Муравйов-Амурський Микола Миколайович
Граф Микола Миколайович Муравйов-Аму́рський (рос. Никола́й Никола́евич Муравьёв-Аму́рский, 11 [23] серпня 1809 — 18 [30] листопада 1881) — російський державний діяч, з 1847 по 1861 рік служив генерал-губернатором Східного Сибіру. Генерал від інфантерії, генерал-ад'ютант.
Муравйов-Амурський Микола Миколайович | |
---|---|
![]() | |
Народження |
11 (23) серпня 1809 Санкт-Петербург, Російська імперія[1] |
Смерть |
18 (30) листопада 1881 (72 роки) Париж, Франція[1] |
Поховання | Цвинтар Монмартр |
Країна |
![]() |
Освіта | Пажеський корпус |
Звання | генерал від інфантерії |
Командування | Східносибірське генерал-губернаторствоd |
Війни / битви | Російсько-турецька війна 1828–1829, Листопадове повстання 1830—1831 і Велика Кавказька війна |
Титул | граф |
Рід | Рід Муравйовихd |
Автограф |
![]() |
Нагороди | |
![]() |
В історії розширення російських володінь в Сибіру Муравйов-Амурський зіграв видну роль, зокрема, йому належить почин у отриманні Амуру, уступленого Китаю в 1689 році[2]. Засновник міст Хабаровська[3][4] і Владивостока .
Дитинство і юність
Правнук учасника Великої Північної експедиції Степана Муравйова, онук цивільного губернатора Архангельська Назарія Муравйова, син статс-секретаря і керівника імперської канцелярії Миколи Назаровича Муравйова та Катерини Миколаївни Мордвінової, дочки порховського поміщика Миколи Михайловича Мордвинова.
Чималу частину дитинства провів в маєтку батька під Петербургом, згодом Муравйoвський провулок (вулиця Цимбалина) Санкт-Петербурга[5] .
Разом з братом Валеріаном навчався в Санкт-Петербурзі в приватному пансіоні Годеніуса в будинку Резваго, що давало можливість у майбутньому вступити до університету.
За розпорядженням імператора Олександра I обидва сини Миколи Муравйова були зараховані в Пажеського корпусу .
У 1827 році закінчив Пажеський корпус із золотою медаллю.
Військова служба
Після закінчення Пажеського корпусу, вступив прапорщиком в лейб-гвардії Фінляндський полк. Разом з полком брав участь у російсько-турецькій війні 1828—1829 років і в придушенні польського повстання 1831 року.
У 1833 році Муравйов в чині штабс-капітана залишив військову службу. Наступні п'ять років він провів у Віленській губернії в маєтку Стоклішкі, подарованому його батькові в довічне володіння, де займався господарством[6] .
![](../I/Nikolay-Muravyov-Amursky.png.webp)
Кавказька війна
Коли генерал Євген Головін, при якому Муравйов під час військових дій раніше був ад'ютантом, був призначений командувачем окремим кавказьким корпусом і головнокомандуючим цивільною частиною та прикордонними справами в Закавказзі, Муравйов був визначений до нього для особливих доручень (в 1838 році) і кілька разів брав участь в походах проти горців.
З 1840 року по 1844 рік Муравйов був начальником одного з відділень Чорноморської берегової лінії і на цій посаді брав участь у приборканні племені убихів.
У 1841 році Муравйов був підвищений в генерал-майори. У 1844 році через хворобу остаточно пішов з армії і деякий час лікувався у Франції. Незадовго до повернення в Росію, будучи в Парижі, познайомився з Катрін де Рішемон[7] .
Після повернення звідти його зарахували до міністерства внутрішніх справ, звідки він незабаром був призначений тульським військовим і цивільним губернатором.
Губернаторство
Тула (1846—1847 рр.)
У 1846 році Муравйов був призначений виконуючим обов'язки тульського військового і цивільного губернатора. 17 січня 1847 року Миколу Муравйов в церкві Богородицька обвінчався з Катрін де Рішемон, яка, прийнявши православ'я, стала іменуватися Катериною Миколаївною Муравйової[8] .
