Лімфатична система

Лімфати́чна систе́ма — мережа судин, тканин і органів (анатомія), яка слугує джерелом клітин, що забезпечують імунітет, фільтрувальним комплексом, переносником жирів і інших речовин, а також дренажною системою, що сприяє поверненню надлишку тканинної рідини в кров.

Лімфатична система
Повна схема лімфатичної системи людини
Деталі
Ідентифікатори
Латина systema lymphoideum
MeSH D008208
TA98 A13.0.00.000
TA2 5149
FMA 74594[1]
Анатомічна термінологія

Прозора безбарвна рідина, що заповнює лімфатичну систему і що протікає через неї, називається лімфою. Лімфа, що відтікає від кишечника, містить крапельки жиру, які додають їй молочно-білий колір.

Найдрібніші судини лімфатичної системи — лімфатичні капіляри — розташовуються майже у всіх органах тіла.

Капіляри об'єднуються в лімфатичні судини, які зазвичай прямують по ходу вен, прямуючи до серця. Лімфатичні судини впадають у два головні лімфатичні стовбури, розташовані в ділянці грудної клітки, — права лімфатична протока і грудна протока. Останні впадають у вени поблизу ключиці, об'єднуючи, таким чином, лімфатичну і кровоносну системи.

Дренування рідини

Кров'яний тиск, підтримуваний серцем, забезпечує просочування рідини (у основі своїй — плазми крові) з кровоносних капілярів в тканини. У нормальних умовах надлишок тканинної рідини потрапляє в лімфатичні капіляри. Рідина (отут її називають лімфою), потрапивши в лімфатичну систему, просувається в ній в основному за рахунок скорочень скелетних м'язів і м'язів внутрішніх органів, а також коливань тиску в грудній порожнині при диханні. Клапани в лімфатичних судинах, проникні для лімфотоку лише в один бік, забезпечують односторонній напрямок руху лімфи.

Накопичення тканинної рідини виявляється у вигляді набряків; приклад тому — набряки нижніх кінцівок у жінок при вагітності, коли великий за розміром плід в матці перешкоджає нормальному відтоку лімфи від ніг. Інший приклад — поширена в тропіках слоновість, прояв гельмінтозів філяріїдозів. Зокрема слоновість часто спричинює збудник вухереріозу Wuchereria bancrofti, яка при потраплянні в тіло людини оселяється в лімфатичних вузлах, особливо у пахової області або пахвових ямок, створюючи перешкоду для лімфотоку; в результаті такої блокади уражені кінцівки можуть розпухати до величезних розмірів.

Імунітет і фільтрація

Лімфоцити, які відносять до білих клітин крові, циркулюють в лімфі та крові і складають переважаючий тип клітин лімфоїдних органів. У їхню функцію входить формування імунної відповіді на бактерії, що потрапляють в організм, і віруси. Крім того, вони оберігають від розвитку ракових захворювань, знищуючи ракові клітини при їхній появі в організмі.

Лімфоцити утворюються в кістковому мозку із стовбурових клітин (клітин-попередників). Ще незрілими вони виходять з кісткового мозку і потрапляють в первинні лімфоїдні органи, де завершують розвиток.

До первинних лімфоїдних органів відносять тимус (вилочкову залозу), кістковий мозок (деякі лімфоцити залишаються в кістковому мозку і дозрівають в ньому), пеєрові бляшки в кишечнику і так звану фабріцієву сумку у птахів. Знаходячись в цих органах, лімфоцити піддаються певному відбору, і дозрівають тільки ті з них, які реагують на чужорідні речовини (антигени), а не на нормальні тканини організму.

Лімфоцити, що дозрівають в тимусі, називають Т-клітинами, а ті, що дозрівають в кістковому мозку, пеєрових бляшках або фабріцієвій сумці B-клітинами. B- і Т-клітини, стаючи зрілими, мігрують з первинних у вторинні лімфоїдні органи, які включають лімфатичні вузли, селезінку, лімфоїдні тканини кишечника, а також скупчення лімфоцитів, розкидані в багатьох органах і тканинах. Кожен вторинний лімфоїдний орган містить як B-, так і Т-клітини.

Лімфатичні вузли розташовані по ходу лімфатичних судин і фільтрують протікаючу лімфу. У людини їх налічується понад 400. Будь-які частинки, що потрапили в лімфу, затримуються у вузлах і стикаються з лімфоцитами.

Селезінка — великий лімфоїдний орган, розташований в черевній порожнині. ЇЇ поділяють на дві області: червону пульпу депо крові — і білу пульпу, що складається з лімфоїдної тканини. Біла пульпа — головне місце продукції антитіл; отже, вона реагує на чужорідні речовини, які циркулюють в крові.

Інші важливі лімфоїдні тканини включають кістковий мозок і лімфоїдні утвори, такі, як пеєрові бляшки і мигдалики. Одні пеєрові бляшки є первинними лімфоїдними органами, інші — вторинними; функція останніх — уловлювання чужорідних речовин, що потрапляють в організм через кишечник. Аналогічні скупчення лімфоїдної тканини зустрічають на задній стінці гортані (мигдалини) і вистилають бронхи, що несуть повітря до легенів.

