Міжнародна річка

Міжнародна річка або прикордонна річка річка, яка перетинає території двох або більше держав або є кордоном між ними і має судноплавне сполучення з морем. До таких річок належать Амазонка, Дніпро, Дунай, Ельба, Конго, Ла-Плата, Нігер, Одер, Рейн та інші.

Дунай — одна з міжнародних річок

Окремі частини Міжнародних річок входять до державної території відповідної прибережної держави і перебувають під її суверенітетом.

Міжнародно-правовий режим використання міжнародних річок встановлюється і регулюється прибережними державами на основі укладених між ними угод або норм звичаєвого права. Згідно з принципом свободи торгівлі, судноплавства на міжнародних річках, який склався у міжнародному праві ще з часів Віденського конгресу 1814—1815 рр, торгівля, навігація на таких річках є вільною і відкритою для торгів, суден і товарів усіх держав. Цей принцип підтверджений і сучасними угодами прибережних держав, наприклад Конвенцією про режим судноплавства на Дунаї 1948 р. (ст. 1); Акт, що стосується судноплавства й економічного співробітництва між державами басейну річки Нігер 1963 р.(англ.); Угода про Міжнародну комісію з охорони річки Рейн від забруднення 1963 р.(англ.); Договір про басейн річки Ла-Плата 1969 р.(англ.); Договір про співробітництво в Амазонії 1978 р. та інші. Після розпаду СРСР річка Дніпро також стала міжнародною, а тому є необхідність розробки відповідної угоди з використання цієї річки прибережними державами — Україною, Білоруссю й Росією.

Угоди, що регламентують порядок використання міжнародних річок, ставляться до конкретних річок і не мають універсального значення. Якого-небудь акту, що кодифікує «міжнародне річкове право» поки що не існує. У 1966 році були прийняті Гельсинські правила використання вод міжнародних річок, що мають рекомендаційний характер, хоча деякі їхні положення розглядаються як відбиття міжнародного порядку, що склався у результаті тривалої практики з використання міжнародних річок.

В 1992 під егідою Європейської економічної комісії була укладена Конвенція з охорони й використання транскордонних водотоків і міжнародних озер. Комісія міжнародного права ООН провела більшу роботу з узагальнення великої договірної й арбітражної практики й приступилася до завершення підготовки проекту статей, що стосуються несудохідних видів використання міжнародних водотоків. Водночас забороняється плавання по міжнародних річках у мирний час військових суден неприбережних держав. Що ж стосується військових суден прибережних держав, то їхнє плавання дозволяється лише за домовленістю між зацікавленими державами. Для розв'язання багатьох питань, що виникають у зв'язку з навігацією по міжнародним річкам, будівництвом на них гідротехнічних споруд, підтриманням екологічної чистоти і безпеки держави — створюють спеціальні органи — комісії.

Україна і міжнародні річки

Україна є придунайською державою, тому для неї становить інтерес розгляд міжнародно-правового режиму однієї з найбільших міжнародних річок Європи Дунаю.

Паризький мирний договір 1856 року проголосив волю судноплавства по Дунаєві, визначивши, що вона не повинна піддаватися іншим обмеженням, крім установлюваних поліцейськими й карантинними правилами, і іншим зборам, крім точно передбачених у додатках до договору. З метою регулювання судноплавства по Дунаю був заснований спеціальний орган — Європейська дунайська комісія, що складалася із представників Австрії, Великої Британії, Пруссії, Росії, Сардинії, Туреччині й Франції. Як видно, недунайські держави відігравали основну роль у визначенні правового режиму річки й порядку судноплавства по ній. Як спостерігачі на сесіях Дунайської комісії були присутні представники ФРН, Європейської економічної комісії ООН, Одерской комісії.

У компетенцію Дунайської комісії входить контроль за дотриманням постанов Конвенції та різних питань забезпечення судноплавства по Дунаю. Рішення з конкретного питання комісія приймає більшістю голосів при обов'язковій згоді держави, якої це рішення безпосередньо стосується. Місцеперебування Дунайської комісії Будапешт (Угорщина).

На основі положень Конвенції 1948 року була заснована спеціальна річкова адміністрація, що здійснює регулювання судноплавства й проведення гідротехнічних робіт у пониззі Дунаю. Створено й діють інші спеціальні органи.

Надалі неприбережні держави спробували підсилити свій вплив. По положеннях мирних договорів 1919 і 1920 рр. з Німеччиною, Австрією, Болгарією й Угорщиною та відповідно до розробленого на їхній основі Конвенцією про режим Дунаю 1921 року керування Дунаєм у його нижньому плині між Чорним морем і Браїлою здійснювалося Європейською дунайською комісією у складі представників Великої Британії, Італії, Румунії та Франції, а керування судноплавством по Дунаю від Браїли до Ульма доручалося Міжнародній дунайській комісії, до складу якої входили представники Австрії, Баварії, Болгарії, Великої Британії, Угорщини, Вюртембергу, Італії, Румунії, Франції і Югославії.

Україна бере активну участь у роботі Дунайської комісії, до складу якої входять представники всіх придунайських держав. Україна є також учасницею Конвенції про режим судноплавства на Дунаї 1948 року.

Джерела та література

  • Шпигельман Я. Е., Воронцов В. М. Междунар. дунайское судоходство. М., 1991;
  • Гуреев С. А., Тарасова И. Н. Междунар. речное право. М., 1993.

Література

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.