Здавши справи по Тульській губернії, в кінці вересня 1847 року Муравйов прибув до Петербурга. Протягом чотирьох місяців він вивчав літературу і документи по Східному Сибіру, знайомився зі звітами генерал-губернаторів, зустрічався з міністрами, людьми, які добре знають проблеми Сибіру.
Східний Сибір (1847—1861)
28 лютого 1848 року із Красноярська в Петербург був відправлений рапорт Муравйова про вступ на посаду генерал-губернатора; затверджений на посаді він був лише 6 грудня 1849 року[9] .
Ще до від'їзду до Сибіру Муравйов заручився допомогою Г. І. Невельського, що досліджував гирло Амуру і острів Сахалін. Муравйов енергійно взявся за клопоти по вирішенню захоплення Амура, але зустрів протидію в Петербурзі, оскільки в той момент Росія ще була не готовою до війни з Китаєм уряд віддавав перевагу планомірному захопленню Приамур'я, а Муравйов наполягав на агресивній політиці. Проте, факт заняття Невельским устя Амуру був визнаний, і протягом 1851 — 1853 років проводилися дослідження лиману Амуру, острова Сахалін; засновувалися російські поселення.
11 січня 1854 року імператором Миколою I Муравйову було надано право вести всі зносини з китайським урядом щодо розмежування східної окраїни і дозволено провести по Амуру сплав війська.
6 грудня 1854 року «за невтомну діяльність і особливі труди для користі і облаштування ввіреного краю вживані» нагороджений кавалером Ордена Святого Князя Олександра Невського[10] .
Муравйов тричі подавав проекти про будівництво Сибірської залізниці. Але, незважаючи на підтримку імператора, Сенат відхиляв цю пропозицію як занадто дорогий проект.[11]
Довго тривали переговори Муравйова з китайським урядом, і тільки 16 травня 1858 року Муравйов уклав з Китаєм Айгунский трактат, за яким Амур до самого гирла став кордоном Росії з Китаєм. Муравйов отримав за укладення цього договору титул графа Амурського і чин генерала від інфантерії.
![](../I/Irkutsk_Sibiryakovsky_Palace.jpg.webp)
Саме по собі, однак, володіння лівим берегом Амуру не було достатнім, поки флот не мав вільного виходу в море: лівий берег біля гирла скресає набагато пізніше, ніж правий. Цей недолік Айгунского трактату був заповнений Пекінським договором (заключеним в 1860 році графом Ігнатьєвим), за яким Росія отримала не тільки Уссурійський край, а й південні порти. Однак Муравйов-Амурський наполягав не обмежуватися даними придбаннями, а продовжити приєднувати до Росії північні і західні території Китайської імперії, включаючи і сусідні країни — Монголії і Корею.
Будучи генерал-губернатором Східного Сибіру, Муравйов-Амурський робив спроби населити пустельні місця по Амуру, але спроби ці були невдалі; подальші поселення відбувалися за нарядом з забайкальських козаків, а добровільні поселення на Амур призупинилися. Настільки ж невдалі були поселення по річці Мая в 1851 році. Не вдалися і спроби Муравйова-Амурського влаштувати правильне пароплавне сполучення по Амуру і поштовий тракт.
Ще в 1848 році Муравйов, щойно призначений губернатором Східного Сибіру і Далекого Сходу, звернув увагу на зростаючу загрозу нападу іноземців на Камчатку. Тому вже тоді він вирішив зайнятися будівництвом військових укріплень в Петропавлівському порту.
Саме тоді Муравйов призначив новим управителем Камчатки енергійного адміністратора генерал-майора по адміралтейству Василя Степановича Завойка.
![](../I/%D0%95%D0%BA%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B8%D0%BD%D0%B0_%D0%B8_%D0%9D%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D0%B9_%D0%9C%D1%83%D1%80%D0%B0%D0%B2%D1%8C%D1%91%D0%B2%D1%8B-%D0%90%D0%BC%D1%83%D1%80%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B5.jpg.webp)
Майбутнє показало, що Муравйов недаремно тривожився за долю Камчатки. Коли почалася Кримська війна, супротивники Росії знайшли можливим виділити значні військово-морські сили для нанесення удару по російських тихоокеанських володіннях.
