Мінет

Міне́т (фр. faire des minettes — «лоскотати»; від фр. minette — «кішечка»), або феля́ція (лат. fellatio), — різновид статевого акту, оральний секс[1], при якому статеве збудження у чоловіків спричиняється дією на пеніс ротом, язиком, губами або горлом партнерки/партнера. Можливе виконання заради досягнення статевим членом ерекції, при частковій ерекції, при еректильній дисфункції, а також як замінна форма статевої діяльності при болісному піхвовому статевому акті. Синоніми: пенілінкція (лат. penilinctio; від penis + lingo — «лижу»), фалаторизм (від грец. φαλλός — «ерегований статевий член»). У 1920-ті-1930-ті роки слово «мінет» вживалося і для позначення кунілінгусу (див. щоденники Хармса).

Феляція

Техніка

Початкове збудження партнера часто досягається за допомогою пальців, масажуванням у ділянці лобкової кістки. Слідом, або одразу, партнер переміщує губи уздовж пеніса. При цьому можуть змінюватись темп і глибина заковтування. Часто феляція супроводжується зосередженням дії на головці пеніса і стимуляції промежини. Зазвичай ритм рухів губами збільшується в міру наближення партнера до оргазму. Еякуляція в рот часто вважається небажаною, тому доведення до еякуляції завершується руками або сперма потім спльовується[2].

Види феляції
  • Звичайна феляція (лат. fellatio < fello — «смокчу») — найпоширеніша назва орального сексу в Західному світі, на відміну від ширше застосовуваного в російській мові терміна «мінет». Фелюючи, статевий член і/або мошонка пасивно рухаються за допомогою поцілунків, лизання, покусування або смоктання з боку партнера, що приймає. Як правило, найбільша увага приділяється голівці статевого члена. Для додаткової стимуляції партнер, що приймає, часто проводить зворотно-поступальні рухи рукою (руками) по стовбуру пеніса.
  • Іррумація (лат. irrumatio; від ir — «всередині» + ruma — «сосок») — форма активного орального сексу, що припускає, на відміну від феляції, самостійні фрикції статевого члена в ротовій порожнині. Партнер, що приймає, залишається пасивним. Як особливу форму іррумації розглядають техніку глибоке горло (англ. deep throat), яка передбачає фрикції пеніса безпосередньо в горлі. Іррумація, як одна з форм здійснення проникних статевих стосунків, супроводжується виконанням активних поштовхуючих рухів статевим членом в ротову порожнину і глотку партнера, що приймає. Подібна форма сексу також може виконуватися без проникнення, методом здійснення активних поштовхуючих рухів статевого члена між ніг партнера, між верхніми частинами його стегон (відомо як міжбедерний статевий акт) або між животами двох партнерів.
  • Автофеляція (від грец. αὐτός — «сам» + лат. fello — «смокчу») — різновид мінету, форма статевого самозадоволення, при якому статевий член лащиться ротом та язиком самостійно.
  • Гра в сніжки (англ. snowballing) або «обмін спермою» (англ. cum-swapping) — передбачає еякуляцію в рот з подальшою передачею сперми партнеру (-ам) за допомогою поцілунку, спльовування або стікання. У результаті змішування зі слиною та частого перемішування сперма спінюється і збільшується в об'ємі. Техніка часто трапляється в порнографії, але в реальному житті застосовується рідко.

Феляція в культурі
Еротична сцена з мінетом на аттичному червонофігурному кіліксі, бл. 510 до н. е.

Феляція здавна практикується гетеросексуальними парами як альтернатива вагінальному сексу, оскільки дозволяє уникнути небажаної вагітності. Поширеним було і лишається практикування феляції задля «технічної незайманості» (коли фактично пара вступає в статеві зносини, але не порушується цілісність пліви)[3][4]. Тому ця форма орального сексу часто вважається найприйнятнішою для неповнолітніх або незаміжніх жінок[5].

Перші перевірені згадки феляції в культурі належать цивілізації стародавнього Єгипту. Вона в тому числі згадується в міфі про воскресіння богинею Ісідою Осіріса шляхом «вдихання» життя в його пеніс. У геліопольсьому варіанті міфу про творення світу Атум отримав сім'я, з якого потім створив перших божеств, шляхом автофеляції. Подібне творення божеств приписується і богові Гебу. Відомі також зображення Геба й Нут в «позі 69», що символізує зв'язок Неба та Землі. Деякі філологи припускають, що саме феляція описана в Епосі про Гільгамеша, де блудниця Шамхат спокушує Енкіду аби долучити його до цивілізації. В месопотамській міфології Інанна дала жителям Урука моральні настанови, з-поміж яких і сексуальні, в число яких входило «мистецтво кохання, поцілунків фалоса»[6].

