Мікропластик

Зразки мікропластику

Мікропластик сьогодні поширений у нашому світі. У 2014 році було підраховано, що в Світовому океані є від 15 до 51 трлн окремих частинок мікропластику, який, за оцінками, важить від 93 000 до 236 000 тонн[5][6][7].

Первинний мікропластик — мікрогранули, які спеціально виробляють маленькими за розміром. Їх використовують в засобах гігієни, вони потрапляють в море і навколишнє середовище зі стічними водами[1].

Вторинний мікропластик — мікрогранули, які утворюються в результаті розпаду пластикових відходів під впливом води і ультрафіолетових променів. Джерелами такого мікропластику можуть бути: побутове сміття, втрачені рибальські сітки, частки корабельної фарби і автомобільних шин, мікроволокна тканини, що утворюються при пранні синтетичного одягу[1].

Нанопластик. Залежно від визначення, нанопластики мають розмір менше 1 мкм (тобто 1000 нм) або менше 100 нм[8]. Про існування нанопластів у навколишньому середовищі йде дискусія, оскільки виявлення та кількісне визначення в екологічних матрицях залишається проблемою.

Існування мікропластиків у навколишньому середовищі часто встановлюється за допомогою водних досліджень. Сюди входить відбір зразків планктону, аналіз піщаних та мулистих опадів, спостереження за споживанням хребетних та безхребетних, а також оцінка взаємодії хімічних забруднювачів[9].

Як показали дослідження, в організмах морської фауни знаходиться велика кількість частинок мікропластику. Крім того, мікропластик міститься в 83 % пробах водопровідної води по всьому світу (в США — 94 %[10][11][12]. Частинки пластику виявлені в упакованій морській солі, пиві[13][14].

a) Футбольне поле зі штучного дерну з ґрунтованою гумою (GTR) б) Частинки мікропластику з того ж поля, вимиті дощем, виявлені в природі поблизу річки

Австрійські вчені виявили частинки мікропластику в фекаліях жителів восьми країн[15] (Фінляндії, Італії, Японії, Нідерландів, Польщі, Росії, Великій Британії та Австрії). У досліджених зразках було виявлено в середньому 20 частинок пластику на десять грам біоматеріалу.

Мікропластик виявлений в рибі, дощових черв'яках інших видах тварин[14][16][17].

Щорічно в Світовий океан потрапляє близько восьми мільйонів тонн пластикового сміття. 67 % пластикового сміття, що потрапляє в океан, приносять з собою 20 річок, в основному — азіатських[13][18]. Згідно з даними гідроекологів з Helmholtz Center for Environmental Research в Лейпцигу, 90 відсотків всього пластику в Світовому океані протікає всього через 10 річок. Всі вони проходять через густонаселені райони; вісім з них — в Азії і дві в Африці. Найбільше пластику в океан потрапляє з річки Янцзи в Китаї[19].

Мікроволокна пластику становлять від 15 % до 31 % від загальної кількості забруднювальної океан пластмаси, що становить близько 9,5 млн тонн мікропластику на рік[20].

В середньому річне споживання мікропластику американцем коливається від 39 тис. до 52 тис. частинок залежно від віку та статі. Ці оцінки збільшуються до 74 тис. та 121 тис. при урахуванні дихання[21]. Крім того, люди, які постійно споживають бутильовану воду, можуть споживати додатково 90 тис. частинок мікропластику щорічно, порівняно з 4 тис. частинок мікропластику для тих, хто споживає тільки водопровідну фільтровану воду[21].

Невідомо, чи здатні частинки мікропластику проникати в кровотік, лімфатичну систему і вражати органи. Дослідження на тваринах свідчать, що мікропластик може пошкоджувати кишечник і печінку[22][23][24]. Теоретично частинки розміром менше 150 мікрон (а особливо менше 50 мікрон) здатні проникати через стінку кишечника в клітини крові і внутрішні органи[25][16].

Згідно з деякими дослідженнями, проковтнуті частки мікропластику ушкоджують внутрішні органи, а також виділяють всередині організму небезпечні хімічні речовини — від бісфенолу А (БФA), що негативно впливає на ендокринні органи, до пестицидів. Це порушує захисні функції організму і зупиняє ріст і розмноження клітин[14][26]. Частинки мікропластику можуть призводити до утворення тромбів[14][26].

Багато компонентів пластика негативно впливають на ендокринну систему[25][16].

З іншого боку, Всесвітня організація охорони здоров'я не вважає мікропластик в питній воді загрозою здоров'ю[27][28].

Мікропластик в осаді річок

На початку 2019 року уряд Євросоюзу заборонив додавати в продукти всі види пластику. В першу чергу це відноситься до косметичної індустрії. Виробникам доведеться замінити пластик на біологічну альтернативу[29].

Для боротьбі вже з існуючим океанічним забрудненням створюються системи очищення. Комп'ютерне моделювання, здійснене нідерландським фондом The Ocean Cleanup, припустило, що збиральні пристрої біля берегів, можуть видалити близько 31 % частинок мікропластику у навколишньому районі[30]. Крім того, деякі бактерії еволюціонували, щоб їсти пластик, а деякі види бактерій були генетично модифіковані для поїдання (певних видів) пластиків[31].

9 вересня 2018 року The Ocean Cleanup запустила першу в світі систему очищення океану, 001 aka «Wilson», яка діє в Великій тихоокеанській сміттєвій плямі[32]. Система 001 завдовжки 600 метрів виконує функцію П-подібного уловлювача, який використовує природні океанічні течії для концентрування пластику та інших уламків на поверхні океану в обмеженій зоні для видалення суднами[33]. Проект зіткнувся з критикою з боку океанографів та експертів із пластикового забруднення, хоча зустрів широку громадську підтримку[34][35][36].

В 2019-2021рр. у боротьбу з пластиковим забрудненням вступило друге та третє покоління бар'єрних перехоплювачів The Ocean Cleanup.