Новогрудське воєводство (1921—1939)

Повіт	Площа км²	Мешканців		Центр повіту	Мешканців
Новогрудське воєводство
Барановицький	3298	161.100		Барановичі	22.893
Дунилевичський (до 1922) ¹	3687	112.717		Дунилевичі	1.386
Дісненский (до 1922)	5156	170.342		Дісна	4.514
Лідський ³	4258	183.500		Ліда	19.490
Несвіжський	1968	114.500		Несвіж	7.357
Новогрудський	2930	149.500		Новогрудок	9.567
Слонімський	3069	126.500		Слонім	16.284
Столбецький	2371	99.400		Столбці	6.569
Щучинський (після 1929) ¹	2273	107.200		Щучин	(1921) 1.539
Вілейкський (до 1922) ¹	3421	103.914		Вілейка	3.417
Воложинський	2799	115.500		Воложин	6.269
¹ У 1922 р. у Віленське воєводство передані Вілейський, Дісненський та Дунілавицький повіти.
² 21 травня 1929 р. утворений восьмий, Щучинський повіт

Крім того, воєводство нараховувало 89 сільських гмін.

Населення воєводства 1921 року становило 822 106 душ[4].

Поділ населення за національністю[4]:

• поляки — 443 701 (54%)
• білоруси — 310 152 (37,7%)
• євреї — 56 174 (6,8%)

Поділ населення за віросповіданням[4]:

• православне — 421 247 (51,2%)
• римо-католицьке — 323 728 (39,4%)
• юдейське — 74 334 (9,0%)

У 1931 р. в Новогрудському воєводстві жили 1057,2 тис. осіб. З яких в містах мешкало близько 102,3 тис.[2]. У порівнянні з іншими територіями II-ї Речі Посполитої, це був регіон не лише слабо заселений, а й дуже слабо урбанізований.

Передвоєнний Новогрудське воєводства не мало національної єдності. Одвічно тут жили поляки, білоруси, євреї, литовці, татари і росіяни. Домінували проте, перші три групи. На підставі статистичних даних важко з'ясувати, хто був поляком, а хто білорусом. Під час проведення II-го Загального перепису населення в 1931 р., опитуваним особам ставилося питання не про національну приналежність, а тільки про мову й віросповідання.

Населення воєводства за мовою та віросповіданню в 1931 році:

Згідно статистичних даних католики не завжди користувалися польською мовою, подібно як і не всі православні використовували білоруську мову: напевно, переважна більшість поляків були католиками, а більшість білорусів сповідували православ'я[6].

У містах воєводства домінували поляки і євреї, на селі ж в більшості районів переважали білоруси. У повітах Лідському, Щучинському і Воложинському більшістю було польське населення, значний відсоток поляків жив в Столбецькому, в інших повітах переважали білоруси[6].

Національна самосвідомість місцевих білорусів була слабо розвинена; політична самосвідомість поступово зростала підо впливом агітації білоруських діячів і комуністичної пропаганди.

Національна політика польської влади ставила перешкоди на шляху кар'єрного віку білорусів, про що свідчать дані з перепису населення 1931 р.: серед 19'115 працівників публічної служби, костелу, організацій і громадських інститутів католиків було 13'389, православних — 3050, «Моїсеєвої віри» — 1481[7]. Поляки мали набагато більші шанси для кар'єрного зростання[8].

Незважаючи на те, що білоруси мали менші можливості для розвитку своєї освіти та культури, не заслуговує на довіру твердження, що всі білоруси були противниками Польщі. Значна їх частина мала почуття зв'язку з Польщею. Свідчить про це і участь білорусів у підрозділах захисту кордону, польському підпіллі й партизанських загонах СЗБ і АК Новогрудської області[8][9].

Більшість євреїв жили в містах і селищах, працювали в торгівлі, промисловості та комунікації. Вони представляли собою закриту і практично неасимільовану групу. Цьому сприяв традиційний уклад життя, культурна і релігійна відособленість. Переважна більшість євреїв жили жебрацьки, тому були дуже схильні до більшовицької пропаганди, яка проводилася через осередки КПЗБ.

Хоча неприязнь білорусів і євреїв до поляків і польської держави була явищем досить поширеним, у міжвоєнний час випадків конфліктів на етнічному ґрунті не було. Ця взаємна неприязнь трималася в основному, на економічному ґрунті, а не на національному.

• червень — 17 жовтня 1921 Чеслав Крупський;
• 17 жовтня 1921 — 29 серпня 1924 Владислав Рачкевич (1885—1947);
• 29 серпня 1924 — 24 серпня 1926 Маріан Юзеф Жагота-Янушайтіс (1889—1973);
• 24 вересня 1926 — 20 червня 1931 Зигмунд Бачкович (1887—1955);
• 1 липня 1931 — 8 вересня 1932 Вацлав Костек-Бернацький (1887—1957);
• 8 вересня 1932 — 2 грудня 1935 Стефан Свидерський (1895—1978);
• 17 грудня 1935 — 17 вересня 1939 Адам Людвіг Корвін-Соколовський (1896—1979).

У 1939 р. на території Новогрудського воєводства було 23 школи, 1323 початкові школи, 12 гімназії, 9 ліцеїв і учительських семінарій, 13 шкіл професійних, 10 сільськогосподарських, 5 технікумів[10][11]. Із 202 100 дітей в шкільному віці відвідували школи 164 500 (81,4 %). Однак, в 1938 році, на території зазначеного воєводства не було жодної школи з білоруською мовою навчання.

Транспортна мережа в Новогрудському воєводстві була слабо розвинена. Його територію перетинали 4 залізничні лінії. Довжина всієї залізничної мережі досягала 584 км, з них 56 % припадало на Лідський і Барановичський повіти.

Вузькоколійні лінії воєводства мали довжину 148 км і виконували роль локальних комунікацій.

Довжина звичайних доріг в Новогрудському воєводстві досягала 14338 км, з них асфальтованими і брукованими були тільки 2214 км. І без того важкі комунікаційні умови погіршувалися опадами особливо, навесні, восени і взимку (коли випадало багато снігу)[15].

Новогрудське воєводство було аграрним регіоном. Складне становище в економіці мало безпосередній вплив і на національні відносини. На настрої білорусів впливала перенаселеність села і викликана цим нестача землі. У 1931 р. на території воєводства було 164256 господарств, з них до 143 767 мали землі менше 15 га. В 81853 господарств землі було менше 5 га і працювали на них близько 378 959 осіб (у віці від 16 до 60 років), від 5 до 10 га нараховували 46677 господарств (265 916 осіб), господарств від 10 до 15 га було 12 237 (69 777 осіб), від 15 до 50 га 7946 господарств (45 706 осіб). Маєтків вище 50 га було 938 (3572 особи)[6][16].

Перенаселеність села і «земельний голод» стосувався одночасно поляків і білорусів. Хоча переважно правителями міцних (понад 50 га) та середніх маєтків були поляки, з яких багато належали до військових колоністів (осадників) (на 1 січня 1925 р. їх чисельність була близько 1921 осіб)[6].

Перенаселеність, примітивна система управління сільським господарством (домінувало трипілля), маловрожайний ґрунт, недостатня механізація села — все це сприяло тому, що більшість господарств Новогрудського воєводства була натуральною і самодостатньою, слабо пов'язаною з ринком[17].