Водночас в античній культурі феляція й автофеляція в людських стосунках переважно вважались негідними. Так, однією з умов потрапляння в потойбічний світ Дуат у єгиптян було не здійснювати автофеляції. В Туринському папірусі, що зображає різні форми сексу, оральний секс не згадується взагалі. Припускається, що в стародавньому Єгипті феляція вважалася прерогативою божеств і виконувати її могли тільки жриці Ісіди в символічній формі. Давньогрецька та давньоримська культури маргіналізували феляцію — вона вважалась заняттям повій та пасивних гомосексуалів. Ці культури загалом уникали афішування орального сексу, за винятком діонісійських культів. У римлян гомосексуальна феляція вважалася приниженням і покаранням для чоловіка, що виконує її[6].

Різним видам феляції відведено розділ давньоіндійської «Камасутри» під назвою «аупаріштака». З іншого боку, висмоктування життя шляхом феляції приписувалося в індійському фольклорі демонам чудалам, як пізніше в європейському — сукубам. У буддизмі немає прямої заборони на оральний секс, але він наводиться в переліках негідних занять. Натомість у традиційній китайській культурі, яка містить елементи буддизму, феляція вважалася цілком буденною. Небажаним припускалося тільки сім'явипорскування в результаті, адже воно зменшує «ян». У китайських приписах з сексу феляція навіть рекомендувалася жінкам задля збереження молодості, що обґрунтовувалось у рамках даоської алхімії. Даоські та буддистські впливи сформували ставлення до орального сексу в Японії. А саме в середньовічній Японії гомосексуальна феляція здебільшого вважалася сороміцькою. Натомість гетеросексуальна і в сучасності розглядається як «несправжній» допустимий секс[6].

В деяких культурах феляція мала ритуальний характер і здійснювалась для передачі «чоловічої сили», в тому числі від чоловіка до чоловіка. Зокрема, такі практики відомі в низці племен Нової Гвінеї та інків[7]. За деякими даними, одностатева феляція здійснювалась і в рамках семітського культу Ваала. Саме з огляду на це в юдаїзмі (і пізніше християнстві) феляція та гомосексуальність стали табу[6].

У християнській культурі феляція традиційно була під забороною. В ранньому середньовіччі заняття нею каралося, в часи хрестових походів ґвалтування полонених шляхом ірумації приписувалося ворогам християн, особливо мусульманам. Також заняття феляцією висувалося проти ордена Тамплієрів. В європейській культурі від Середніх віків феляція загалом зневажалася як непродуктивний секс, в результаті якого не відбувається зачаття, але практикувалася повіями. Гомосексуальна феляція традиційно вважалася принизливою для приймального партнера або ознакою деградації — приписувалася зокрема божевільним[6].

На початку XX століття з'являються медичні та психоаналітичні дослідження феляції, зокрема Теодора ван де Вельде та Зигмунда Фрейда. Зростає її прирівнювання до традиційного вагінального сексу. У низці американських штатів у 1910-х і 1920-х феляція прирівнювалася до содомії та була кримінальним злочином. Кількість описів феляції зростає в еротичній літературі в 1960-і на фоні руху бітників, «розбитого покоління», розчарованого в цінностях довоєнного минулого. Оральний секс і феляція зокрема стрімко перестають бути маргіналізованими в 1970-і з розвитком порнографічного кінематографа[6].

Див. також

Примітки
  1. Великий тлумачний словник сучасної української мови. Київ, 2005
  2. Louise-Andree Saulnier (M.A., TV Host Sexologist); Herb Samuels (Ph.D., City University of New York) (05 2003). Enjoying Guilty Pleasures [Заборонені задоволення] (DVD). Sinclair Intimacy Institute (англійською). Better Sex. Архів оригіналу за 24 червня 2013. Процитовано 20 червня 2011.
  3. Carpenter, Laura M. Virginity lost : an intimate portrait of first sexual experiences. New York. с. 47–50. ISBN 1-4294-1397-2. OCLC 76964398.
  4. Strong, Bryan.; Cohen, Theodore F. (2011). The marriage and family experience : intimate relationships in a changing society (вид. 11th ed). Belmont, CA: Wadsworth/Cengage Learning. с. 186. ISBN 978-0-534-62425-5. OCLC 436029922.
  5. Portmann, John (2007). A History of Sin: Its Evolution to Today and Beyond (англ.). Rowman & Littlefield. с. 105–106. ISBN 978-0-7425-5813-7.
  6. DePierre, David (6 червня 2017). A Brief History of Oral Sex (англ.). McFarland. ISBN 978-1-4766-7126-0.
  7. "The History of Fellatio". Salon (англ.). 22 травня 2000. Процитовано 17 березня 2020.

Література
  • DePierre David. A Brief History of Oral Sex. McFarland, 2017. 200 p.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.