Трускавець

Ставок Солониця

Трускавець лежить у долині річки Воротище, притоки Солониці, на північ від передгір'я Східних Карпат на висоті 384 м над рівнем моря. Найвища точка міста — Гошівська гора (384 м). Курорт міститься на відстані 90 км від Львова, Стебника — 5 км, Борислава — 10 км, Дрогобича — 15 км, Східниці — 20 км, Стрия — 35 км, Моршина — 50 км.

Залізниця з'єднує місто з найбільшими містами України, сусідніх країн та країн Балтії. Між Трускавцем та Львовом, через міста Дрогобич та Стрий, курсують електропоїзди і автобуси.

Місто Трускавець — затишна й екологічно чиста зона. Воно славиться мінеральними водами з 14 джерел («Нафтуся», «Юзя», «Марія», «Софія», «Броніслава» тощо[3]), покладами «гірського воску» — озокериту (єдине родовище у світі розміщене на віддалі 4 км від курорту — у Бориславі); трускавецькою сіллю «Барбара», яку добувають з високомінералізованої ропи́, що належить до конкурентів карловарської солі.

Територія міста Трускавець за генеральним планом — 2000 га, фактичне користування землею — 774 га. Площа міста 7,0 км²[4].

Клімат

Для Трускавця характерний теплий та помірно-вологий клімат. Середньорічна температура на курорті Трускавець становить близько +7,5 °C. За цими показниками він близький до російського кавказького курорту Кисловодська (+7,8 °C). Найспекотнішими у Трускавці вважаються липень і серпень, коли середньомісячна температура досягає +28 °C. Найхолодніший місяць у році — січень (−6 °C). Навесні у Трускавці порівняно тепло, незалежно від погоди температура цього сезону в середньому +14 °C. Осінь теж зазвичай тепла, середні температурні показники — 16 ° тепла.[5]

Сумарна кількість опадів за рік у Трускавці разом з околицями становить 763—827 мм, не набагато перевищуючи ці показники на відомих курортах Росії та Криму (П'ятигорськ — 584 мм, Кисловодськ — 672 мм, Ялта — 577 мм). А на таких курортах, як Гагра і Сочі, ці показники значно більші: відповідно 1343 та 1408 мм за рік. Найбільша кількість опадів у Трускавці випадає наприкінці весни і на початку літа, найменше — у зимовий період.

Для Трускавця характерна досить висока вологість повітря (у зимовий період — 78—79 %, влітку близько 80 %), знижений атмосферний тиск, його показники протягом року коливаються в межах близько 725—742 мм рт.ст. Висока вологість повітря особливо помітна вранці та ввечері, вдень вона майже рівна оптимальній, завдяки цьому, незважаючи на досить високу температуру повітря, на початку дня та ввечері тут відносно прохолодно.

Найвологіші місяці у році — це серпень та жовтень, а найсухіші — квітень і травень. Число днів з туманністю зазвичай не перевищує 20—25 днів на рік. Десь стільки ж і з грозами. Хмарних днів у році в середньому 100, сонячних і ясних — близько 98. Максимальна хмарність у Трускавці спостерігається в листопаді, найменш хмарно — у липні та вересні.

Клімат Трускавця
Показник	Січ.	Лют.	Бер.	Квіт.	Трав.	Черв.	Лип.	Серп.	Вер.	Жовт.	Лист.	Груд.	Рік
Середній максимум, °C	−1,1	0,4	5,5	12,7	18,3	21,2	22,8	22,3	18,2	12,9	5,7	0,8
Середня температура, °C	−4	−2,4	1,9	8	13,1	16,1	17,6	17	13,3	8,4	2,8	−1,6	7,5
Середній мінімум, °C	−6,8	−5,1	−1,7	3,4	7,9	11	12,4	11,8	8,5	4	0	−4
Норма опадів, мм	39	37	41	52	80	99	96	78	58	47	46	52	725
Джерело: [6]

Джерело: [9]

Кількість постійного населення становила 28 705 осіб станом на 1 січня 2019 року[1].

Динаміка населення Трускавця[10][11]

Крім того, щомісячно тут відпочиває в середньому 13 000 осіб, з яких понад 2500 іноземців, станом на 19 червня 2011 року[12].

