Мошненський замок

Палац на старій поштовій листівці

Палац було побудовано в середині XVIII століття як бароковий палац[2]. З 1866 по 1945 роки тут знаходилася резиденція сілезької родини промислових магнатів Тіле-Вінклерів. Нинішній вигляд будівля отримала після 1896 року, коли в ніч з 2 на 3 червня палац частково згорів[3]. Старий палац було відновлено, до 1900 року була побудована східна частина в неоготичному стилі з оранжереєю, а в 1912—1914 роках було добудовано західне крило у стилі неоренесансу[3].

Першопочатково планувалося, що члени родини Тіле-Вінклер мали бути поховані в склепі під палацовою каплицею. Через те, що там була занадто висока вологість, було вирішено перенести сімейне захоронення на кладовище, розташоване в палацовому парку[4].

У 1911 та 1912 роках, під час полювань, організованих графом Францом-Губертом Тіле-Вінклером, тут гостював німецький імператор Вільгельм II[3]. На початку XX століття в палацовому парку було виявлено фрагменти підземель, які Г. Бартель у 1929 році ототожнював із замком тамплієрів, який ймовірно був з'єднаним під землею із замком у Хшеліцах. Вже після Другої світової війни, під час будівельних робіт, на території палацу було виявлено сліди середньовічного палісаду.

Родина Тіле-Вінклер покинула палац навесні 1945 року[3].

Під час Другої світової війни палац уникнув пошкоджень, у ньому було облаштовано лазарет[5]. У 1945 році в палаці квартирувалися війська радянської армії[3]. У той період більша частина палацових інтер'єрів була знищена[3], а більшість творів мистецтва, що зберігалися в замку (головним чином, картини та скульптури) було вивезено[6].

Після війни в палаці впродовж нетривалого часу розміщувалися різні установи, лише в 1972 році він став резиденцією санаторію, а з 1996 року — Центру терапії неврозів[3]. У 1948 році на частині земель колишнього маєтку було створено Державний кінний завод[7].

Донедавна у будівлі знаходився Центр терапії неврозів. З квітня 2013 року[8], у зв'язку з побудовою нового корпусу шпиталю, до нього було перенесено медичне устаткування з замку.

На разі, палац частково відкритий для відвідування туристами[9]; у каплиці відбуваються концерти камерної музики, а в галереї — художні виставки. У палаці є 365 кімнат та 99 веж[2], а його площа складає 8 тисяч м²[3].

У наш час у палаці функціонує готель та ресторан[1].

Будівля оточена парком, який теж відкритий для відвідування. На особливу увагу заслуговують понад 300-літня дубова алея, понад 200-літня липова алея з симетричними каналами по обидвох її сторонах та каштанова алея[10]. На схід від липової алеї, розташований став з острівцем, на який можна потрапити перейшовши через місток у китайському стилі[10].

У парку відбувається щорічне Свято квітучої Азалії — у травні та червні, на якому популяризується музика польських та німецьких композиторів, під час свята у галереї відбуваються художні виставки, також тут проходять пленери малярства[10].

У 1978 році тут знімали радянсько-польський кінофільм «Дізнання пілота Піркса»[11], а у 1985 році — польський кінофільм «Я люблю вампіра»[12].

• 
  Палац з льоту птаха
• 
  Вигляд палацу згори
• 
  Східне крило палацу в неоготичному стилі та оранжерея
• 
  Вигляд замку з парку
• 
  Центральна частина замку в необароковому стилі
• 
  Західне крило замку у неоренесансному стилі
• 
  Вежа палацу
• 
  Вигляд парку з тераси палацу
• 
  Інтер'єр палацу