Новоандріївка (Білокуракинський район)
Новоандрі́ївка — село в Україні, у Білокуракинському районі Луганської області. Орган місцевого самоврядування — Тимошинська сільська рада. Площа села 221,3 га[2].
| село Новоандріївка | |
|---|---|
| Країна |  Україна |
| Область | Луганська область |
| Район/міськрада | Білокуракинський |
| Рада | Тимошинська сільська рада |
| Код КАТОТТГ | UA44100010180061006 |
| Облікова картка | картка |
| Основні дані | |
| Засноване | 1910; село з 1947 |
| Населення | 82[1] |
| Площа | 1,29 км² |
| Густота населення | 63,57 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 92215 |
| Телефонний код | +380 6462 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 49°42′08″ пн. ш. 38°46′28″ сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
166 м |
| Найближча залізнична станція | Солідарний |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 92215 Луганська область, Білокуракинський район, с. Тимошине. Телефон: 95523 |
| Карта | |
  Новоандріївка | |
 Новоандріївка | |
| Мапа | |
| |
Історія
На початку XVIII століття, після азовських походів Петра I ці землі були віддані князю Борису Куракіну. Його син Олександр Куракін у 1730—1760 роках розводив на цих землях овець та велику рогату худобу, давав притулок кріпакам-утікачам з України та Росії, козакам з Чернігівської губернії заради заселення спустошених придушенням повстання Булавіна земель[2].
У 1905—1907 роках у Старобільському повіті прокотилася хвиля бунту селян. Після указу 9 листопада 1906 року, який дозволяв селянам виділення з общин на хутори чи відруби, люди стали заселяти землі біля ставків. Відрубники, що відійшли з общини, засновували невеликі хутори. Хутір Новоандріївка виник в 1910 році, заснував його землероб та пастух на ім'я Андрій. Заселяли село переважно переселенці з Київської та Полтавської губерній[2].
У 1931—1932 роках під час колективізації Новоандріївка ввійшла до складу радгоспу «Тополі». Деякі родини розселилися по сусідніх селах. Під час Голодомору людей виселяли у яри («вивозили на ярок»[3]) під селом Пластунівка. Забирали в людей все: зерно, худобу. Одні робили собі землянки, ходили в поле, рвали гриби і їли. Більшість з них загинула. Інші переселились в пошуках кращої долі до міста, там і залишились. У 1933 році радгосп «Тополі» був реорганізований, землі радгоспу увійшли до складу радгоспу «Червоноармієць» як відділок № 5. Першим директором радгоспу був Аладін Семен Семенович[2]. Землі на території села Новоандріївка входили до складу Лозно-Олександрівської МТС.
У роки німецько-радянської війни село було окуповане німецько-італійськими військами з червня 1942 по січень 1943 року. Під час Острогозько-Россошанської наступальної операції частини Південно-Західного фронту Червоної армії вийшли на лінію Шахове — Нагольна — Дем'янівка — Грицаївка — Гайдуківка[4]. 23 січня 1943 року бійці 350 стрілецької дивізії зайняли село.
4 травня 1970 року радгосп «Червоноармієць» був реорганізований у радгосп «Ювілейний», до складу якого ввійшло село Новоандріївка як відділок № 5. У селі розміщували ланки з вирощування сільгоспкультур, випасу овець. У селі побудували ферму з вирощування курей і качок. За селом була молочна ферма.
Населення
Населення становить 58 осіб, 24 двори.
Вулиці
У селі існує одна вулиця — Садова.
Економіка
У 2003 році на розпайованих землях колишнього радгоспу «Ювілейний» під головуванням Чехонадського В. І. організовується СФГ «Новоандріївське».
Транспорт
Село розташоване за 27 км автошляхом від районного центру та за 27 км від залізничної станції Білокуракине, що на лінії Валуйки — Кіндрашівська-Нова[2].
Культура
День села відзначають 25 серпня.
Див. також
Примітки
- За Всеукраїнським переписом 2001 року.
- Міста і села України. Луганщина: історико-краєзнавчі нариси / Упорядник В. В. Болгов. — К: Українська академія геральдики, товарного знаку та логотипу, 2012. — 472 с. — ISBN 978-966-8153-83-9
- Таким виразом користувались для означення вивозу сміття.
- (рос.) Филоненко С. И., Филоненко А. С. Острогожско-россошанская операция — «Сталинград на Верхнем Дону».
Література
- Історія міст і сіл Української РСР. Луганська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1968.