Щоденно з навколишніх сіл та міст доїжджає на працю 6300 осіб. Кількість працюючих, які виїжджають на роботу в інші населені пункти, — 3200 осіб. Загалом працює на підприємствах і установах міста 16 300 осіб[12].

Історична динаміка національного складу за даними переписів:

«Я люблю Трускавець» — сучасна промоція курорту на пішому проспекті

Назва міста Трускавець досі викликає суперечки істориків. Більшість дослідників вважає, що слово Трускавець походить від давньоруського імені Трушко, або Трусько, звідки Трусковіч, а з часом Трускавець[15].

Відповідно до іншої версії, на назву міста вплинула литовська мова. Литовською druska — це сіль, а Прикарпаття — відомий центр солеваріння. На користь цього варіанту свідчать тісні міждержавні стосунки Галицько-Волинського князівства і Великого Князівства Литовського у XII—XV ст.

Третя версія виводить походження слова до діалектного слова трусок або труск (дрібний хмиз, сухі тріски) — пор. польський топонім Трусколяси (ліси, де нападало хвойних голок), який стосується кількох сіл у Польщі.[16][17]

Існує також популярна, але хибна версія про те, що Трускавець — це видозмінена форма польського слова truskawka (полуниця, лат. Fragaria ananassa). Полуниця цього виду з'явилася в Європі тільки після 1714 року і була привезена з Чилі французьким офіцером Фрез'є,[18] тоді як назва міста вперше зустрічається ще у XV ст. (Натомість польська назва європейського виду полуниць Fragaria moschata — poziomka.)

Археологічні знахідки, зокрема, римський бойовий чекан, датований IV століттям нашої ери, свідчать про те, що територія Трускавця була заселена з давніх-давен. На думку вчених, тутешні землі могли бути ареною бойових дій готів і прикарпатських племен на чолі з карпами — з одного боку, і легіонів Римської імперії — з іншого.

Бювет мінеральної води Нафтуся на початку ХХ ст.

На території сучасного Трускавця, мабуть, було поселення за часів Київської Русі, коли в Прикарпатті отримав значний розвиток солеварний промисел[19].

До оборонних споруд Трускавця періоду пізнього середньовіччя можна віднести три фортеці — два замки й оборонний монастир[20]. Але найстаріше серед оборонних укріплень даної місцевості — датоване дохристиянським періодом (язичницьке капище в урочищі Липки). Топографічна назва цієї місцевості — Бабина гора — позначена на кадастровій карті Трускавця 1853 року. Навіть у наш час серед населення побутують топоніми: Городище, Коточний замок, Кам'яний горб. Залишки ровів, валів, фундаментів від фортифікаційних укріплень та пізньосередньовічного оборонного монастиря отців Василіян свідчать про те, що далеким предкам сучасних трускавчан не раз доводилося відбивати напади войовничих загарбників[21].

Перша письмова згадка про Трускавець відноситься до 1425 року[22].

Костел Успіння Пресвятої Діви Марії, 1932 рік

Є підстави вважати, що район Трускавця, як і більшість сіл Самбірсько-Дрогобицької волості, був власністю галицько-волинського князя[23]. Після захоплення Галицько-Волинського князівства Польщею у 1349 році князівські маєтки потрапили до рук королів, які здавали села в оренду феодалам. Шляхтичами-власниками трускавецького маєтку у 1462 році були брати Іван і Станіслав Коритко з Трускавця, що згадуються в одному з найдавніших документів про Трускавець «Akta grodzkie і ziemskie, t. 13. Warszawa, 1888, с. 364.». У 1471 році Іван Коритко продав за 550 гривень право пожиттєвої оренди Трускавця братам Гнатові з Тустановичів і Андрію із Любенців.

Близько 1518 року Трускавець увійшов до складу Дрогобицького королівського староства. Старости збільшили повинності селян, хоча їхні земельні наділи зменшувалися. Так, в 1565 р. тільки 4 сім'ї мали по півлана, решта 57 — по чверті лана. За користування землею кожна сім'я сплачувала старості по 31 грошу чиншу. Крім того, всі жителі села щорічно платили по шість злотих і 28 грошів стації на утримання шляхетського війська. За право пасти свиней у дубових лісах у них брали кожну двохсоту свиню. В селі існувала тягла повинність. Мешканці Трускавця повинні були постачати 315 підвід для вивезення солі з жуп, сотні возів для доставки дров до жуп[24].

