Озокерит

Вперше термін озокерит запропонував Глокер у 1833. Утворюється внаслідок кристалізації при охолодженні парафінової нафти. Складається з парафіну, мінеральних олій, смол та інших речовин. Зустрічається у багатьох покладах.

• 1) Мінеральна речовина, природна суміш твердих вуглеводнів парафінового ряду (CnH2n+2) з рідкими нафтовими маслами і смолистими речовинами. Дуже велику роль у ньому відіграють церезини (від С₃₇Н₇₆ до С₅₃Н₁₀₈).

Мінерал групи нафтових бітумів, білого, жовтого, бурого, чорного і зеленуватого кольору. Злам раковистий. Елементний склад (%): С — 84 — 86; Н — 13,5 — 15. Являє собою парафінистий осад, який випадає з нафти при її охолодженні в результаті піднімання на поверхню по тріщинах. Утворює жильні заповнення порожнин. Консистенція від м'якої, пластичної до твердої, сипкої. Густина 0,85-0,97(1,0). Плавиться звичайно при температурі 50 — 85 (100) °С, іноді вищій.

Виділяють такі різновиди озокериту:

1. бада (озокерит)
2. волокнистий
3. кемдебанс
4. бориславіт (*Бориславіт (рос. бориславит, англ. boryslawite, нім. Boryslawit) — твердий крихкий різновид озокериту. *Геленіт (англ. helenite, нім. Helenit m) — вид озокериту золотисто-жовтого кольору; за назвою шахти «Гелена», Борислав, Україна.)
5. рудний.
6. гумбед,
7. нафтогіль,
8. цитрозикит,
9. нафтадил
10. Урпетит
11. Хризматин тощо.

• 2) Продукт природної перегонки нафти, що складається із вуглецю (84 %) і водню (16 %); має зеленувато-коричневе, чорно-буре забарвлення; легко топиться і горить, виділяючи специфічний запах.

Найраніша офіційна згадка про озокерит відома з початку XIX ст. У ті часи в Бориславі діяло близько 2 тис. озокеритових шахт. Видобуток озокериту проводився вручну. Перший хімічний аналіз озокериту здійснив відомий французький хімік Вальтер у Парижi в 1840.

В кінці XVIII — на початку XIX століть озокерит використовувався місцевим населенням Прикарпаття для освітлення приміщень[1]. Попит на нього зростав, збільшувався і видобуток. Центром видобутку став район міста Борислава і сіл Дзвиняч та Старуня[1].

Одна з львівських газет у 1868 році розповідала[1]:

«Кожний копав, як хотів і як міг. Яма біля ями, шурф біля шурфу. Бориславська улоговина виглядала як продірявлене решето… Мільйони відер у безперервному русі. 3 світанку до темної ночі весь простір покритий закопченими робітниками, які подібні на підземних духів, що видобувають заклятий скарб».

3 часом «озокеритна гарячка» у зв'язку з налагодженням виробництва парафіну поступово затухає. Лише в кінці XIX століття, коли розпочали прокладання трансатлантичних кабельних телефонно-телеграфних ліній, попит на озокерит підвищився[1]. У Бориславі працює озокеритний завод.

Озокерит залягає у вигляді жил та пластових тіл. Озокеритові жили досягають товщини 3,0 м.

Найбільше родовище озокериту в Україні знаходиться у глинах Прикарпатського нафтового району (Львівська область, Борислав), в Туркменістані — на півострові Челекен, Узбекистані — Фергана, США — в штаті Юта, є в пісковиках Румунії.

Промислові родовища озокериту — Бориславське, Трускавецьке, Дзвиняцьке та Старунське, знаходяться в Передкарпатті на території Львівської та Івано-Франківської областей. Промисловий видобуток вівся у Бориславі на Галичині, у Дзвинячі та Старуні і в інших місцевостях Прикарпаття.

Державним балансом запасів враховуються три родовища озокериту: Бориславське у Львівській області, Дзвіняцьке і Старунське — в Івано-Франківській області, сумарні балансові запаси яких на 01.01.98 р. за категорією А+В+С складають 191993 т, забалансові — 127846 т.

Поклади озокериту приурочені до воротищенської світи неогену та поляницької олігоцену і представлені покладами пластового і жильного типу. Основні промислові запаси озокериту зосереджені в найбільшому в світі Бориславському родовищі. Розробляється АТ «Бориславський озокерит» Міністерства промполітики України, який випускає озокерит — сирець, що використовується для виробництва озокериту медичного, воско-озокеритових сплавів, канатних мастил та іншого.

Запаси Дзвиняцького родовища затверджені ВКЗ в 1951 р. В зв‘язку із значною глибиною залягання покладу озокериту (більше 150 м) та низькою якістю сировини (озокерит належить до ІІІ — ІV сорту), експлуатація родовища в даний час недоцільна.

Запаси Старунського родовища підраховані по категоріях В+С1 в 1953 р., не затверджені ДКЗ. В зв‘язку із складними гідрогеологічними умовами та низькою якістю сировини (ІІ — ІІІ сорт), розробка родовища на теперішній час нерентабельна. Потреба України в озокеритовій продукції, на теперішній час, повністю задовольняється за рахунок сировини Бориславського родовища.

Озокерит використовується в радіо- і електротехніці як електроізоляційний матеріал, в хімічній промисловості при виробництві лаків, в медицині для виготовлення вазеліну, мазей, кремів та ін., а також для теплолікування (озокеритолікування).

• Список мінералів
• Озокеритолікування
• Похідні нафти
• Урпетит

• Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2007. — Т. 2 : Л — Р. — 670 с. — ISBN 57740-0828-2.
• Бойко В. С., Бойко Р. В. Тлумачно-термінологічний словник-довілник з нафти і газу. — тт. 1-2. К.: Міжнародна економічна фундація. 2004—2006 рр.
• В. І. Саранчук, М. О. Ільяшов, В. В. Ошовський, В. С. Білецький. Хімія і фізика горючих копалин. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2008. — с. 600. ISBN 978-966-317-024-4
• Лазаренко Є. К., Винар О. М. Мінералогічний словник, К.: Наукова думка. — 1975. — 774 с.
• Alison Fleig Frank: Oil Empire: Visions of Prosperity in Austrian Galicia. Harvard University Press, Cambridge, MA 2005, ISBN 0-674-01887-7.
• H. Gintl: Galizisches Petroleum und Ozokerit. Wien 1873.

• Озокерит // Українська мала енциклопедія : 16 кн : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. IX : Літери На — Ол. — С. 1197. — 1000 екз.