Нитченко Дмитро Васильович

Дмитро Васильович Нитченко (літературні псевдоніми: Дмитро Чуб, Остап Зірчастий, англ. Dmytro Nytczenko [Nytschenko]); (21 лютого 1905(19050221)[1], Зіньків, Полтавщина — 27 травня 1999, Мельбурн, Австралія) — український літературознавець, письменник, мемуарист, редактор, літературний дослідник, педагог, громадський діяч, що жив і працював у Австралії. Лауреат премії ім. Г. Сковороди, Фундації Антоновичів, член об'єднання українських письменників «Слово» та НСПУ. Засновник видавництва «Ластівка».

Дмитро Нитченко
Дмитро Васильович Нитченко
Ім'я при народженні Дмитро Ніценко
Псевдо Дмитро Чуб, Остап Зірчастий
Народився 21 лютого 1905(1905-02-21)
Зіньків, Полтавщина
Помер 27 травня 1999(1999-05-27) (94 роки)
Мельбурн, Австралія
Національність українець
Діяльність літературознавець, письменник, мемуарист, редактор, літературний дослідник, педагог, громадський діяч
Alma mater ХНУ імені В. Н. Каразіна
Мова творів українська

Життєпис

Народився у заможній селянській родині в Зінькові на Полтавщині. Від народження мав ім'я Дмитро Ніценко. 11-річним був роз'єднаний з батьками і жив у тітки-вчительки. 1923 року вступив до літературного угрупування «Плуг», до якого належав 2 роки.

Навчався в індустріально-технічній школі — а відтак, з осені 1926, на Краснодарському робітничому факультеті. Вже тоді часом друкував свої вірші в «Червоній газеті» (Ростов-на-Дону), а також у стінній газеті, де був заступником редактора[2]. 1927 року його, оголосивши класовим ворогом за «непролетарське походження (рос. непролетарское происхождение)», виключили. Працював на заводі, згодом вирушив до Харкова, де жили родичі.

Переїхавши до Харкова, закінчив Технікум іноземних мов, вступив на мовно-літературний факультет місцевого Інституту народної освіти, де прилучився до літературного життя тодішньої столиці України: познайомився з відомими письменниками, працював у видавництві «Література і Мистецтво».. Пізніше згадував про зустрічі з Миколою Хвильовим, Степаном Васильченком, Борисом Антоненком-Давидовичем, Іваном Багряним та іншими. Був членом ПРОЛІТФРОНТУ. Видав 3 книжки: зб. «Поезії індустрії», «Склепіння» та зб. нарисів. Кілька віршів були покладені на музику (композ. Нахабін, Коляда, Овчаренко). Пісню на слова Нитченка виконували під час відкриття Тракторного заводу в Харкові.

З початком Другої світової війни Нитченко був мобілізований в армію. Пройшов і полон, і табір переміщених осіб у Німеччині, у якому зібралося чимало українських інтелігентів. По таборах налагоджувалося культурно-літературне життя: у місті Ульмі діяла українська гімназія, — у ній викладав і Дмитро Нитченко, відбувалися літературно-мистецькі вечори.

В одному із своїх віршів він так передав тодішній стан душі:

Ніхто не зна і долі не вгадає,
Ні хіромант, ні циган-ворожбит, —
Який нас шлях щиріше привітає,
Де ждуть обійми щастя чи журби.

Та знаємо, як сурма клич заграє,
Коли визвольні загримлять громи,
Тоді наш край всі мури розламає,
Знамена перемог заб'ють крильми.

З усіх кінців тоді гукне нас мати
(той клич — як блискавиця у імлі!) —
і хто ж тоді не схоче повертати
до в світі найсвятішої землі?!

— Березень, 1948, Новий Ульм

Австралія

1949 року Дмитро Нитченко разом з родиною переселився до Австралії: працював у каменоломнях, на електростанції у вільний час вивчав англійську мову — та писати не припиняв. Протягом кількох десятиліть працював учителем та директором українських суботніх шкіл у Мельбурні. Викладав, писав програми, інспектував, довівши кількість шкіл до 55 з 2.000 учнів.

Заснував і очолював Літературно-мистецький клуб імені Василя Симоненка, як член Об'єднання українських письменників «Слово» — керує австралійською філією цієї організації. Потім очолює Українську Центральну Шкільну Раду в Австралії.

Постійно пише і публікує під псевдонімом Дмитро Чуб свої оповідання, вірші, нариси про подорожі; під іншим псевдонімом — Остап Зірчастий — друкує свої гуморески. У його творах описує природу Австралії та життя земляків, закинутих долею на цей материк.

Помер у Мельбурні 1999 року. Лігою українських меценатів та сім'єю тоді ж заснована Літературна премія імені Дмитра Нитченка, що присуджується щорічно за пропаганду українського друкованого слова.

Родина
  • Старша донька Леся Ткач — письменниця (літературний псевдонім — Леся Богуславець).
  • Молодша донька Галя Кошарська — викладач української мови та літератури в Університеті Макворі в Сіднеї і керівник українського відділу.
  • Онук Юрій Ткач — відомий перекладач українських книг, живе в Мельбурні.

Видання
Обкладинка першого видання альманаху «Новий обрій», 1954 рік.
Обкладинка «Слідами Миклухи-Маклая», 1993 рік.

За його редакцією вийшло понад 28 книжок, серед яких «200 листів Б. Антоненко-Давидовича» та літературно-мистецький альманах «Новий обрій».

Інші видання:

  • Антоненко-Давидович Б. «Печатка», передмова Дм. Чуба. — Мельбурн: «Ластівка», 1979. — 85 с. ISBN 0-9595837-1-8
  • Хахулін О. «Б. Антоненко-Давидович у пазурях чекістів», передмова та переклад з рос. Дмитра Чуба. — Мельбурн: «Ластівка», 1987. ISBN 0-949617-11-3

1993 року уперше в Україні з'являється його книжка «Елементи теорії літератури».

1994 року за науково-художню книжку «Слідами Миклухо-Маклая», збірку оповідань «Стежками пригод», книжку «Живий Шевченко» удостоєний Літературної премії імені Лесі Українки.

Книжки

Статті
  • Чуб Д. Юрій Вухналь сміється: [Спогади] // Молода Україна. — 1977. — № 259. — С. 6-8.
  • Чуб Д. Талановитий гуморист і сатирик Юрій Вухналь: (1906—1977) // Сучасність. — 1978. — Чис. 10. — С. 20-25.
  • Чуб Д. На життєвому і творчому шляху Володимира Гжицького // Чуб Д. Люди великого серця. — Мельбурн, 1981. — С. 161—179.
  • Чуб Д. Відлуння великого голоду в спогадах очевидців і в українській літературі // Великий голод в Україні 1932—1933. — Торонто, 1988. — С. 140—141.

Примітки
  1. Австралійський державний документ дає дату народження 18 грудня 1906
  2. На Краснодарському робітфаку (До 100-ліття з дня народження Дмитра Нитченка (Чуба)

Джерела та література

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.