Ніжинська Броніслава Хомівна

Броніслава Ніжинська була третьою, наймолодшою ​​дитиною в сім'ї артистів балету, уродженців Варшави Томаша (або, українською, Хоми) Ніжинського і Елеонори Береди. Батько починав у оперному театрі у Варшаві, а вийшовши у відставку виступав і ставив танці в багатьох містах Російської імперії, зокрема, в Києві, Одесі, Харкові, вважавсяя одним з найкращих постановників і виконавців українських народних танців (помер 15 жовтня 1912 року під час довготривалого проживання у Харкові, похований на харківському міському цвинтарі). Після 1897 роки батьки розлучилися, і мати з дітьми переїхала до Петербурга. У 1902 році Броніслава була прийнята до Театрального училища, де вже навчався її брат Вацлав Ніжинський. Серед її педагогів були Михайло Фокін, Микола Леґат та Енріко Чекетті.

У 1908 році, після закінчення училища, Ніжинська увійшла до складу балетної трупи Маріїнського театру, який покинула на знак протесту в 1911 році після звільнення Вацлава Ніжинського з Імператорської трупи [2].

З 1910 по 1913 рік, як і брат, брала участь в « Російських сезонах» Сергія Дягілєва [3]. Потім відкрила балетну "Школу руху" в Києві, де серед її учнів зокрема був Серж Лифар, що згодом став останнім прем'єром Дягілєва. У 1915 році танцювала в лондонській антрепризі брата. У 1915-1918 роках разом з чоловіком, артистом балету і хореографом Олександром Кочетовським, очолювала балетну трупу Київської опери, яка у часи Української Держави називалася "Український театр драми та опери". Крім власної студії у Києві Ніжинська також викладала у Київському експериментальному театрі-студії — Центростудії, працювала в Київській консерваторії, в драматичній студії Єврейського культурного центру, в Молодому театрі, заснованому Лесем Курбасом, а пізніше і в Українській школі драми.

Однак несприйняття більшовизму прискорило її від'їзд з України. У 1921 році Ніжинська емігрувала і почала працювати у Дягілєва в якості хореографа. За кілька років співпраці з ним вона, не припиняючи виступати на сцені, поставила балети «Лиса» та «Свадебка» Ігоря Стравинського, «Спокуса пастушки», « Лани», « Надокучливі», " Блакитний експрес ". В 1925 році у Дягілєва крім на той час головного хореографа М'ясіна з'явився молодий хореограф — Джордж Баланчин, який мав меншу потребу в послугах Ніжинської. Останньою її роботою для «Російських сезонів» був балет « Ромео і Джульєтта» Константа Ламберта (1926).

Фігури Вацлава та Броніслави Ніжинських, скульптор Г. Єршов встановлено у Великому театрі у Варшаві

1927 року поставила балет «Ала і Лоллій» на музику «Скіфської сюїти» С. С. Прокоф'єва в театрі Колон, Буенос-Айрес[4].

У 1928 року Ніжинська стала хореографом і педагогом новоствореної трупи Іди Рубінштейн. У тому ж році поставила для неї в Парижі « Болеро» Равеля. В 1932 році організувала власну балетну трупу.

У 1935 році працювала в Голлівуді, поставивши танці фей на музику Фелікса Мендельсона для фільму Макса Рейнхардта « Сон у літню ніч »[5].

У 1938 році переїхала в США, де відкрила балетну школу і знову зайнялася викладацькою діяльністю. Згодом продовжувала співпрацювати з різними балетними трупами, в тому числі з театром « Колон».

Броніслава Ніжинська померла від серцевого нападу 21 лютого 1972 року в Лос-Анджелесі.

• Ніжинська Броніслава Хомівна // Українська музична енциклопедія. Т. 4: [Н – О] / Гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : ІМФЕ НАНУ, 2016. — С. 252.