Товаристський клуб. 1930-ті роки

Сприяв розвитку Трускавця солеварний промисел. Трускавецька солеварня містилася у лісі, по дорозі на Дрогобич (тепер кінець вул. Дрогобицької), який ще досі має назву Баньки (від слова баня — солеварня). Останній соляний колодязь, що містився в самому центрі Трускавця, був закритий на початку XIX ст. Досі навколо Трускавця є численні джерела, так звані прикарпатські солянки, воду з яких місцеві мешканці використовували для приготування їжі. У 1570 у трускавецьких селян було 20 черенів, що містилися у дерев'яних будівлях, так званих вежах. За, сіллю приїжджали чумаки з Придністров'я. Місцеві селяни возили її на ярмарки на Волинь, Поділля, Київщину і до Білорусі.

Значно зросли повинності селян у XVII ст. Так, у 1664 вони змушені були відпрацьовувати за кожну півчетверть земельного наділу тричі на тиждень по півдня, а також виділяти від кожного двору косарів в перші та останні дні сінокоса (закоси, обкоси) і жнив (зажинки, обжинки). Як і раніше, селяни повинні були возити сіль на склади до Львова чи Перемишля, а також дрова на Модрицьку солеварню. Селяни, які не мали свого поля (підсадки) платили старості або орендарю маєтку грошовий чинш[25].

У боротьбі проти посилення феодальної експлуатації селяни використовували общинну організацію (громаду), на чолі якої аж до XVI — початку XVII ст. стояв тіун[26]. Наявність посади тіуна свідчило про те, що в селах Прикарпаття ще в XVI—XVII ст. продовжували діяти положення давньоруського права.

Після першого поділу Польщі у 1772 році між Росією, Австрією та Прусією і включення Галичини та Західної Волині у склад Австрії, Трускавець, як колишній королівський маєток, став власністю цісарської казни. В селі у той час проживало 900 осіб. Відомо що у 1787 році війтом був Іван Пристай, а в 1820 році — Дмитро Данилишин. У 1772—1774 в Австрійській монархії проводився перепис населення, завдяки якому ми нині знаємо, що у 1772 в Трускавці проживало 990 душ населення. Відомо прізвища мешканців тогочасного Трускавця: Стецькевич, Порик, Петранівський та ін.

Панорама Трускавця. Початок ХХ ст.

У 1827 році в Трускавці появилися перші лазні та перші житлові приміщення для відпочивальників, переобладнані відповідно з сільської корчми та хат місцевого населення. Вже 1836 року почалося інтенсивне будівництво бальнеологічного курорту у Трускавці.

Датою офіційного заснування бальнеологічного курорту вважається 1827 р., коли тут було споруджено приміщення для перших 8 ванн. Хоча лікувальні властивості трускавецьких вод були відомі давно, вперше їх описав королівський лікар Войцех Очко в 1578 році. Габріель Жончинський, автор підручника «Гісторія натуральна», який було видано у 1721 році, вказав, що в Трускавці, як і в інших селах Дрогобиччини добували нафту, а воду, яка її супроводжує, селяни пили для лікування багатьох хвороб. Перші ж серйозні роботи провели тут німецькі вчені Н. Фіхтель та Б. Хаке. Станіслав Сташіц у невеличкій роботі, яка вийшла друком у 1805 році, писав, що крім солі тут добувають озокерит і нафту, з якої шляхом перегонки отримують гас, який використовується для освітлення вулиць.

Трускавецький двірець(залізничний вокзал), 1912 рік

Інженер Юзеф Вичиньскі, який орендував Трускавець у спілки шляхтичів до 1907 року, у 1895 році приступив до його активної розбудови та модернізації[27]. Зокрема, за його часів збудовано ресторан, упорядковано центр міста і парк, розширена водолікарня. Він ініціював будівництво вілл: «Гражина», «Яніна», «Марія», «Софія», «Гелена», «Світязянка», «Моя», «Саріуш», «Під Білим Орлом», «Під Матір'ю Божою»[28].

Хімічний аналіз мінеральної води «Нафтуся» вперше провів львівський вчений, аптекар і хімік Теодор Торосевич в 1836 році. В той же час зростає значення Трускавця в Австро-Угорській імперії. В 1892 році тут побудовано приміщення для інгаляцій системи Вашмута. І цим Трускавець одразу піднявся на рівень таких оздоровниць європейського значення як Бад-Райхенгалль та Вісбаден. Будуються готелі, вілли, пансіонати.

