 року подружжя перебралося до Івано-Франківська, де обоє стали викладачами педагогічного інституту.

Підтримувала зв'язки з Алою Горською, В'ячеславом Чорноволом, Іваном Світличним, Опанасом Заливахою, Оленою Антонів, Ніною Строкатою, Людмилою Алексєєвою та іншими шістдесятниками.

1 вересня 1965 року, КДБ вилучило в помешканні Морозів заборонену літературу й заарештувало Валентина. Його було засуджено за ст. 62 КК УРСР (антирадянська агітація і пропаганда) до 4 років таборів.

Валентина Мороза було звільнено 1969 року, проте вже 1 червня 1970 року знову заарештовано[2]. Причиною повторного арешту, було, на думку дисидента Василя Овсієнка, те, що Валентин Мороз на той час, став «найвизначнішим представником інтегрального націоналізму… з його філософським волюнтаризмом, відстоюванням чистоти національного ідеалу будь-якою ціною, культом сильної особистості і пасіонарністю»[3]

Новий арешт Мороза, особливо ж закритий судовий процес над ним з порушеннями законів, а також жорстокий вирок 14 років за тією ж статтею 62, ч. 2 КК УРСР, викликали гостру негативну реакцію не лише в Україні, але й за її межами.

У серпні 1971 Раїса Мороз була звільнена з інституту. Рік ніде не могла влаштуватися. За порадою Івана Світличного взялася за переклади, переклала роман німецького письменника Зиґфріда Ленца, послала його під дівочим прізвищем у журнал «Всесвіт», проте він так і не був опублікований. З серпня 1972 до весни 1979 року працювала бібліотекарем в профтехучилищі.

Завдяки ув'язненню чоловіка, Раїса Мороз познайомилася й Підтримувала зв'язки з Аллою Горською, В'ячеславом Чорноволом, Іваном Світличним, Опанасом Заливахою, Оленою Антонів, Ніною Строкатою, Людмилою Алексєєвою та багатьма іншими шістдесятниками.

Після 5-місячного голодування в 1979, під тиском світової громадськості, радянська влада обміняла Валентина Мороза та ще чотирьох дисидентів на двох радянських агентів КДБ.[4]. Раїса Мороз, разом з сином, того ж року виїхала до чоловіка на Захід. Там мешкала в Нью-Йорку, Чикаго, потім у Вініпезі (Канада)

На Заході займалася правозахисною діяльністю. Свідчила на Міжнародних Сахаровських слуханнях про політичні переслідування в Україні. На запрошення українських громад їздила на велелюдні українські зібрання в різних містах Америки й Канади, розповідала про долю українських політичних в'язнів, про ситуацію зі свободою думки в Україні. Дописувала до багатьох, переважно діаспорних українських періодичних видань. Працювала радіожурналістом.

1982 року отримала в Чикаго ступінь магістра з бібліотечної справи. Того ж року переїхала до Вінніпеґу, влаштувалася на роботу в бібліотеці Колеґії св. Андрія.

З 1989 року регулярно приїздить в Україну.

2005 року Раїса Мороз видала у Львові книжку «Проти вітру. Спогади дружини українського політв'язня», присвячену жінкам — дружинам українських політв'язнів. У них «вона залишилася вірною собі, непоступливо правдивою і уважною в обсервації. А головне, простою і незлобивою, зі властивим її натурі християнським прощенням і бажанням зрозуміти» (Євген Сверстюк).

Книгу перевидано 2012 року в Харкові зі змінами та доповненнями.

Перший чоловік — Валентин Мороз (нар. 1936), побралися в червні 1958, розлучилися влітку 1981 року в США.

• Син Валентин (нар. 1962)

Другий Чоловік — Григорій Кукса (бл. 1919—1993), побралися 1983 року. Мешкали у Вініпезі.

• Скарга (У справі Мороза) // Сучасність. — 1976, ч. 11. — С. 97-99;
• Розмова з Р. Мороз // Сучасність. — 1979, ч. 9. — С. 95-100;
• R. Moroz. Appeals on Behalf of Petro and Vasyl Sichko (Свідчення на Сахаровських слуханнях у Вашингтоні). Smoloskyp. — 1979, No. 5 — C. 11;
• З життя національних меншостей України: Греки // Сучасність. −1980, ч.12. — С. 75-79;
• A Poet΄s Life at Stake. The New York Times: Letters, February 15, 1980 (Життя поета в небезпеці);
• Recent Soviet Strategy Turns Dissidents into Common Criminals. The New York Times, August 15, 1980 (Найновіша совєтська стратегія зображати дисидентів як звичайних кримінальних злочинців);
• Р. Мороз і Н. Світлична. Святославу Караванському з приводу його дружніх бесід наше дружнєє посланіє. — Українські вісті. — Рік 36, № 38. — 4.10. 1981;
• Становище жінки в СРСР // ж. Віднова. — Філадельфія — Мюнхен — 1984, т. 1. — С. 26-33;
• Світ, бачений крізь рожеві окуляри, чи звичайне окозамилювання? — Нові Дні. — Торонто, 1980. — Рік 31, ч. 5. — С. 19-21;
• Світлій пам'яті Олексія Тихого // Сучасність, ч. 11 (283). — 1984. — С. 116—120;
• «Другий вінок» // ж. Віднова. — Філадельфія — Мюнхен. — 1986. — Т. 5. — С. 222—225;
• Дисидентський рух на Україні і завдання молоді на еміграції. — Українські вісті. — 21. 09.1986;
• Ще раз про гасла і реальність // Сучасність. — 1986, ч. 4. — С. 98-107;
• Російська інтелігенція і національне питання на тлі гласності і перебудови // Сучасність. — 1990, — ч. 7-8. — С.171-185;
• Інтерв'ю з Р.Мороз 9 липня 2000 року в Києві.
• Проти вітру. Спогади дружини українського політв'язня. — Львів: Свічадо, 2005. — 216 с.;
• Проти вітру. Спогади дружини українського політв'язня. Видання друге зі змінами й доповненнями — Харків: Права людини, 2012. — 288 с.

• Мороз Раїса Василівна в Музеї дисидентського руху. Збережений архів