Ніс (повість)

Твір Микола Гоголь писав протягом 1832—1834 років. Ідея повісті народилася з нереалізованої п'єси Володимир ІІІ ступеня. У 1835 року автор хотів публікувати повість в журналі «Московський наблюдатель», але керівництво журналу відмовилося це робити назвавши твір поганим та банальним.[1] Згодом 1836 твір було опубліковано в журналі який видавав Олександр Пушкін «Современник».

Повість була змінена в угоду цензурі. Було змінено фінал, та місця деяких подій. Наприклад у цензурованій версії повісті головний герой прокидався, і виявлялось, що це все був сон. Також замість Казанського собору події були перенесені в Гостинний двір.

• Платон Кузьмич Ковальов — головний герой, Колезький асесор
• Іван Якович — цирюльник
• Олександра Григорівна Підточина — штаб-офіцерша
• Поліцейський

25 березня цирульник Іван Якович під час сніданку виявляє у хлібі, що йому спекла дружина, ніс колезького асесора Ковальова, якого він голить щосереди та щонеділі. Цирульник загортає ніс у ганчірку й викидає його з Ісакієвського моста.

Колезький асесор Ковальов  (для більшої важливості іменує себе майором), який будує кар'єру чиновника, несподівано прокидається вранці без носа, а замість нього виявляє зовсім гладке місце. «Чорт зна що, яка погань! — вигукує він плюнувши, — хоча б уже що-небудь було замість носа, а то нічого!…» Він прямує до обер-поліцмейстера, щоб заявити про пропажу, але по дорозі несподівано зустрічає власний ніс в шитому золотому мундирі, капелюсі статського радника і при шпазі. Ніс застрибує до карети та направляється в Казанський собор, де побожно молиться. Вражений Ковальов біжить за ним. Боячись, колезький асесор просить ніс повернутися, але той, з усією важливістю, гідною властивої розмови з молодшим чином, заявляє, що не розуміє, про що йде мова, і вислизає від господаря. Ковальов відправляється в редакцію газети, щоб дати оголошення про пропажу носа, але там йому відмовляють, побоюючись, що таке скандальне оголошення завдасть шкоди репутації видання. Ковальов кидається до часного пристава, але той, будучи не в настрої, лише заявляє, що пристойній людині носа не відірвуть. З того часу трапляється багато випадків, коли люди бачать ніс, що розгулює по місту. Одного дня до Ковальова приходить квартальний і віддає йому згорток, в якому був ніс. По його словам ніс перехопили коли той за фальшивим паспортом прямував до Риги. Проте ніс зовсім не хоче повертатися на колишнє місце. Навіть покликаний лікар не зміг зарадити. Через два тижні, 7 квітня Ковальов прокидається, і бачить, що ніс, все ж, повернувся. Життя повертається до нормального.

Загублений ніс символізує імідж людини, який може існувати сам по собі, чого не скажеш про його власника. І сам головний герой втративши таку цінну річ не може нічого вдіяти, навіть піти до когось в гості. Для нього, як людини яка хоче побудувати кар'єру — це трагедія. Також автор має на увазі, що імідж в суспільстві ціниться більше ніж сама людина (Відділений ніс в повісті ходить в мундирі на три чини вищому ніж у колезького асесора). Микола Гоголь намагається висміяти суспільство яке цінить чини, імідж більше ніж саму особистість. Автор намагався показати людину, що ганяється за високим статусом, але пусту в середині.

• Фадей Булгарін писав, що повість занадто вульгарна.[2]
• Степан Шевирьов, назвав цю повість найгіршим літературним твором автора.
• Олександр Пушкін, видавець журналу де вперше опублікували повість:

«М. В. Гоголь довго не погоджувався на надрукування цього жарту, але ми знайшли в ньому так багато несподіваного, фантастичного, веселого, оригінального, що умовили його дозволити нам поділитися з публікою задоволенням, яке доставив нам його рукопис»

• Ігор Розен, письменник, друг Пушкіна[3]:

«… немає ні форми, ні послідовності, ніякого зв'язку навіть в думках; все, від початку до кінця, є незбагненна нісенітниця, чому огидне представляється ще огиднішим! Чого ж хотів Пушкін своєю приміткою до цієї повісті? <…> Чи він хотів знущатися над смаком публіки, рекомендуючи їй, під виглядом несподіваного, фантастичного, веселого, оригінального, — таку безглузду єралаш?»

• 1918 — Друкарня руської католичної видавничої спілки, переклад Володимира Держирука (pdf, archive.org)

• У Києві існує жартівливий пам'ятник носу Гоголя. Встановлений в липні 2006 року.
• У місті Брестя, на вулиці Миколи Гоголя існує вуличний ліхтар у формі носа одягненого в мундир. Встановлений 2013 року.[4]
• У Петербурзі існує пам'ятник «Ніс майора Ковальова». Встановлений 1995 року.

• 1928 року композитором Дмитром Шостаковичем написана опера Ніс.

• Джанні Родарі написав казку «Як втік ніс», на основі Гоголівської повісті