Місяцехід

На початку 1960 року розробку питань щодо створення самохідного місячного апарата та його м'якої посадки на Місяць (тема E-8) в ОКБ-1 доручили проєктному відділу М. К. Тихонравова. У відділі визначили основні проєктні параметри місяцехода. Масу апарата обмежили 600 кілограмами. Маса апарата, що спускається, для станцій типу Е-6, що вже розроблялися в ОКБ-1, становила 100 кг. Щоб доставити на Місяць такий важкий апарат потрібна була ракета більшої вантажопідйомності, ніж 8К78 «Молнія».

Тому як носій для Е-8 розглядали ракету-носій Н-2. Вона мала складатися з другого та третього ступенів потужнішої Н-1 і ще одного додаткового третього ступеня. Така ракета (за станом проєкту ракет серії Н на 1961 рік) зі стартовою масою 560 тонн мала виводити на низьку навколоземну орбіту вантаж масою приблизно 16 т. Застосовувати ракети чужої розробки для своїх апаратів Корольов не збирався.

Щоб розібратися із цими проблемами, у 1961-му та 1962 роцi Корольов залучив до роботи за темою Е-8 низку організацій та вчених, що досліджували Місяць (горьківський науково-дослідний радіофізичний інститут, АстроРаду АН СРСР, Пулковську головну обсерваторію, Кримську астрофізичну обсерваторію). Більшість вчених вважали, що місячні пилові моря є фантастикою. Врешті-решт проблему можливості м'якої посадки на Місяць Сергій Павлович Корольов вирішив наказом. Після його висловлювання «Місяць вважати твердим» (яке стосувалося, щоправда, розробки апарату Е-6), «місяцеплавів» більше ніхто не пропонував. Обмежувалися звичними засобами пересування: на колесах, на гусеницях, на шнеках. Хоча були і дещо екзотичні варіанти: стрибками, кроками. З усіх цих способів розглядалися насамперед колеса і гусениці. Щоб зробити остаточний вибір, потрібні були фахівці, які могли б, застосовуючи досвід створення земних машин, створити машину для роботи на Місяці. Корольов почав підшукувати ті організації, які змогли б працювати в цьому напрямку. Спочатку вибір ліг на Науково-дослідницький інститут Держкомітету автотракторного і сільськогосподарського машинобудування (НАТІ).

Для прискорення робіт фахівців, які розробляли тематику місяцехода, 1963 року об'єднали у спеціальну групу, яку очолив Тихонравов. Але з Е-8 виникли проблеми. Основна — з ходовою частиною. У травні 1963 НАТІ відмовився працювати над створенням шасі місяцехода у зв'язку з вимогою ОКБ-1 зменшити масу шасі зі 120 кг до 85-100. Нового підрядника для виготовлення шасі допоміг знайти міністр оборонної промисловості Устинов. Роботи зі створення шасі місяцеходу передали до ленінградського ВНДІ-100 (пізніше ВНІІТрансМаш), що розробляв до цього ходові частини радянських танків. Там знайшовся гарний фахівець й ентузіаст — Олександр Кемурджян, який згодом створив ходову частину місяцехода. Корольов «спантеличив» ВНІІТрансМаш роботами з пошуку способів пересування на Місяці.

У жовтні 1963 року проєктне завдання за темою Е-8 переробили у зв'язку з переглядом проєкту ракет серії Н. Н-2 за новим проєктом могла виводити на низьку навколоземну орбіту 20 т вантажу (за стартової маси 700 т). Місяцехідна група зі свого боку видала такі основні технічні вимоги: маса апарата — 900 кг, діаметр контейнера з приладами — 1800 мм, максимальна швидкість пересування на Місяці — 4 км/год, граничне енергоспоживання протягом 10 хв — 1 кВт, номінальне енергоспоживання — 0,25 кВт. 3 серпня 1964 вийшла постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР № 655—268 «Про роботи з дослідження Місяця і космічного простору», відповідно до якої програмі Н1-ЛЗ надавалося пріоритетне значення. За Корольовим закріпили тему з висадки космонавта на Місяць. ОКБ-1 активізувало роботи над ракетою Н-1. Тематика обльоту Місяця перейшла до ОКБ-52. Для обльоту мала використовуватись ракета-носій УР-50OK (8К82К), прототип якої розроблявся в ОКБ-52 з 1960 року.

