Міха Ремец

Після закінчення початкової школи в рідному місті Птуй вступив у місцеву гімназію, де його навчали три відомі словенські митці: Антон Інголич (словенська мова), Франце Міхелич (малювання) і Станко Цайнкар (катехізис).

На його дитинстві сильно позначилася Друга світова війна. Після німецької окупації Птуя 1941 року гестапо запроторило у в'язницю і катувало його батька, а потім всю родину депортували в Сербію, де вони поневірялися у нестатках. Ці скрутні часи письменник описав у романі «Великий віз».

Після повернення із заслання (1945) сімнадцятирічним юнаком долучився до югославського молодіжного руху, записавшись у трудову бригаду, що будувала залізничні вітки Брчко—Бановичі, Шамаць—Сараєво і машинобудівний завод у Белграді (щось на зразок всесоюзних ударних комсомольських будов). Після смерті батька в 1952 році працював кореспондентом центральної словенської газети «Народні права» (словен. Ljudske pravice) у Птуї, яка з 1959 року стала щоденною газетою «Праця» (словен. Delo). У тому ж 1959 році одружився і переїхав у Любляну, де з наступного року продовжив роботу в тій газеті журналістом.

Ремец провів для себе дуже чітку межу між газетярством та красним письменством. Журналістику він сприймав як професію, якою він займається професійно, але без особливих зусиль і прагнень. Низку гумористичних колонок і глоси у таких виданнях, як «Праця», «Щотижнева трибуна» (словен. Tedenska tribuna) і «Словенські новини» (словен. Slovenske novice) він написав під псевдонімами та багато років працював нічним випусковим редактором газети, залишаючись у тіні.

Часто стаючи мішенню критики, особливо, коли мова заходила про його поезію, де його звинувачували у наборі слів, відсутності емоцій та кострубатій мові, Ремец творив також під жіночим псевдонімом «Ірена Ремром».

Його творчість охоплює прозу, поезію та драматургію. Прозу він почав писати ще в дитинстві. Творам Ремеца притаманні опір війні, техніці, еротика як рушійна сила людського виживання, екологія і феноменологія часу та наукова фантастика. Автор розглядає науково-фантастичний жанр як спосіб розгадати універсалії сутності людини, її надій, страхів, любові, кохання, оман і каяття. Фантастика постійно переростає у можливу реальність, художні ж твори оповідають перш за все про людську недовершеність, яка безмежна і позачасна. Янез Майдич у передмові до роману «Iksia ali slovo živostrojnega človeka» зазначав, що, якби Ремец писав англійською мовою, він, скоріше за все, легко б виборов котрусь із авторитетних премій за такий вид жанрового письменства.

• Домашня веб-сторінка Міхи Ремеца
• Профіль на Facebook