Науменко Михайло Васильович

Народився Михайло Науменко 18 квітня 1955 року в родині ленінградських інтелігентів. Його батько (Василь Григорович, 1918—2007) був викладачем Леніградського архітектурно-будівельного інституту (ЛАБІ), а мати (Галина Флорентіївна Науменко-Брайтігам[1], 1922—2010) — працівником бібліотеки[2][3]. В дитинстві не займався музикою. Захоплення музикою почалося, коли Майк вперше почув музику The Beatles[4]. Потім сильний вплив на його творчість справили Чак Беррі, Боб Ділан, Марк Болан, Лу Рід та інші.

Писати пісні Михайло Науменко почав ще в школі, після того як бабуся подарувала йому гітару. Перші пісні Майк складав англійською. Науменко навчався в спецшколі і непогано володів мовою. Там же він отримав прізвисько «Майк». Колишня дружина Майка, Наталя, стверджує, що так його вперше назвала шкільна вчителька англійської мови. Перші тексти російською були написані в 1972 році під впливом Бориса Гребенщикова. Крім музики захоплювався виготовленням моделей літаків, читанням радянських детективів, перекладами з англійської мови[5].

Після школи за наполяганням батька Михайло Науменко вступив до Леніградського архітектурно-будівельного інституту, але після четвертого курсу покинув навчання. Працював звукорежисером у Великому театрі ляльок, а потім — сторожем. Весь цей час залишався музикантом[6].

Тривалий час Майк грав у багатьох маловідомих ленінградських групах бас-гітаристом. На початку 1977 року недовго грав групі «Союз любителів музики рок» Володимира Козлова. У період 1977—1979 років грав на електронній гітарі в гурті «Аквариум». У середині 1978 року Майк разом з лідером «Аквариума» Борисом Гребенщиковим записують акустичний альбом «Все братья — сёстры». Запис виконано на магнітофон «Маяк-202»[7]. Місцем проведення запису музиканти вибрали берег Неви, а з інструментів були лише акустична гітара та губна гармошка. Якість запису дуже сильно відрізнялася від студійної, але багато записаних тоді пісень, згодом, стали хітами. Кілька разів об'єднувався з музикантами «Акваріума» під жартівливій вивіскою «Вокально-інструментальна угруповання імені Чака Беррі» з репертуаром з класичних рок-н-ролів[8]. Влітку 1979 року здійснює турне селами Вологодської області в складі групи «Капітальний Ремонт»[9]. Репетирував з «Капітальним ремонтом» до кінця осені 1979 року, після чого остаточно вибрав сольну кар'єру і почав виступати, виконуючи свої пісні під гітару[10].

У липні-серпні 1980 року Михайло Науменко за підтримки Гребенщикова і гітариста В'ячеслава Зоріна в студії Великого театру ляльок записує альбом «Сладкая N и другие». Із 32-х записаних пісень до альбому увійшли лише 15. Альбом швидко розійшовся по Москві. Влітку того ж року відбулося декілька концертів. Його ім'я почало набувати певної популярністі. Науменко стали називати «ленінградським Бобом Діланом». Крім того, він побував на фестивалі рок-акустики в олімпійській Москві.

Восени 1980 року Майк Науменко вирішив зібрати свою власну групу і через Михайла Файнштейн-Васильєва вийшов на музикантів студентської групи «Прощай, чорний понеділок», яка представляла собою пауер-тріо у складі гітариста Олександра Храбунова, басиста Миколи Алексєєва та барабанщика Андрія Данилова. Хоча ця група грала не особливо близьку до ідеалів Майка музику, тяготівшу до хард-року та хеві-металу, порозуміння було досягнуто. Так з'явилася група, названа «Зоопарк». Алексєєв, який  вирішив працювати за фахом, замінили на Іллю Куликова з групи «Маки»[11].

Група почала репетирувати в листопаді 1980 року, а в наступному лютому дебютувала на приміському танцмайданчику. Навесні 1981 року вона була прийнята до Ленінградського рок-клубу, на сцені якого у травні відбувся їхній перший концерт з програмою цілком із пісень Майка. Він викликав бурхливу, хоча й неоднозначну реакцію публіки.

Влітку 1981 року Майк соло виступив на фестивалі авторської пісні в Ризі. Не маючи можливості втілити свої пісні в студійних електричних версіях, у червні 1982 року Майк записав на студії Театрального Інституту другий соло-альбом «LV».

У березні 1982 року Майк зіграв гітарне соло в пісні Цоя «Бітник» на дебютному концерті групи «Кино», з учасниками якої його протягом багатьох років пов'язували дружні і творчі стосунки.