Пам'ятна дошка Раймунду Ярошу

У 1895 році було відкрито пам'ятник Адаму Міцкевичу. Розростається інфраструктура, будується нова водолікарня, прокладається об'їзна дорога. Окремо варто виділити діяльність Раймунда Яроша. В 1911 році Трускавець переходить до рук спілки, яку він очолює. Новий господар одразу починає яскраву європеїзацію курорту. Найперше він електрифікує Трускавець. Тепер за допомогою електричної енергії освітлювалися не тільки курортні приміщення і приватні вілли, але також вулиці та територія парку «Підгір'я». Ще у 1909 році було побудовано залізницю з невеличкою станцією, а вже у 1912 споруджується новий вокзал. Трускавець був безпосередньо пов'язаний залізничним сполученням як зі Львовом, так і з Віднем, Краковом, Познанню, Прагою, Варшавою, Берліном.

У 1913 році за великі успіхи в розвитку курорту — його лікувальної бази, — Трускавець було нагороджено Великою золотою медаллю. А темпи змін були направду вражаючими. Той, хто пропустив декілька сезонів, по приїзді до Трускавця вже його не впізнавав. На Помірках за усіма європейськими стандартами було облаштоване купальне озеро, побудовані корти, спортивні майданчики. Береги озера були всипані золотистим морським піском.

Одна з головних вулиць, 1930-ті роки

Перед Першою світовою війною існували плани подальшого розширення курорту, зокрема канатної дороги на — гору Цюхів Діл — с. Орів та залізниці до Борислава.

У 1919 році польські війська окуповують Галичину і в тому числі Трускавець[29]. Лише за один день вони зібрали у трускавецьких селян 50 тисяч крон контрибуції. В Трускавці встановлено польську владу.[30].

17 серпня 1929 року освячено і відкрито музей природничих наук. На нещастя, з його багатющої колекції майже нічого не залишилося — після приходу радянських військ у 1939 році його експонати були частково передані до Дрогобича, а частково просто розкрадені. Одну з колекцій завантажили до контейнера і просто кудись вивезли.

Трускавець, 1933 рік

А про розвиток курорту свідчать цифри. Якщо у 1923 році тут було 6080 відпочивальників, то вже у 1927 році кількість гостей різко зросла — до 12633 осіб. У 1931 році курорт відвідало 14659 чоловік, а сезон 1933 року позначився просто немислимою до того часу цифрою у 17000 осіб. З 1921 р. по 1939 р. Трускавець належав Польщі, тоді ж були побудовані бальнеолікарня, бювети і павільйони мінеральних джерел, приватні готелі і пансіонати. Курорт функціонував тільки у літній сезон, лікування здійснювалось лікарями приватної практики.

Зустріч президента Естонії Костянтина Пятса на віллі Ґопляна, під час його відвідин Трускавця у 1935 році

У 1935 році курорт відвідав президент Естонії Костянтин Пятс.

24 вересня 1939 р. внаслідок радянської анексії західноукраїнських земель, до Трускавця входить радянська армія[30].

У 1939 році на базі приватних готелів і пансіонатів було відкрито 8 санаторіїв (1500 місць).

З липня 1941 по серпень 1944 року Трускавець зайняли німецькі війська[29]. Цікаво, що німці надали Трускавцю статус міста ще в 1942-му році[31].

6 серпня 1944 року Трускавець зайняли радянські війська. Все найкраще обладнання було вивезене при відході німців[10].

Урочище «Помірки», озеро, серпень 1939

Окремо слід виділити діяльність «Організації Українських Націоналістів» у Трускавці (ОУН) та Української Повстанської Армії (УПА) до і після 1939 року. До 1939 року ОУН воювала з поляками, після 1939 року — з радянськими окупаційними військами. Два уродженці Трускавця — Василь Білас і Дмитро Данилишин — здійснили атентат на депутата Польського Сейму Тадеуша Голувку. Сталося це у Городку 24 серпня 1931 року. Це був винятково політичний акт проти відомого польського шовініста. Обох повстанців було схоплено і засуджено до смерті. Їх героїчна поведінка під час процесу і при виконанні вироку мала великий вплив на українців по всіх окупованих Польщею територіях. Пам'ять про героїв зафіксована в назвах вулиць та пам'ятних знаках у Трускавці.

