Міжнародне геомагнітне аналітичне поле

Міжнародне геомагнітне аналітичне поле (IGRF, від англ. International Geomagnetic Reference Field) — міжнародна модель[1] або серія моделей[2] середнього глобального магнітного поля Землі, що враховує його вікову варіацію.

Модуль вектора магнітного поля для IGRF2005

Визначення

Вектор магнітного поля B визначається через градієнт деякого скалярного потенціалу, заданого в геоцентричних координатах:

де одиничні вектори спрямовані в бік збільшення довготи, широти і до центру Землі (протилежно до збільшення вектора відстані) відповідно.

Сам потенціал V визначається через розкладання за сферичними гармоніками:

де  — геоцентрична відстань,

 — геоцентрична довгота,
 — геоцентрична полярна відстань (коширота)[3],
 — середній екваторіальний радіус Землі, що дорівнює 6371,2 км,
 — час,
 приєднані поліноми Лежандра, нормовані за правилом Шмідта,
і  — коефіцієнти Гаусса, що визначаються спеціальною групою Working Group V-MOD Міжнародної асоціації геомагнетизму та аерономії (IAGA) на основі вимірів наземних станцій, кораблів, літаків і штучних супутників Землі.

Набір коефіцієнтів Гаусса повністю визначає описувану модель геомагнітного поля. В сучасних моделях розкладання обмежується коефіцієнтами від 1-го до 13-го степеня і від 0-го до 13-го порядку (в прогностичній варіації від 1-го до 8-го і від 0-го до 8-го відповідно), округлених до 0,1 нТл . Модель не описує дрібномасштабних просторових варіацій магнітного поля, які переважно зумовлені локальним магнетизмом земної кори. Кутову роздільність моделі можна оцінити як що відповідає довжині дуги великого кола ~3000 км.

Історія

Математична модель магнітного поля Землі, виражена вищенаведеною формулою розкладання потенціалу за сферичними гармоніками, була розвинена К. Гауссом 1838 року в його роботі «Загальна теорія земного магнетизму»[4]. У цій же публікації Гаусс на підставі магнітних вимірювань у 91 пункті земної кулі вперше вивів набір коефіцієнтів розкладання геомагнітного поля, аналогічний сучасній моделі IGRF[5].

Модель IGRF налічує 12 поколінь, останнє затверджене відноситься до 2015 року[6].

Історія поколінь[1]
НазваЗастосовна
до періоду
На основі
вимірювань
у період
Рік
випуску
IGRF-121900.0-2020.02015
IGRF-111900.0-2015.01945.0-2005.02010
IGRF-101900.0-2010.01945.0-2000.02005
IGRF-91900.0-2005.01945.0-2000.02003
IGRF-81900.0-2005.01945.0-1990.02000
IGRF-71900.0-2000.01945.0-1990.01997
IGRF-61945.0-1995.01945.0-1985.01992
IGRF-51945.0-1990.01945.0-1980.01988
IGRF-41945.0-1990.01965.0-1980.01987
IGRF-31965.0-1985.01965.0-1975.01982
IGRF-21955.0-1980.0-1975
IGRF-11955.0-1975.0-1971

Джерела даних та методики визначення коефіцієнтів моделі

Єдиних стандартів (на відміну, наприклад, від індексу геомагнітної активності), що брати за спостережувані дані, не існує, і кожне нове покоління — фактично, незалежне дослідження. Загалом вважається, що коефіцієнти Гаусса змінюються повільно, тому в ряді Тейлора можна обмежитися першим порядком малості за часом:

де інтерес становлять коефіцієнти і

Супутникові дані

Розв'язати класичні проблеми[які?] наземних спостережних пунктів допоміг вихід на навколоземну орбіту. Починаючи з 11-го покоління основою моделі служать саме супутникові дані, хоча використовувалися вони й раніше. Так, для створення моделі 10 покоління було застосовано дві групи даних, які ґрунтувалися на вимірюваннях тільки з супутника «CHAMP», запущеного в 2000 році. Його дані були також використані як основа і для IGRF-11, а дані з супутника «Ørsted» (запущений в 1999) служили для оцінки нев'язок. Для IGRF-12 дані «Ørsted», нарівні з даними від «Swarm» (запущений у 2013), вже були основними. Як дані для порівняння бралися результати вимірювань наземних станцій[6][1].

Внаслідок того, що на космічному апараті магнітометр може змінювати своє положення відносно зір, функція помилок залежить від кутів Ейлера α, β, γ[6]ref name="11generation"/>:

де g — вектор основного магнітного поля і вікові варіації гауссових коефіцієнтів, k — вектор денних корекцій для моделі зовнішнього магнітного поля, εi — вектор нев'язок:

а fi — нев'язка модуля вектора магнітного поля:

де вектор магнітного поля є сумою внутрішнього основного поля, магнітного поля, наведеного від земної кори, і зовнішнього поля:

Див. також

  • Всесвітня магнітна модель — модель магнітного поля, що використовується США і НАТО.

Примітки

  1. International Association of Geomagnetism and Aeronomy, Working Group V-MOD. International Geomagnetic Reference Field: the eleventh generation.  2010.
  2. Susan Macmillan and Stefan Maus. International Geomagnetic Reference Field—the tenth generation.  2005. Архівовано з джерела 5 липня 2015.
  3. В отличие от обычной географической широты, коширота отсчитывается от северного полюса, а не от экватора.
  4. Gauss C. F. Algemeine Theorie des Erdmagnetismus. // Resultate aus den Beobachtung des magnetischen Vereins im Jahre 1838. — Gottingen : Dieterichsche Buchhandlung, 1839.
  5. Кузнецов В. Д. Институт земного магнетизма, ионосферы и распространения радиоволн им. Н.В. Пушкова РАН (ИЗМИРАН) вчера, серікня, завтра // Успехи физических наук. Т. 185. С. 632–642.
  6. Erwan ThébaultEmail author, Christopher C Finlay, Ciarán D Beggan, Patrick Alken. International Geomagnetic Reference Field: the 12th generation. — Springer, 2015. DOI:10.1186/s40623-015-0228-9.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.