31 серпня — 7 вересня 1854 англо-французька ескадра з 6 кораблів з екіпажем 1700 чол. і більш ніж 200 гарматами безуспішно намагалася взяти штурмом Петропавловськ, втративши при облозі міста близько 200 осіб вбитими і пораненими.
Однак, незважаючи на успішну оборону міста, стали очевидними труднощі з постачанням і утриманням настільки віддалених територій. Тому було прийнято рішення про евакуацію порту і гарнізону з Камчатки. Згідно з наказом портові споруди і будинки були розібрані, найцінніші частини у вигляді вікон, дверей і т. д. були заховані, місцевому корінному населенню було сказано піти на північ. Козаки перейшли в селище, розташоване в гирлі річки Авача, старшим серед решти був призначений осавул Мартинов. Солдати і матроси пропиляли в льоду прохід і звільнили кораблі з льодового полону.
![](../I/%D0%9D._%D0%9C%D1%83%D1%80%D0%B0%D0%B2%D1%8C%D1%91%D0%B2-%D0%90%D0%BC%D1%83%D1%80%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9%252C_%D1%84%D0%BE%D1%82%D0%BE%D0%B0%D1%82%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%B5_%D0%A0._%D0%91%D0%B5%D0%B9%D0%B5%D1%80%D0%B0.jpg.webp)
Кораблі встигли покинути порт раніше повторного прибуття об'єднаної англо-французької ескадри і перейшли в Де-Кастрі, а потім в Ніколаєвськ-на-Амурі. Англо-французька експедиція з п'яти французьких і дев'яти англійських кораблів зайшла в Авачинську губу 8 (20) травня 1855 року, але знайшла порт Петропавловськ покинутим і непридатним для того, щоб в ньому можна було залишитися і використовувати за призначенням.[12]
26 серпня 1858 р нагороджений титулом графа Амурського, який він заповів передати молодшому синові брата Валеріана.
У 1861 році Муравйов-Амурський залишив посаду генерал-губернатора, внаслідок неприйняття його проекту про поділ східного Сибіру на два генерал-губернаторства, і був призначений членом Державної Ради Російської Імперії.
Після відставки
Протягом двадцяти років, до своєї смерті, Муравйов-Амурський майже безвиїзно проживав у Парижі, і тільки зрідка приїжджав до Росії, щоб взяти участь в засіданнях Державної Ради.
Помер Муравйов-Амурський «від гангрени»[13] 18 листопада 1881 року в Парижі, був похований на кладовищі Монмартр. У 1990 році останки Муравйова-Амурського перевезли у Владивосток і перепоховали в районі історичного центру міста.
Примітки
- Муравьёв-Амурский Николай Николаевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- Муравьев-Амурский, Николай Николаевич // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
- Мэрия признала основателем города Хабаровска Николая Муравьева-Амурского << Новости | Дебри-ДВ (рос.). debri-dv.com. Процитовано 2 червня 2017.
- knd.ru. Администрация города Хабаровска. www.khabarovskadm.ru. Процитовано 2 червня 2017.
- Тепер головна будівля садиби — будинок № 143 по проспекту Обухівскої Оборони — Дмитрий Шерих «Санкт-Петербургские ведомости», № 177.
- Амурская Областная Научная Библиотека имени Н. Н. Муравьёва-Амурского
- Встречь солнца | Приамурские ведомости. Архів оригіналу за 28 липня 2013. Процитовано 8 листопада 2009.
- Людмила Третьякова. Наследие графа Амурского // Вокруг света. — 2004. — № 8 (8). — ISSN 0321-0669.
- Восточно-Сибирское генерал-губернаторство
- Высочайшие награды // Санктпетербургские сенатские ведомости : газета. — 1855. — № 7 (1). — С. 3.
- В. Филоненко, У истоков Великого Сибирского пути, 6 Августа 2009[недоступне посилання з Август 2019]
- Russia on the Pacific and the Siberian railway By Vladimir, Zenone Volpicelli, S. Low, 1899 p.230-241
- Згідно запису у метричній книзі Собору Олександра Невського (Центральний державний історичний архів Санкт-Петербурга, фонд 19, опис 123, справа 37, лист 15).