Науковий роман
Науковий роман — архаїчний термін для жанру літератури, нині широко відомого як наукова фантастика. Термін виник у 1850-х роках для опису художніх творів з елементами наукових творів, але потім став застосовуватися до наукової фантастики кінця XIX і початку XX століття, перш за все до творів Жуля Верна, Герберта Веллса і Артура Конан Дойла. В останні роки цей термін почали застосовувати до наукової фантастики, написаної в нарочито анахронічному стилі, як данина поваги або стилізація під оригінальні наукові романи.
Історія
Вважається, що вперше термін «науковий роман» використали 1845 року критики для опису твору Роберта Чемберса «Vestiges of the Natural History of Creation», спекулятивної природничої історії, опублікованої 1844 року, і знову використали 1851 року в Edinburgh Ecclesiastical Journal and Literary Review для опису твору Томаса Ханта «Panthea, or the Spirit of Nature». Термін «науковий роман» найчастіше використовують для позначення наукової фантастики кінця XIX і початку XX століття. Одними з перших так характеризували твори французького астронома і письменника Каміля Фламмаріона, а саме «Recits de l infini» і «La fin du monde» названо науковими романами. Також термін широко застосовували для характеристики творчості Жуля Верна і Герберта Веллса.
В останні роки термін «науковий роман» переживає відродження і застосовується до сучасних науково-фантастичних творів, навмисно витриманих у колишньому стилі. Прикладом такого роману є «Машина простору» («The Space Machine: A Scientific Romance») Крістофера Пріста.
Приклади творів
- «Флетландія» Едвіна Еббота
- «Загублений світ» Артура Конан Дойла
- «Останні і перші люди» Олафа Стейплдона
- «Творець зірок» Олафа Стейплдона
- «Подорож до центру Землі» Жуля Верна
- «Таємничий острів» Жуля Верна
- «Війна світів» Герберта Веллса
- «Машина часу» Герберта Веллса
- «Невидимець» Герберта Веллса
- «Франкенштейн, або Сучасний Прометей» Мері Шеллі