Обідняк Микола Іванович

Народився 25 вересня 1925 (насправді — 1926, рік дописав собі при вступі до війська[1]) року в селі Суворовці (нині — Петро-Миколаївка Лутугинського району Луганської області) в багатодітній українській селянській родині.

Рано залишився без батька. Здобув неповну середню освіту. Під час вступу до школи ФЗН при шахті в Слов'яносербському районі дописав собі один рік. Після закінчення отримав спеціальність бурильника і деякий час працював на шахті в селищі Лотикове. Через хворобу матері був змушений повернутись додому. Закінчив курси механізаторів при колгоспі «Червоний партизан», працював трактористом у Волнухинській МТС.

З початком німецько-радянської війни евакуював майно МТС на схід, але поблизу Ростова-на-Дону потрапив у німецький полон. Здійснив втечу з тимчасового табору для полонених і повернувся в рідне село. До лютого 1943 року перебував на тимчасово окупованій території.

З лютого 1943 року — розвідник 11-ї гвардійської окремої моторозвідувальної роти 14-ї гвардійської стрілецької дивізії. Воював на Південно-Західному, 1-у та 2-у Українських фронтах. Брав участь у Білгородсько-Харківській і Полтавсько-Кременчуцькій операціях.

Особливо гвардії рядовий М. І. Обідняк відзначився під час битви за Дніпро. У ніч з 24 на 25 вересня 1943 року на двох рибальських човнах у складі штурмової розвідувальної групи з 7 чоловік під командуванням гвардії старшого лейтенанта А. В. Грязнова першим форсував річку Дніпро в районі села Пушкарівка (нині — в межах міста Верхньодніпровська Дніпропетровської області). Першим дістався правого берега і вогнем з ручного кулемета змусив супротивника відступити. Група зайняла ворожі окопи і протягом наступних двох діб відбила кілька контратак переважаючого чисельно супротивника аж до підходу основних сил дивізії. За цей час особисто знищив зі свого кулемета 12 солдатів ворога.[2] За цей подвиг керівник групи гвардії старший лейтенант А. В. Грязнов, а також гвардії лейтенант О. С. Шопін і гвардії рядові М. І. Обідняк і Г. Я. Токарєв були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

У подальшому брав участь у Львівсько-Сандомирській операції. Член ВКП(б) з 1944 року. У вересні 1944 року відкликаний з фронту й направлений на навчання. У 1945 році закінчив Курси молодших лейтенантів при Харківському піхотному училищі. З січня 1945 року — командир взводу автоматників запасного стрілецького полку, з вересня 1945 року — старшина автороти окремого автотранспортного батальйону в Південній групі військ. З 1949 року — старшина мотоциклетного батальйону.

У 1951 році закінчив Курси заступників командирів рот з політичної частини й призначений на посаду заступника командира роти окремого мотоциклетного батальйону. З 1953 року — секретар комсомольської організації артилерійського полку. У 1955 році екстерном закінчив Київське військове піхотне училище. З того ж року — секретар парторганізації стрілецького батальйону, з 1956 року — заступник командира з політичної частини окремої місцевої стрілецької роти в Білоруському військовому окрузі.

Починаючи з вересня 1959 року військову службу проходив у частинах РВСП. Обіймав посаду начальник квартирно-експлуатаційного відділення ракетного арсеналу в Столбцях (Білорусь), з липня 196о року — старший інженер з квартирно-експлуатаційної служби, а з липня 1962 року — старший інженер відділу матеріально-технічного забезпечення тієї ж частини. З серпня 1965 року — старший інспектор з режиму ракетного арсеналу в Михайленках.

З липня 1970 року підполковник М. І. Обідняк — у запасі. Мешкав у місті Мінську, до виходу на пенсію працював інженером на радіозаводі імені 50-річчя Компартії БРСР виробничого об'єднання «Горизонт». Вів значну громадсько-патріотичну роботу, очолював Раду ветеранів війни і праці Мінська, згодом — голова Комітету Героїв Радянського Союзу і Героїв Соціалістичної Праці Мінська і Мінської області, полковник армії Білорусі (1995).

Помер 27 лютого 2008 року.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 20 грудня 1943 року за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками та виявлені при цьому відвагу і героїзм, гвардії рядовому Обідняку Миколі Івановичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 2488).

Також нагороджений білоруським орденом «За службу Батьківщині» 3-го ступеня (15.04.1999), радянськими орденами Вітчизняної війни 1-го (11.03.1985) та 2-го (04.10.1943) ступенів, Червоної Зірки (30.08.1944) і медалями.

У 2010 році на фасаді будинку, в якому мешкав М. І. Обідняк, встановлено меморіальну дошку.

• Обедняк Н. И. «Рядовыми через войну», Заяц Н. Р. «К Параду Победы» / Лит. обраб. Трихманенко В. Ф. — Киев: Политиздат Украины, 1989. — ISBN 5-319-00207-6

• Біографія на сайті «Герои страны» (рос.)