B-клітини, потрапляючи до вторинних лімфоїдних органів, більше не мігрують і залишаються в них. Т-клітини, навпаки, циркулюють в організмі постійно, вони виходять з лімфатичних вузлів і разом з лімфою надходять у кровотік.

Через деякий час, опинившись в кровоносних капілярах лімфатичних вузлів, вони проходять через стінку капілярів і знову потрапляють в лімфатичний вузол. Таким чином, Т-клітини безперервно циркулюють між кров'ю і лімфою.

Лімфатичні системи тварин

Лімфатична система ссавців істотно відрізняється від такої у інших хребетних. У риб, наприклад, немає порожнистих кісток, а тому не може бути і кісткового мозку.

Функціональним аналогом кісткового мозку і лімфатичних вузлів у них служить частина нирки (переднирки або пронефроса), яка втрачає функцію виділення і розвивається в лімфоїдну тканину, що містить лімфоцити і інші клітки. Тимусу або селезінки немає у круглоротих (міног), але вони з'являються у вищих риб і інших хребетних. Деяким рибам, земноводним, плазунам і птахам властиві т.з. лімфатичні серця — м'язові ущільнення, що проштовхують лімфу у вени. Однопрохідні (яйцеродні) ссавці, такі, як качконіс і єхидна, мають незвичайні лімфатичні вузли, що складаються з декількох маленьких лімфоїдних вузликів, які локалізуються в лімфатичному сплетенні.

Захворювання лімфатичної системи

Коли бактерії або віруси з лімфи потрапляють в лімфатичні вузли, мигдалини або селезінку, там виникає у відповідь інтенсивна реакція лімфоцитів; в результаті ці органи збільшуються у розмірах і там відбувається запальний процес.

Такий запальний стан називають лімфаденітом. Він розвивається при гострому тонзиліті (ангіні), інфекційному мононуклеозі та деяких інших інфекційних хворобах (чума, туляремія, тощо), для яких притаманне запальне ураження лімфовузлів.

Лімфоцити можуть ставати злоякісними, при цьому значно зростає їх кількість в крові. Лімфоми — пухлини лімфатичних вузлів — також приводять до їх збільшення.

ВІЛ-інфекція обумовлена тим, що вірус імунодефіциту людини інфікує певну групу Т-хелперів. Загибель цих клітин приводить до порушень в імунній системі, і організм поступово втрачає здатність чинити опір різним інфекціям.

Література

  • Клінічна фізіологія: підручник (ВНЗ ІІІ—IV р. а.) / В. І. Філімонов.- 4-е видання.- ВСВ «Медицина», 2021.- 488 с. ISBN 978-617-505-851-0 (С.?:Лімфатична система)
  • Анатомія судинної, імунної, нервової систем та органів чуття/ О. А. Григор’єва та ін.. – Запоріжжя : ЗДМУ, 2019. - 173 с. - С.35-41. Ел.джерело
  • Анатомія людини : підручник для студентів вищих медичних навчальних закладів IV рівня акредитації: у 3 т. / А. С. Головацький та ін.; за ред. В.Г. Черкасова, А.С. Головацького. - 5-е вид., доопрац. - Вінниця : Нова Кн., 2018. - (Національний підруч.). Т. 3. - 374 с. (С.119,277-287,290-295,300-335)
  • Імунологія: підручник / Л.В.Кузнецова, В.Д.Бабаджан, Н.В.Харченко та ін.; за ред. Л.В.Кузнецова, В.Д.Бабаджан, Н.В.Харченко. – Вінниця: ТОВ «Меркьюрі Поділля», 2013.- 565 с. Ел.джерело (С.9,11-12,23,26-27,32,48,68,71,185,195,236,252,255,375,524-525)
  • Бенда К., Цыб А. Ф, и др. Лимфэдема конечностей. Прага, 1987; (рос.)
  • Волков И. Н. Патология лимфатических узлов, пер. с болг., с, 167, София, 1980; (рос.)
  • Зербино Д. Д. Общая патология лимфатической системы, Киев, 1974; (рос.)
  • Куприянов В. В. и др. Микролимфология, М., 1983; (рос.)
  • Лохвицкий С. В. Нарушения лимфооттока и их хирургическая коррекция, Хирургия, № 7, с. 14, 1987; (рос.)
  • Патологоанатомическая диагностика опухолей человека, под ред. Н. А. Краевского и др., с. 69, М., 1982; (рос.)
  • Пачес А. И. Опухоли головы и шеи, с. 108, М., 1983; (рос.)
  • Перельман М. И., Юсупов И. А. и Седова Т. Н. Хирургия грудного протока, с. 66, 85. М., 1984; (рос.)
  • Сапин М. Р., Ворзяк Э. И. Внеорганные пути транспорта лимфы, М., 1982; (рос.)
  • Трапезников Н. Н. и др. Злокачественные опухоли мягких тканей конечностей и туловища, Киев, 1981. (рос.)

Посилання

  1. Foundational Model of Anatomy
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.