Мілорад Мілінкович

Батько Мілорада Мілінковича родом з Осечини. Дід Мілінковича мав албанське коріння, а прадід загинув під час перетину албанської території у ході Першої світової війни.[10]

В дитинстві отримав прізвисько «Дебелий».[11][12] Любив музику, внаслідок чого став успішним гітаристом та співаком в андеграундних колах. У 1985 заснував групу Morbidi i mnoći,[13] до складу якої увійшли також Маріо Сур'ян (гітара, бек-вокал), Деян Стефанович (бас-гітара, бек-вокал) та Стер'є Толіч (ударні). Також членами гурту були Мірко Мілівоєвич (пізніше перейшов до складу групи Ekatarina Velika), Маріо Шепарович та Дурчич. Їхніми піснями є Играј твист на њеном лицу (Грає твіст на її обличчі), Зомби, Хит та Пут (Шлях).[14] Після розпаду Morbidi i mnoći Мілінкович приєднався до групи Биг сеx.[15] Однією з найбільш відомих пісень Morbidi i mnoći є Седми дан (Сьомий день). Пізніше Мілінкович став членом групи Змајеви (Дракони).[16] У 2003 у складі цієї групи випускає альбом. Найвідомішим членом гурту, крім самого Мілінковича, є режисер Боца Стоїлькович.[16] Через деякий час, досягнувши значних успіхів, Мілінкович залишає музичну діяльність та розпочинає свій шлях у кінематографі, поступивши на режисерський факультет Академії мистецтв у місті Нові Сад.

Багаторічний музичний досвід безпосередньо вплинув на тему дипломної роботи Мілінковича. Це була документальна[17] стрічка про місцеву легенду — панк-рок виконавця Івицю Чуляка (псевдонім Кечер 2),[18] який відрізнявся ексцентричною поведінкою.[19][20][21] Стрічка показала неабиякі режисерські здібності Мілінковича. Сюжет розпочинається у Студентському культурному центрі у Белграді, де 23 травня 1990 виступав Івиця Чуляк на прізвисько Сатан Панонський; потім у стрічці прозвучала його розмова на радіостанції Б-92, датована 29 травня 1990. Завершується стрічка кінокадрами з лікарні Поповача.[18][4] Це єдиний фільм, знятий за життя Чуляка, та єдиний югославський фільм, який брав участь у Барселонському бієнале.[5][22]

У 2002 Мілінкович відзняв свій перший повнометражний фільм під назвою Мертвий холод, сценарій до якого написав лише за три години.[23] Стрічка, виконана в жарні «чорної» комедії, стала хітом. За сукупною кількістю переглядів у вітчизняних кінотеатрах вона зайняла друге місце після стрічки Зона Замфірова.[24] Мілінкович створив Мертвий холод під впливом Вікенду у Берні Теда Кочеффа[25] та Неприємностей з Гаррі Альфреда Гічкока.[26]

Другим фільмом Мілінковича став Погоня за щастям (серб. Потера за срећ(к)ом), який, на думку критиків, є не таким успішним, як перший. На сайті Rotten Tomatoes стрічка отримала низькі оцінки.[27] Брала участь у двадцятому кінофестивалі у Херцег-Новому у 2006.[28] На закиди критиків стосовно фільму Мілінкович відповів, що дійсно мав намір зняти «мило», проте як жанр, який цінують глядачі та недооцінюють критики.[29] Погоня за щастям на той час став першим за десять років сербським фільмом, знятим поза межами Сербії.[30] Зйомки проходили на острові Корфу, у стрічці знялися також троє грецьких акторів — Христос Савас, Александрос Катехис та Деспіна Янопулос.[31][32]

У 2008 відбулася прем'єра фільма Некролог Ескобара (серб. Читуља за Ескобара).[33] За три тижні стрічку переглянуло 80 тисяч глядачів.[34] У ній режисер, серед іншого, піднімає тему зміни статі; стосовно цієї теми він розмовляв з психологами, щоби вони розкрили, як люди проходять через це.[34] Фільм перегукується з Цим дивовижним життям Френка Капри[35] та Жорстокою грою Ніла Джордана.[36][37][38] Кінокритик Борислав Анджеліч назвав кінострічку «найамбіційнішим фільмом» Мілінковича.[39]

У 2011 вперше вийшла на екрани [40] музична комедія для тінейджерів Здухач значи авантура. Прем'єра пройшла успішно. Глядачі вітали аплодисментами режисера та весь творчий колектив. Кінострічку також схвально сприйняли критики.[41] Фільм знято із застосуванням HD технології; зйомки здебільшого проходили у Баня-Луці та Требинє; рідше — у Белграді.

Мілорад Мілінкович є також режисером ряду театральних постановок: Happy night (за Міленком Бодірогічем; Белградський драматичний театр, 1992), Белградські історії (серб. Београдске приче) (за Александаром Баришичем; 1993), Зігі, зірковий пил (серб. Зиги, звездана прашина) (за Марією Солдатович; міжнародний театральний фестиваль Бітеф, 1995), Коханець (серб. Љубавник) (за Гарольдом Пінтером; міжнародний театральний фестиваль Бітеф, 1998), Пастораль (серб. Пасторала) (за Радославом Павловичем; театр Фаві, 2007).[42]

Одружений з акторкою Єленою Джукіч; має доньку Дівну.[43]

• Мілорад Мілінкович на сайті IMDb (англ.)
• Біографія та родовід Мілорада Мілінковича(серб.)
• Документальний фільм Satan Panonski (1990) — YouTube (сербськохорв.)