Натаніель Барнабі

Натаніель Барнабі народився у Чатемі 25 лютого 1829 року. У віці 14-ти років у Ширнессі поступив на флот учнем. Після завершення навчання у військово-морській школі Портсмута, у 1852 році у віці 23 років став креслярем на казенній верфі у Вуліджі. Два роки по тому, у 1854 році, призначений в Управління військового кораблебудування. Брав участь у проектуванні броненосного фрегата «HMS Warrior».

У 1863 році головним будівничим флоту став Едвард Рід, чоловік сестри Барнабі. Сам Барнабі очолив штаб Ріда і у цій ролі брав участь у проектуванні більшості нових кораблів.

Після відставки Ріда Барнабі у 1872 році у віці 43 років призначений президентом Ради з кораблебудування і головним корабельним інженером флоту (англ. President of the Council of Construction and Chief Naval Architect з 1875 року його посаду перейменовано у «директор Управління військово-морського кораблебудування» англ. Director of Naval Construction, DNC).

Сер Натаніель Барнабі очолював віськове кораблебудування Великої Британії протягом 13 років, і період його перебування на посаді був відзначений винятковими труднощами у розробленні проектів, як у технічному, так і у фінансовому плані[3]. Оснащуючи свої проекти озброєнням, він змушений був змиритися із стрімким збільшенням калібру — від 12" 35-тонних нарізних дульнозарядних гармат до 16,25" 110-тонних казеннозарядних, що застосовувались як головний калібр. Крім цього, поява допоміжної артилерії також додала нових задач до проблеми створення збалансованого проекту броненосного лінкора. Торпедна зброя також стрімко розвивалася і породжувала нові проблеми.

З іншого боку, броня почала відставати від зростаючої потужності гармат. Для протистояння снарядам великих калібрів була потрібна аномально велика товщина бронеплит, що знижувало розміри площі, яку можна було захистити такою бронею, і значно ускладнювало проблему створення захисту корабля по ватерлінії.

При цьому можливості міноносця вихвалялись до такої міри, що до початку 1880-х років його стали всерйоз розглядати як конкурента лінійного корабля щодо лідерства у військово-морському флоті, і лунали голоси, що будівництво важко озброєних і броньованих одиниць слід припинити.

Діапазон його конструктивних звершень простягався від останніх рангоутних панцерників з центральною батареєю до баштових кораблів, що несуть найбільші гармати з коли-небудь встановлених на британських лінкорах — надзвичайно строката колекція типів, створених за безпрецедентно короткий 13-річний період[3].

«Ера Барнабі» (період з 1872 до 1885 року) може бути приблизно розділена на чотири періоди, протягом яких проектування важких кораблів мало свої характерні конструктивні ознаки:

• повний захист корпуса і дві башти на кінцях («HMS Dreadnought (1875)», «HMS Cyclops (1871)») або повний пояс по ватерлінії та бортові батареї («HMS Alexandra (1875)», «HMS Temeraire (1876)»), хоча кораблі такої конструкції були закладені ще до вступу Натаніеля Барнабі на посаду, але спущені на воду або модернізовані при ньому;
• центральна цитадель і башти в ешелоні (HMS Inflexible (1876), HMS Ajax (1880), HMS Colossus (1882));
• короткий пояс по ватерлінії і барбети ( HMS Collingwood (1882), HMS Imperieuse (1883));
• єдина носова башта (HMS Hero (1885), HMS Sans Pareil (1887)).

Більшість його творінь частіше люто ганьбили, ніж дружелюбно критикували, і в той час як їх недоліки зазвичай пов'язували з ім'ям їх творця, в дійсності Барнабі користувався набагато меншою свободою дій, ніж його попередники, і фактично більшу частку відповідальності за ці проекти повинна, була нести сама Рада з кораблебудування, ніж їх творець, в окремих же випадках альтернативні пропозиції головного корабельного інженера могли істотно поліпшити його кораблі.