До 1987 року команда була аматорським колективом, після чого пройшли тарифікацію у «Ленконцерті». Разом з групою Майк давав концерти по всьому СРСР. Як написав Андрій Бурлака, група «Зоопарк» на якомусь етапі стала самою концертуючою групою Рок-клубу, а можливо, й країни.

Потім група скорочує кількість виступів. Давалася взнаки втома від нескінченних гастролей. До цього додалися проблеми зі здоров'ям у Майка, які посилилися побутовими негараздами і зловживанням алкоголем. Його залишила дружина (офіційно розлучення було оформлене 15 серпня 1991 року, незадовго до смерті Майка[12]). Різко погіршилася моторика лівої руки, що призвело до утруднень в грі на гітарі[13]. Барабанщик Валерій Кирилов відзначав у своїх спогадах: «Незважаючи на успіх у публіки, Майк перестав отримувати задоволення від творчості. Він постійно метався: складав — рвав, писав — рвав. Його одухотворена, що тонко відчуває час натура явно підказувала йому: очікуються зміни в розумінні духовних цінностей (Майк би мене вбив за цю фразу). Він бачив масове баригування в масштабах країни і не приймав його. Щирий патріот, Майк ніяк не міг зрозуміти, як можна пристосуватися до змін, які ведуть до явного розвалу імперії <…> З безжальної чіткістю я зрозумів тоді: Майк не бере час, а час не приймає його»[14].

У січні 1990 року Михайло Науменко досить невдало виступив соло на фестивалі «Рок-акустика» в Череповці.

14 березня 1991 року він в останній раз з'явився на сцені, виконавши під час фестивалю в «Ювілейному», присвяченого десятиріччю Ленінградського Рок-клубу, свій «Пригородный блюз» у супроводі музикантів Акваріума.

Михайло Науменко помер 27 серпня 1991 року у себе в квартирі від крововиливу в мозок в результаті нещасного випадку. Барабанщик групи «Зоопарк» Валерій Кирилов висловив іншу точку зору. За його словами, Майк Науменко дійсно помер від крововиливу в мозок, але він стався не з природних причин, а через перелом основи черепа в результаті жорстокого удару, нанесеного Майку при пограбуванні у дворі. Також зникли особисті речі музиканта. Існують також свідчення одного підлітка, який нібито бачив, як Майка у дворі хтось піднімав із землі. Після нападу Майк не помер на місці, а зумів піднятися до себе додому, але там остаточно ослаб і пролежав у нестямі довгий час, ніким не поміченим у комуналці. Коли його нарешті знайшли близькі і викликали швидку допомогу, було вже занадто пізно[15]. Однак багато людей, знайомих з обставинами загибелі Майка, не підтверджують цю гіпотезу[16][17].

Михайло Науменко похований на Волковському кладовищі в Санкт-Петербурзі[18].

• Дружина Наталія Науменко (розлучилися 15 серпня 1991 року, незадовго до смерті Майка)[19]
  • Син Євген: одружений, виховує двох дочок, працює на телебаченні. Дотримується тієї ж версії смерті батька, що і Валерій Кирилов[20].

• 1978 — «Все братья — сёстры» (спільно з Б. Г.)
• 1980 — «Сладкая N и другие»
• 1982 — LV

• 1981 — Blues de Moscou
• 1983 — Уездный город N
• 1984 — Белая полоса
• 1991 — Музыка для фильма
• 2000 — Иллюзии
• 2000 — W

• 1980 — Майк и Аквариум. 25 октября 1980. Москва
• 1984 — Концерт в кафе «Чайка», ноябрь 1984 года, Новосибирск (Майк та Юрій Наумов)
• 1985 — Жизнь в Зоопарке
• 1996 — Весна-лето (Майк и Цой)
• 1996 — 12—13 января 1985 года, Москва (Майк та Віктор Цой)
• 1997 — Квартирник (Майк и Рыженко)
• 1998 — Майк Науменко. Виктор Цой (Майк та Цой)
• 1998 — Исполнение разрешено (Майк, БГ та Цой)
• 2009 — Ленинград 1984 (Майк та Цой)

• 1993 — «Песни Майка»
• 1998 — Парк МАЙКского периода («Трибьют. Зоопарк»)
• 2000 — «РеМайк» (триб'ют)
• 2001 — «Ром и Пепси-кола» (Пісні Майка Науменко виконує Дмитро Дібров та «Антропологія»)
• 2005 — «Трибьют Майку Науменко, 50 лет. Уездный город N 20 лет спустя»
• 2008 — «Грязные блюзы (Олександр Дьомін)
• 2016 — Песни простого человека