Мухаммад I ан-Насір

Аль-Малік Насіруддін Мухаммад ібн Калаун ан-Насір (араб. الناصر محمد‎; 1285–1341) — мамелюкський султан Єгипту, який тричі сходив на престол з грудня 1293 до своєї смерті 1341 року.

Мухаммад I ан-Насір
араб. الناصر محمد‎
Мухаммад I ан-Насір
Мідна монета Мухаммада I
Прапор
 Султан Єгипту
1294 — 1295
Попередник: Халіль аль-Ашраф
Спадкоємець: Кітбуга аль-Аділь
1299 — 1309
Попередник: Ладжін аль-Мансур
Спадкоємець: Бейбарс II аль-Джашанкір
1309 — 1340
Попередник: Бейбарс II аль-Джашанкір
Спадкоємець: Аль-Мансур Абу Бакр
 
Народження: 1284[1][2]
Каїр, Єгипет[1][2]
Смерть: 1341[1]
Каїр, Єгипет
Національність: Половець
Країна: Єгипет[3] і Мамлюкський султанат
Релігія: Іслам сунітського спрямування
Рід: Бахріти
Батько: Калаун
Шлюб: Khawand Toghayd
Діти: Ісмаїл ас-Саліх, Аль-Мансур Абу Бакр, Саліх Салахуддін, Аль-Хасан ан-Насір, Хаджжі I аль-Музаффар, Шабан I аль-Каміль, Куджук аль-Ашраф, Ахмад ан-Насір і Al-Amjad Husayn ibn Muhammad ibn Qalawund[4]

 Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Народився у Каїрі. Був молодшим сином султана Калауна та братом султана Халіля. Його мати мала монгольське походження.

1294 року мамелюки убили султана Халіля, в результаті чого на трон зійшов його малолітній брат Мухаммад. Однак за рік його усунув від влади мамелюкський емір монгольського походження Кітбуга аль-Аділь.

У той же час велике значення у політичному житті Єгипту почали відігравати вихідці з Кавказу, яких називали Бурджитами. 1296 року проти Кітбуги повстав один з мамелюкських воєначальників тюрків Ладжін, а сам Кітбуга був змушений тікати в Дамаск і добровільно зректись престолу. Ладжін став султаном, але не отримав абсолютної влади. Він мав розділяти її з мамелюкськими емірами, які 1299 року склали змову, убили Ладжіна й повернули на престол Мухаммада. Причиною невдоволення емірів було скорочення податкових надходжень на користь гвардії[5].

Після другого сходження на престол реальна влада перебувала в руках лідера Бахритів Салара й лідера Бурджитів Бейбарса. 1299 року правитель Ірану ільхан Махмуд Газан вторгся до Сирії та завдав поразки мамлюкам у битві біля Хомса. Після цього Газан зайняв Дамаск і Єрусалим, але довідавшись про зібрану нову єгипетську армію, у березні 1300 року монголи пішли з Сирії. 20 квітня 1303 року в долині Мардж ас-Суффар, на південь від Дамаска, мамелюки завдали поразки монголам, після якої вони вже не наважувались вторгатись до Сирії[5].

1309 року Мухаммад зачинився у фортеці Карак й оголосив про своє зречення. У квітні в Каїрі мамелюки обрали нового султана, яким став Бейбарс II. На бік Мухаммада встала вся Сирія та лідер Бахритів Салар. Невдовзі Бейбарс II залишив Каїр, а Мухаммад утретє зійшов на престол. Невдовзі Бейбарса й Салара схопили і стратили. Під час третього правління Мухаммада репресій зазнали Бурджитські мамелюки, в результаті чого їхній корпус на кілька десятиліть втратив своє значення.

Мухаммад уперто боровся зі спекулянтами й підтримував порівняно низькі ціни на зерно. Завдяки таким заходам населення переживало тривалий період матеріального статку[5].

Примітки
  1. Dictionary of African Biography / E. K. Akyeampong, Henry Louis Gates, Jr. — NYC: OUP, 2012. — ISBN 978-0-19-538207-5
  2. Oxford African American Studies Center
  3. LIBRIS — 2012.
  4. https://www.jstor.org/stable/41380710
  5. Рижов, К.В., 2004.

Література
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.