Мікроетнічна спільність

Мікроетнічна спільність — етнічна спільність нижчого ієрархічного рівня, що входить до складу близьких в культурно-мовному відношенні і пов'язаних між собою спорідненістю походження та історичних доль етнічних спільностей середньої (етносів) та вищої (макроетнічна спільність) ланок етнічної класифікації[1]. Лев Гумільов такі таксони нижчого етнічного рівня називав конвіксіями[2].

Варто розрізняти етносоціальні та етнокультурні мікроетнічні спільності, які здебільшого тією чи іншою мірою збігаються й пов'язані між собою спадково, а також їх стадійно-історичні типи[1]. За доби ранньої первісності, періоду мисливсько-збиральницьких сусп-в, мікроетнічні спільності виступають у вигляді певних сукупностей пов'язаних між собою шлюбними та багатьма іншими відносинами рухомих кровно-споріднених общин, які, ведучи рухомий спосіб життя, займають певну компактну територію[1]. З часів неолітичної революції, особливо на фінальних стадіях первісності на ґрунті певної кількості споріднених, осілих або кочових, родових та гетерогенних (сегментних) общин, пов'язаних сталими шлюбними, економічними, соціальними, культурно-культовими тощо відносинами, формуються споріднені за походженням, віруваннями, звичаями, говірками та іншим племена, які часто-густо виступають у формі чіфдомів (вождеств) і можуть розглядатись як мікроетнічні спільності тієї стадії етнічного розвитку[1]. На фінальних стадіях первісності вони можуть об'єднуватися і утворювати макроетнічні спільності у вигляді союзів племен та складних чіфдомів, проте ранньодержавні соціальні організми можуть утворюватися на ґрунті мікроетнічних спільностей з окремих племен і подібних їм етнічних груп, як то було у найдавніших цивілізаціях Близького Сходу чи на початку античної доби[1]. В такому випадку мікроетнічні спільності ранньокласової (ранньодержавної) стадії розвитку утворюються у вигляді окремих міст-держав (номів, полісів), які можуть або відносно швидко інтегруватися у значно більші державні утворення (як Стародавній Єгипет, об'єднані царства Шумера і Аккада), або розвиватися як міста-держави ще тривалий час (Фінікія, Давня Греція)[1].

В інших випадках ранньокласові суспільства виникають у вигляді складних соціальних організмів, у системі яких окреме домінуюче ядро панує над раніше самостійними, але підкореними племінними княжіннями або, у кочовиків, ордами, які і становлять мікроетнічну спільність (початкова Київська Русь, численні утворення кочовиків євразійських степів, ранньодержавні об'єднання Субсахарської Африки тощо)[1]. В такому випадку при подальшому розвитку можемо спостерігати їх поступове зникнення через реструктуризацію та утворення нових етнополітичних, з тенденцією до набуття виразних етнокультурних ознак, мікроетнічних спільностей (феодальні володіння, що виникли в Західній Європі в процесі дезінтеграції імперії Карла Великого і королівств його онуків, давньоруські землі-князівства XII—XIII століть)[1]. Унаслідок їх об'єднання (навколо певного ядра — як королівський домен Франш-Конте у північній Франції або козацького Середнього Подніпров'я з Києвом та Запорозькою Січчю в Україні) та подальшої інтеграції й уніфікації в Європі впродовж пізнього середньовіччя та у перші століття Нового часу утворюються народності-протонації, окремі народи — етноси середньої таксономічної ланки, на ґрунті яких складаються новоєвропейські нації[1]. За таких умов консолідація мікроетнічної спільності, що зберігається в окремих країнах до другої половини XIX століття, а подекуди (Італія, Німеччина, Україна) до XX сторіччя як досить сталі утворення, поступово відходять на другий план, залишаючись у вигляді окремих етнотериторіальних, з певною культурно-побутовою та діалектною специфікою, груп. Часто їх збереженню сприяє конфесійна специфіка (католицизм баварців, греко-католицизм галичан і закарпатців-русинів тощо)[1].

Останнім часом в окремих регіонах Західно-Центральної Європи, де територіальні мікроетнічні спільності збереглися краще, ніж в інших (Італія, Іспанія) та навіть мають статус федеральних земель (Німеччина) спостерігаються процеси підвищення значення ідентичності на їх основі[1]. Деякі дослідники припускають, що відповідно до успіхів інтеграції в межах Євросоюзу та все більшого передання функцій окремих держав спільноєвропейським інституціям значення територіальних мікроетнічних спільностей буде зростати як в культурному відношенні, так і на політичному рівні[1].