Трускавець. Вулиця А. Міцкевича (нині — майдан Кобзаря), перша половина ХХ ст.

Трускавчанин Роман Різняк — «Макомацький», небіж Василя Біласа, член ОУН і вояк УПА, завербував в інформатори дружину радянського генерала Сабурова Ніну, яка допомогла врятувати життя тисяч галичан, зірвати цілий ряд каральних операцій НКВД проти мирного населення. Під керівництвом Макомацького підпільники викрали самого генерала Сабурова і обміняли його на 200 арештованих повстанців. Це унікальний випадок в історії радянської армії, який ще нікому не вдавалося повторити.

У 1947 році Трускавець отримує статус міста. В цьому ж році поряд із бальнеологічним лікуванням почали застосовувати теплолікування у вигляді аплікацій озокериту (з Бориславського родовища). А вже 1952-го стає містом обласного підпорядкування, а згодом і всесоюзним курортом[29].

З 1947 року на курорті застосовується новий метод теплового лікування бориславським озокеритом. 1949 року створено гідро-режимну експлуатаційну станцію, розпочалося комплексне наукове дослідження лікувальних чинників. Збудовано нову водолікарню з озокеритолікарнею, модернізовано бювет, пропускна спроможність якого на той час вже становила 30 тисяч осіб на добу. 

З 15.06.1951 Трускавець — місто обласного підпорядкування Дрогобицької області.[32]

Популярність курорту росте. У Трускавці лікуються люди не тільки з усіх куточків Радянського Союзу, але й з Польщі, Чехословаччини, країн Азії та Африки. 1985 року кількість відпочивальників сягає 350 тисяч на рік.

1982 року у колишній віллі «Саріуш» відкривається музей історії міста. Експозиція музею висвітлює історію краю від найдавніших часів до сучасності, характеризує культурно-побутовий уклад місцевого населення – бойків. 

Санаторій «Молдова», 1985 рік

Створено першу санітарну зону, в межі якої потрапляє курортний парк – гордість Трускавця. 

З початком 1990-х років, після короткого занепаду, курорт отримує новий поштовх у своєму розвитку. Відкриваються курортно-відпочинкові заклади з оригінальними прикарпатськими архітектурними формами. Введено в експлуатацію новий залізничний вокзал. Результатом певних досягнень курорту стало прийняття Трускавця до Міжнародної федерації термальних і кліматичних курортів. 

2 квітня 1990 р. відбулася І сесія Трускавецької міської ради І демократичного скликання — над приміщенням міської ради піднято національний синьо-жовтий прапор.

З проголошенням незалежності України у 1991 році курорт прийняв ринкову модель економічного розвитку, що передбачала створення санаторно-курортних закладів, які б надавали найсучасніші медичні послуги світового стандарту якості. Така вимога стала передумовою створення спеціальної економічної зони туристично-рекреаційного типу «Курортополіс Трускавець», закон про яку набрав чинності 1 січня 2000 року. Мета СЕЗ – стимулювання інвестиційної діяльності та збереження природних ресурсів[21]. 

У 1999 році Трускавець став переможцем у всеукраїнській номінації «Кришталевий лелека».

Музей Михайла Біласа

Відбуваються зміни в культурно-освітньому житті міста: відкрито пам'ятники: Т. Г. Шевченку (скульптор Р. Романович), учасникові національно-визвольного руху, легендарному розвідникові часів Другої світової війни Роману Різняку-«Макомацькому» (скульптор В. Ропецький), провідникові ОУН Степану Бандері (скульптор І. Самотос).

1992 року в старовинній віллі «Гопляна» відкрито музей народного художника України Михайла Біласа, майстра унікальної техніки гобеленового ткацтва. Новаторство М. Біласа полягає у гармонійному поєднанні класичного традиційного та модерново-абстрактного напрямків ткацтва. Творчий доробок митця — понад 500 робіт, експонувався на багатьох виставках в Україні та за кордоном

2003 року — відкрито Міжнародну клініку відновного лікування професора В. Козявкіна. Реалізовано кілька потужних інвестиційних проектів: постали п'ятизіркові готелі та лікувально-діагностичні spa-центри.[21].