Відповідно до постанови № 655—268 змінили основні завдання апарату Е-8. Місяцехід передбачалося використовувати для детального обстеження району посадки пілотованої місячної кабіни з космонавтом. На базі апарату Е-8 передбачалось створити штучний супутник Місяця Е-8ЛС для телезйомки із високою роздільною здатністю імовірних районів посадки спочатку місяцехода, а потім місячної кабіни. Наприкінці 1964 року суміжники ОКБ-1 за темою Е-8, найперше ВНДІ-100, підтвердили можливість виконання вимог, закладених у проєкті. В ОКБ-1 почалася робота над конкретним ескізним проєктом. Його розробили на початку 1965 року. Вибір зупинили на гусеничному шасі. Але затвердити його Корольов не встиг. ОКБ-1 було перевантажене роботами за багатьма космічними напрямками. Керівництво галузі вирішило передати частину робіт іншим організаціям. Тематика автоматичних міжпланетних станцій призначалася Хімкинському машинобудівному заводу імені С. А. Лавочкіна. «Передача» АМС з ОКБ-1 до МЗЛ розпочалась у квітні 1965 року. Наприкінці квітня Корольов наполягав на розгляді найближчим часом ескізного проєкта місяцехода, але у травні тему Е-8 передали до Хімок без захисту проєкту.

На основі великого дослідницького матеріалу, отриманого з ОКБ-1, в КБ МЗЛ робота над місяцеходом просувалася досить швидко. Однак хімкінці вирішили не розвивати корольовський проєкт Е-8, а розробили свій варіант. Тим більше, що станція Е-6М № 13 (Луна-9) передала інформацію про характеристики місячного ґрунту, якої під час розробки місяцеходу в ОКБ-1 не було. Ґрунт виявився досить твердим, шар пилу — невеликим. Тому конструктори переглянули проєкт шасі, відмовившись від гусениць на користь восьми ведучих коліс. Восени 1966 року перероблений ескізний проєкт місяцехода було затверджено Георгієм Миколайовичем Бабакіним. Головним завданням для місяцеходу було визначення фізико-механічних і хімічних параметрів місячного ґрунту. На борту також була спеціальна апаратура для вивчення магнітних полів, апаратура для телевізійної зйомки і телефотометричної панорамної зйомки. Всі ці завдання мали вирішуватися під час руху місяцеходу. Активна робота мала тривати протягом 3 місяців.

До серії радянських місяцеходів входили:

• Луноход-1 — перший місячний самохідний апарат. Доставлений на поверхню Місяця 17 листопада 1970 року радянською міжпланетною станцією Луна-17.
• Луноход-2 — другий місячний самохідний апарат. Доставлений на поверхню Місяця 16 січня 1973 року радянською міжпланетною станцією Луна-21.
• Луноход-3 — третій місячний самохідний апарат. Планувалося, що його буде доставлено на поверхню Місяця 1977 року радянською міжпланетною станцією Луна-25 (запуск не відбувся). Сьогодні перебуває у музеї НВО Лавочкіна.

Small Pressurized Rover являє собою невеликий всюдихід з 6 провідними колісними осями. Апарат працює від акумуляторів, що дозволяють в умовах місячної гравітації і поверхні розвивати йому швидкість до 10 км / год. У герметичній кабіні влаштовані місця для двох астронавтів і невеликий відсік для вантажів. Розрахункова автономність: до 2 тижнів або 1000 км.

All-Terrain Hex-Legged Extra-Terrestrial Explorer (ATHLETE) — автоматичний шестиногий транспортний всюдихід, що розробляється Jet Propulsion Laboratory (JPL), Каліфорнійським технологічним інститутом і NASA.