Мідґард

Ця назва зустрічається в давньонорвезькій літературі як давньоскан. Miðgarðr. У старосаксонському Геліанді він виступає як Мідільгард, а в давньоверхньонімецькому вірші «Муспіллі» він з'являється як давн.в-нім. Mittilagart. Готський варіант Midjungards зустрічається в Євангелії від Луки як переклад грец. οἰκουμένη. Слово присутнє в давньоанглійському епосі і поезії як Middangeard; пізніше перетворилося на Middellærd або Mittelerde («Середзем'я») у середньоанглійській літературі[1].

Всі ці форми походять від прагерм. *midja-gardaz (*meddila-, *medjan-), утвореного від *midja- «середній» і *gardaz («двір, корпус»). У ранній німецькій космології термін пов'язувався з германським словом «світ» (давн-англ. weorold, ст.-ниж.-нім. werold, давн.в-нім. weralt, ст.-фриз. warld і дав.-сканд. verǫld), з прагерм. сполучення *wira-alđiz — «вік людей»[2].

Німецько-скандинавська космогонія змальовує циклопічний процес створення космосу зі світової безодні Ґіннунґаґап (давньоісл. «Зяюча безодня»), коли зі змішання іскор вогню з царства Муспельгейм і льоду з царства Ніфльгейм виникла перша в світі жива істота — Імір. Саме з його тіла, брати-боги Одін, Вілі, Ве, які виникли набагато пізніше, створили «свій» світ: плоску землю, небо і Йотунгейм, заморське королівство велетнів — Йотун. Створивши людей, боги поселили їх на землі, в серединному світі, який огородили від Йотуну стіною, виготовленої з повік вбитого ними Іміра. Так земля і отримала ім'я Мідґард. До Мідґарда боги проявляли прихильність і з'єднали його з небом райдужним мостом, якому дали ім'я Біфрест (давньоісл. «Веселка»)^{[джерело?]}.

Мідґард відгороджений від інших світів не тільки стіною з повік Іміра. Розташований на плоскому колі, він оточений водами світового океану, на дні якого лежить Йормунганд, один із синів Локі — Світовий змій, котрий окільцював землю і тримає в зубах власний хвіст (одна з варіацій образу Уробороса, одного з найдавніших і складних езотеричних символів євразійської культури).

Таке сусідство — не стільки захист для Мідґарда, скільки страшна небезпека, від якої світ людей намагається захищати грізний бог Тор (давньоісл. «Грім»). Спливши в кінці часів з Світового океану, Йормунганд викличе згубні повені, настане трирічна зима — (фімбульвінтер), Сонце згасне, зірки попадають з неба; між богами і велетнями відбудеться остання битва — Раґнарек (давньоісл. Ragnarök); боги переможуть чудовиськ і Йотуні, але й самі загинуть. Впаде Іґґдрасілль (священний ясен, Світове Древо) і обрушить небо; вогненний меч велетня Сурта спалить світ і Мідґард зануриться в хвилі світового океану. Так розповідає поема «Одкровення Вельви» (інакше — «Пророцтво Вельви», Völuspá), переказана Сноррі Стурлусоном в його «Колі земному» (XIII століття).

Втім, це не кінець Мідґарду. Нова земля відродиться з хвиль світового океану, над нею пануватимуть боги, які не вчинили клятвопорушень і помилок, на ній житимуть нові, щасливі люди в любові, мирі та достатку^{[джерело?]}.

• Від слова «Мідґард» Дж. Р. Р. Толкін запозичив назву «Середзем'я» переклавши його на англійську.
• В консольній грі Final Fantasy VII Мідґардом називається місто, звідки починається подорож героя. Цікавим фактом є й те, що на світовій карті Мідґард розташований в самому її центрі. Крім того, в грі є місто Nibelheim.
• У комп'ютерній грі Ex Machina Мідґард — це технологічне місто.
• Мідґард — держава в якій відбуваються дії ігор Magicka і Magicka 2.
• Дії комп'ютерної гри God Of War частково розгортаються в Мідґарді.
• В повісті Генрі Лайона Олді «Дорога» Мідґардом названо світ, де живуть смертні і біси.

• Online Etymology Dictionary — етимологія слова «Мідґард»