Нині (2010-ті) 23 санаторії («Алмаз», «Аркада», «Арніка», «Берізка», «Військовий», «Віктор», «Вернигора», «Весна», «Джерело», «Дніпро-Бескид», «Карпати», «Каштан», «Конвалія», «Кристал», «Кришталевий палац», «Молдова», «Південний», «Перлина Прикарпаття», «Рубін», «Трускавець», «Шале Грааль», «Шахтар», «Янтар»}}) та понад 20 пансіонатів Трускавця можуть одночасно оздоровлювати до 15 тисяч осіб. Фахівці ж стверджують, що ці курорти розраховані на 340 тисяч осіб щорічно. Для прикладу: у 1990–1995 роках в цьому Трускавці відпочивало 412—414 тисяч осіб. Нині ж ця цифра зменшилася до 165—180 тисяч. Вартість путівок у санаторії Трускавця різноманітна.

• Список пам'яток Трускавця

Трускавець славиться не лише мінеральними водами, своєрідного колориту місту надає його віллова забудова, сформована у період XIX — першої половини XX ст. Яскравим архітектурним багатством Трускавця є його давні дерев'яні вілли (Вілла «Ґопляна», Вілла «Поґонь», Вілла «Ґражина», Вілла «Світязянка», Вілла «Під Божою Матір'ю», Вілла «Клюберґ», Вілла «Під Косиніром», Вілла «Постій», Вілла «Сіріус», Вілла «Софія» та інші) та пансіонати (Пансіонат Рекорд, Пансіонат Верха, Пасіонат Вавель та інші). Дерев'яну віллову архітектуру влучно доповнюють оригінальні вирішення мурованих санаторіїв та пансіонатів у стилі функціоналізму першої половини XX ст.

• 
  Вілла «Поґонь»
• 
  Вілла «Постій»
• 
  Вілла «Під Божою Матір'ю»
• 
  Вілла «Клюберґ»
• 
  Вілла «Олімпія»
• 
  Зруйнований пансіонат «Верха»

• 
  Пам'ятник Тарасу Шевченку перед міським Палацом Культури
• 
  Пам'ятник Степану Бандері перед кінотеатром «Злата»
• 
  Пам'ятник Роману Різняку — «Макомацькому»
• 
  Пам'ятник Біласу і Данилишину
• 
  Пам'ятник Івану Павлу ІІ біля костелу
• 
  Пам'ятник Адамові Міцкевичу
• 
  Пам'ятник Івану Франку
• 
  Пам'ятник Тарасу Шевченку, вул. Шевченка, 11

Хмарочоси Трускавця

Готель «Карпатська столиця» (85,5 м)

• Готель Карпатська столиця на вулиці Городище, 1А, урочище Липки. Висота: 85 м.
• Будинок на вулиці Суховоля, 54А. Висота: 65 м.
• Готель Ріксос-Прикарпаття на вулиці Городище, 8. Висота: 58 м. Збудовано.[33]
• Вежа ТРТ на вулиці Городище. Висота: 46 м.
• Готель Бескид на Дрогобицькій вулиці, 33. Висота: 37 м.[34]

Народний дім

Музей «Історія Трускавця»

До мережі закладів культури Трускавця входять[38]:

• Трускавецький міський Народний дім — тут відбуваються численні культурні заходи, проводяться відзначення і святкування різноманітних важливих для держави і міста дат і подій, працює низка творчих колективів;
• Палац культури імені Тараса Шевченка — належить ЗАТ «Трускавецькурорт»[39];
• Палац культури «Мир»;
• 13 клубів — у санаторно-курортних закладах;
• кінотеатр «Міленіум»;
• кінотеатр «Злата»[40];
• міська централізована система бібліотек — об'єднує одну дитячу і три дорослих бібліотеки.

Окрім того, по санаторно-курортних закладах працює 17 бібліотек.

Далеко за межами міста та України відомими є колективи художньої самодіяльності Трускавці:

• Народний ансамбль пісні і танцю «Трускавчанка»;
• Народний камерний хор «Воля»;
• Народний ансамбль народних інструментів «Галичани»;
• Зразковий дитячий камерний оркестр;
• Зразковий хореографічний ансамбль «Золоті діти»;
• Зразкового дитячого ансамблю мандоліністів «Лісові квіти»;
• Фольклорні ансамблі «Джерела Карпат», «Барви Карпат», «Відгомін», «Галичани»;
• Джазовий оркестр «Біґ-Бенд»;
• Народна циркова студія «Каскад»;
• Народний цирк «Гоп-компанія».

