МіГ-9
МіГ-9 (рос. МиГ-9; за класифікацією НАТО: Fargo; спочатку — Type 1) — перший серійний радянський винищувач з турбореактивним двигуном. Був створений після Другої світової війни. Розроблений ДКБ Мікояна і Гуревича, зробив перший політ 24 квітня 1946 року. Серійно вироблявся у 1946–1948 роках і експортувався у Китай.
| МіГ-9 | |
|---|---|
 | |
| МіГ-9 | |
| Призначення: | винищувач |
| Перший політ: | 24 квітня 1946 |
| Прийнятий на озброєння: | 1946 |
| Знятий з озброєння: | 1950-ті |
| На озброєнні у: |
 СРСР,  КНР -раніше. |
| Розробник: | МіГ-5 |
| Виробник: | Куйбишевський авіазавод № 1 |
| Всього збудовано: | 602 |
| Екіпаж: | 1 особа |
| Максимальна швидкість (МШ): | (МШ) км/год |
| Кут стрілоподібності крила по лінії ¼ хорд: | (Кут стрілоподібності крила по лінії ¼ хорд)° |
Історія
У кінці Другої Світової війни в Радянському союзі активізувалися роботи зі створенню реактивної техніки. Чотири конструкторські бюро — Мікояна, Яковлева, Лавочкіна і Сухого отримали завдання уряду і приступили до розробки реактивних винищувачів.
Авіапромисловість Радянського Союзу не мала власного реактивного двигуна. Перші радянські реактивні літаки проектувалися під трофейні німецькі авіадвигуни Юнкерс ЮМО-004 і BMW-003A, які були скопійовані і випущені обмеженою серією в СРСР. До 1945 в Німеччині, США і Англії вже були розроблені, впроваджені в серійне виробництво і експлуатувалися перші моделі реактивної техніки. Радянським конструкторам і виробникам потрібно було в найкоротші терміни скоротити серйозне відставання в данній області.
В ДКБ Мікояна і Гуревича розроблялося два проекта реактивного винищувача — І-260 та І-300 із оснащенням двигуном БМВ-003А.
Бойовий літак І-260, мав компоновку, що копіювала німецький серійний винищувач Люфтваффе Ме-262 — два двигуна розташовувалися під крилом.
Бойовий літак І-300 мав «реданну схему» — силова установка розміщувалася в фюзеляжі.
Згодом від дводвигунного прототипа І-260 відмовились і прийняли другий проект. Прототип І-300 після доопрацювання був впроваджений в серійне виробництво і принятий на озброєння з назвою МіГ-9.
Дводвигунний реактивний винищувач МіГ-9 став першим радянським винищувачем з турбореактивним двигуном, котрий піднявся в повітря. В той же день пройшли літні випробування конкурента — реактивного винищувача Як-15. Бойовий однодвигунний реактивний літак-винищувач ДКБ Олександра Яковлева Як-15 і Як-17, а також літак ДКБ Мікояна та Гуревича МіГ-9 стали так званими «переходними типами винищувачів» — це перші радянські серійні реактивні винищувачі, які мали планер, схожий з поршневими бойовими літаками Другої Світової війни.
Бойові літаки Як-15, Як-17 і МіГ-9 випускалися серійно і перебували на озброєнні ВПС СРСР.
Тактико-технічні характеристики
Приведені дані державних випробувань модифікації МіГ-9 Ф-3.
Технічні характеристики
- Екіпаж: Один
- Довжина:9,75 м
- Розмах крила: 10,0 м
- Площа крила: 18,2 м²
- Профіль крила: ЦАГІ 1-А-10 — корінь крила, ЦАГІ 1-В-10 — закінцівка крила
- База шасі: 3,02 м
- Маса порожнього: 3533 кг
- Нормальна злітна маса: 4988 кг
- Маса палива у внутрішніх баках: 1298 кг
- Об'єм паливних баків: 1595 л
- Силова установка: 2 × ТРД РД-20
- Тяга: 2 × 7,8 кН (800 кгс)
Льотні характеристики
- Максимальна швидкість:
- біля землі: 864 км/г
- на висоті 5000 м: 910 км/г
- на висоті 10000 м: 853 км/г
- Практична дальність:
- на висоті 1000 м: 430 км
- на висоті 5000 м: 605 км
- на висоті 10000 м: 800 км
- Тривалість польоту:
- на висоті 1000 м: 45 хв
- на висоті 5000 м: 1 год 4 хв
- на висоті 8500 м: 1 год 21 хв
- Практична стеля: 13 500 м
- Швидкопідйомність:
- біля землі: 22,0 м/с
- на висоті 5000 м: 17,4 м/с
- Час набору висоти:
- 5000 м за 4,3 хв
- 10000 м за 10,8 хв
- Довжина розбігу: 950 м (при масі 4950 кг)
- Довжина пробігу: 1060 м (при масі 3760 кг)
Озброєння
- Гармати:
- 1 × 37 мм гармата НС-37 з 40 патр.
- 2 × 23 мм гармати НС-23 з 80 патр. на ствол
Джерела
- Bill Gunston. The Osprey Encyclopaedia of Russian Aircraft 1875–1995. London, Osprey, 1995 ISBN 1-85532-405-9
- Шавров, В. Б. Історія конструкцій літаків в СРСР 1938–1950 рр. — М.: Машинобудування, 1988. — 568 с. — 20 000 екз. — ISBN 5-217-00477-0.(рос.)