Нова Збур'ївка
Нова́ Збу́р'ївка — село в Україні, у Голопристанській міській громаді Скадовського району Херсонської області. Населення — 7 489 осіб. Колишній центр Новозбур'ївської сільської ради.
село Нова Збур'ївка | |
---|---|
Країна | Україна |
Область | Херсонська область |
Район/міськрада | Скадовський район |
Громада | Голопристанська міська громада |
Рада | Голопристанська міська рада |
Код КАТОТТГ | UA65080030110069069 |
Основні дані | |
Засноване | 1774 |
Населення | 7489 |
Площа | 4,96 км² |
Густота населення | 1509,88 осіб/км² |
Поштовий індекс | 75631 |
Телефонний код | +380 5539 |
Географічні дані | |
Географічні координати | 46°27′03″ пн. ш. 32°27′13″ сх. д. |
Середня висота над рівнем моря |
14 м |
Водойми | р. Конка |
Відстань до обласного центру |
50 км |
Найближча залізнична станція | Херсон |
Відстань до залізничної станції |
50 км |
Місцева влада | |
Карта | |
Нова Збур'ївка | |
Нова Збур'ївка | |
Мапа | |
Географія
Село розташоване на лівому, перерізаному невеликими річками, низинному березі Дніпровського лиману, за 9 км від центру територіальної громади міста Гола Пристань, за 35 км від залізничної станції Херсон. З районним та обласним центром село зв'язане водним і шосейним шляхами.
Історія
XVIII—XIX століття
Історія виникнення села пов'язана з російсько-турецькими війнами другої половини XVIII століття. 1774 року біля Збур'ївського гирла, що з'єднує Дніпровський і Збур'ївський лимани, було споруджено укріплення. Навколо укріплення, починаючи з 1783 року, оселялися переселенці з інших місць Росії, насамперед державні селяни. Наприкінці XVIII століття, коли укріплення почало втрачати військове значення, частина жителів переселилася за півверсти на південний схід і заснувала село, назване Новою Збур'ївкою.
Перші письмові згадки про цей населений пункт датуються 1801 роком. Починаючи з 1810 року, сюди прибували втікачі-кріпаки з Полтавської губернії.
Жили новозбур'ївці великими родинами. Основним заняттям було сільське господарство. Сіяли пшеницю, ячмінь, овес. Розвивалося скотарство, насамперед вівчарство.
Нова і Стара Збур'ївки здавна вважалися батьківщиною моряків, річковиків і рибалок. У цих селах налічувалося понад 60 судновласників, які набирали екіпажі з односельців. Деякі новозбур'ївці продовжували чумакувати. Вони їздили до Криму по сіль, продавали її в Голій Пристані по 30 коп за пуд, у Харкові — по 1 крб.
Значного розвитку досягла торгівля хлібом, худобою, сіллю, рибою, кавунами, а також промисловим крамом і залізним товаром. Нова Збур'ївка вважалася значним торговельним центром Дніпровського повіту. Крім базарів, тут з 1874 року збиралися два річних ярмарки.
Станом на 1886 рік у селі, центрі Збур'ївської волості Дніпровського повіту Таврійської губернії, мешкало 3740 осіб, налічувалось 566 дворів, існували православна церква, школа, 5 лавок, 3 бондарні, базар[1].
XX століття
Диференціація селянства особливо поглибилася після запровадження столипінської аграрної реформи. 1913 року селяни Нової Збур'ївки виділилися в самостійну земельну общину, якій належало 3073 десятини землі.
Першу школу в селі відкрито 1872 року. У 1902 році в усіх збур'ївських навчальних закладах (початкова, земська та церковнопарафіяльна школи) здобуло освіту 350 учнів.
У зв'язку з проведенням адміністративної реформи 1923 року і ліквідацією волостей в Новій Збур'ївці відбулися вибори до Ради селянських депутатів. При Раді діяли секції: адміністративно-господарська, земельна, культурно-освітня, благоустрою села і санітарії. На початку 1924 року завершився розподіл землі. Загальна площа сільськогосподарських угідь становила 20,3 тис.десятин. Наприкінці 1923 року виникає два товариства — «Землероб» і «Червона Україна». За всіма цими господарствами було закріплено 673 десятини орної землі, вони мали 28 голів великої рогатої худоби.
На початку 1928 року, під час примусової колективізації, у селі виникло 4 артілі — «Червоний Жовтень», «Вільна Україна», «Юний городник», «Юний пролетар». Більшість колгоспників спорудила добротні житлові будинки, навколо яких розрослися сади й виноградники. Ще 1929 року село телефонізували, 1932 — радіофікували. У 1936 році частину села підключили до електростанції МТС.
З початком німецько-радянської війни до лав Червоної Армії вступило 1275 новозбур'ївців. Усі, хто залишився в селі, працювали на жнивах. 1941 року село було окуповане військами Вермахту. Нову Збур'ївку звільнено від німецьких військ 4 листопада 1943 року частини радянської 2-ї гвардійської армії.
Меморіал радянським воїнам, що загинули у Другій світовій війні:
Протягом 1950–1954 років колгоспи Нової Збур'ївки об'єдналися у два господарства — «Червоний Жовтень» і «Перше травня», що дало змогу краще використовувати матеріальні ресурси.
Населення
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 7367 осіб, з яких 3433 чоловіки та 3934 жінки[2].
За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 7543 особи[3].
Мова
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[4]:
Мова | Відсоток |
---|---|
українська | 88,49 % |
російська | 9,81 % |
вірменська | 0,87 % |
циганська | 0,29 % |
молдовська | 0,16 % |
білоруська | 0,12 % |
інші | 0,26 % |
Інфраструктура
З травня 1966 року в Новій Збур'ївці функціонує районний протитуберкульознийдиспансер на 125 ліжок, працює амбулаторія сімейної практики та медицини. Діють три загальноосвітні школи та дошкільний заклад «Малятко». Село повністю газифіковане. Поступово розвивається зелений туризм. В Новій Збур'ївці розташований продуктовий мінімаркет регіональної мережі «Везунчик», кілька десятків продуктових і промислових крамниць та магазинів автозапчастин.
- Будівля сільської ради
- Сільський будинок культури
- Сільмаг
Відомі люди
- Калабухов Іван Савелійович (1903—?) —організатор виробництва, раціоналізатор, начальник механічних майстерень Херсонського морського порту, почесний громадянин Херсона.
- Купріянов Андрій Олександрович (1978—2015) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
- Мохортов Костянтин Володимирович (1913 — 1989) — Герой Соціалістичної Праці, звання присвоєно Указом Президії Верховної Ради СРСР від 25 жовтня 1984 року за видатні виробничі успіхи, досягнуті при будівництві Байкало-Амурської залізничної магістралі.
- Німич Павло Олексійович (1928 — 2001) — Герой Соціалістичної Праці, звання присвоєно Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 квітня 1971 року за високі досягнення у народному господарстві.
- Потребенко Володимир Миколайович (1936) — скульптор.
- Бондар Петро Миколайович — член Всеросійських установчих зборів
Примітки
- Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
- Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Херсонська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Херсонська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- Розподіл населення за рідною мовою, Херсонська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
Посилання
Джерела
- Історія міст і сіл УРСР. Херсонська область — К.: Інститут історії Академії наук УРСР, 1972. — с.398-409.
- Сайт Голопристанського району
- http://www.nshu.org.ua/index.php?option=com_mtree&task=listcats&cat_id=37&Itemid=30&limit=20&limitstart=20