Музеї Трускавця:

• Музей «Історія Трускавця» — функціонує від 1982 року в ошатній дерев'яній садибі «Вілла Саріуш», висвітлює важливі періоди розвитку міста й характеризує культурно-побутовий уклад місцевого населення — бойків. У підвальному приміщенні музею функціонує імпровізоване відтворення «повстанської криївки».
• «Художній музей» — відкритий у центрі міста 1992 року присвячений, зокрема, творчості народного художника України Михайла Біласа; експозиція розгорнута в 12 залах, де виставлені понад 150 авторських робіт митця, який нині вважається національною гордістю нашої держави. Крім постійно діючої виставки, музей експонує роботи художників, графіків, скульпторів, майстрів декоративно-прикладного мистецтва, знайомлячи відвідувачів з новими авторськими здобутками.
• «Єпархіальний музей» — був створений 11 жовтня 1998 року. Експозиція музею дає можливість дізнатися про історію Самбірсько-Дрогобицької Єпархії, про життя і діяльність видатних діячів української Греко-Католицької церкви, таких як Архієпископ Йосафат Кунцевич, Митрополит Андрей Шептицький, Патріарх Йосиф Сліпий, а також оглянути одну із виставок сакрального мистецтва.

У місті є два футбольних поля, 12 тенісних кортів, 3 спортмайданчики у житлових мікрорайонах міста, 1 спортмайданчик в міському парку, кінно-спортивна база, спортивна база та зали ЛФК при санаторно-курортних закладах, спортивні зали та майданчики при трьох загальноосвітніх середніх школах.[41]

Зареєстровані та діють громадські спортивні організації:

• ДЮСК «Спортовець» — організаційно-методичний центр зі спортивної роботи з дітьми міста;
• Міська федерація шахів та шашок;
• ТМО ФСТ «Спартак» — місцевий осередкок ВСТ «Спартак», вільна боротьба;
• ГО «Ніка» — футбол, підтримка ветеранів спорту;
• ГО «Група здоров'я»;
• ГО СТК «Трускавець-92» — теніс;
• СК «Атлант» — важка атлетика, пауерліфтинг, при підтримці МЦ «Світлиця»;
• МСК «Беркут» — гірський туризм, альпінізм, стежина виживання;
• ГО СК «Гарт» — настільний теніс;
• Міська федерація пейнтболу;
• «Hunters» — пейнтбольний клуб;[42]
• Футбольний клуб «Карпати» — команда виступала у чемпіонаті Львівської області з футболу, була чемпіоном Львівської області у 2004 році, срібним призером у 2001 році, володарем Кубку області у 2002 році, фіналістоу Кубка області у 2003 та 2004 років.
• Футбольний клуб «Вікторія» — виступає у першій лізі чемпіонату Львівської області з футболу з 2018 року.
• Футбольний клуб «Зоря» — нині виступає у чемпіонаті Дрогобицького району. У сезоні 2016/2017 та 2017/2018 команда змагалась у першій лізі чемпіонату Львівської області з футболу.

Традиційно у місті Трускавці проводяться турніри:

• «Зимовий Трускавець» — всеукраїнський юнацький турнір з тенісу, (лютий);[43]
• «Нафтуся» — всеукраїнський юнацький турнір з тенісу, (липень-серпень);
• «Золота осінь» — всеукраїнський юнацький турнір з тенісу, (жовтень-листпоад);
• «Трускавецькі джерела» — з вільної боротьби, (листопад);[44]
• «Нафтуся» — всеукраїнський юнацький турнір з плавання, (листопад);[45]
• «Міжнародний турнір з футзалу на Кубок мерії», (січень).
• Футбольний турнір «Трускавецьке літо» (червень)[46]
• Етап Чемпіонату України з ралі «Ралі Галіція» (травень).

Налагоджено міжнародну спортивну співпрацю з містами-побратимами: Ліманова, Ясло, Санок, Перемишль (Польща).

Голови міськвиконкому

• Божик Микола Федорович (1949—1951)
• Кобзін Юхим Никифорович (1955—1957)
• Смирнов Леонід Васильович (1957—1963)
• Панков Анатолій Олексійович (1963—1979)
• Матолич Роман Михайлович, в. о.(1979—1980)
• Петровський Болеслав Денисович (1980—1990)
• Матолич Богдан Михайлович (1990—1991)

Голови міської ради

• Бурлаков Віктор Михайлович (1990—1992)
• Матолич Богдан Михайлович (1992—2001)

Міські голови

• Грицак Лев Ярославович (2002—2010)
• Козир Руслан Ярославович (2010—2015)
• Кульчинський Андрій Богданович (2015—)

Роман Різняк-«Макомацький»

Василь Білас

Уродженці

• Ардан Іван — український публіцист, редактор, видавець, священик УГКЦ;
• Білас Василь — діяч ОУН, учасник нападів на польські урядові установи, страчений 24 грудня 1932;
• Бердаль Юрій — український митець, різьбяр по дереву, член НСМНМУ;
• Гресько Мирослава — референт УЧХ Комарнівського районного проводу ОУН, лицар Срібного хреста бойової заслуги УПА 1 класу.
• Гусяк Дарія — діячка ОУН, зв'язкова командира УПА Романа Шухевича, довголітній політв'язень таборів ГУЛАГу;
• Данилишин Дмитро — діяч ОУН, учасник нападів на польські урядові установи, страчений 24 грудня 1932 разом із Василем Біласом;
• Євґеніуш Дембський — польський письменник-фантаст;
• Орест Мацюк — український історик, архівіст і знавець філіграней;
• Олекса Пристай — український релігійний та громадський діяч, греко-католицький священник, письменник-мемуарист, автор 4-х томних спогадів «Із Трускавця у світ хмародерів», прадід письменника Тараса Прохаська та літературознавця Юрія Прохаська[47];
• Різняк Роман — діяч ОУН, керівник боївки СБ Дрогобицького надрайонного проводу ОУН (1945), референт СБ Дрогобицького міського проводу ОУН, референт СБ Дрогобицького районного проводу ОУН (1948), загинув 18 липня 1948 у бою з військами МДБ;
• Андрій Шіхт (1991—2015) — український військовик, старший лейтенант, загинув у боях за Маріуполь[48].

Мешканці

• Михайло Білас — український митець, майстер гобелену, модельєр. Народний художник України (1955), член Спілки художників України (1967).
• Григорій Бенч — український митець, майстер лемківської різьби по дереву.
• Віктор Винник — український музикант, вокаліст, лідер рок-гурту «МЕРІ».
• Ігор Дідач — український військовик, старший солдат резерву Міністерства внутрішніх справ України. Лицар ордену «За мужність».
• Кость Сроковський — польський публіцист, політичний діяч ліберально-демократичного напряму українського походження.
• Василь Шпак — український митець, майстер декоративного мистецтва, заслужений майстер народної творчості УРСР.
• Раймунд Ярош — бургомістр та президент Дрогобича, власник курорту в Трускавці у 1930-і роки.

• 
  Меморіал
• 
  Статуя Матері Божої
• 
  Джерело «Юзя»
• 
  Торговий комплекс
• 
  Вулиця Суховоля
• 
  Палац культури і
  пам'ятник Тарасові Шевченку
• 
  Вілла «Гопляна» — взірець
  курортної архітектури
  (нині Художній музей М. Біласа)
• 
  Бювет мінеральних вод №1

• Гузар З., Мацюк О., Скибак І. Короткий нарис історії Трускавця. — Трускавець : еКККо, 1997. — 32 с.
• Данилюк Ю. З. Трускавець // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 169. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
• Ісаєвич Я. Д., Халус П. І. Трускавець // Історія міст і сіл Української РСР. Львівська обл. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1968.
• Літописець В'ячеслав. Трускавець-володар «живої води». — Дрогобич : Сурма, 2008. — 800 с.
• Марков Иван Иванович, Шатырко Алексей Семёнович. Трускавец. — 2—е, дополненное. — Львов : «Каменяр», 1969. — 124 с. — 50 000 прим. (рос.)
• Мінчак М. Місто Трускавець (Живець Дрогобицького повіту) // Дрогобиччина — земля І. Франка. — Нью-Йорк, Париж, Сідней, Торонто,1973. — Т. 1. — С. 408—413.
• Пристай О. З Трускавця у світ хмародерів: Спомини минулого й сучасного : репринтне видання. — Дрогобич : Коло, 2010. — 252 с.
• Трускавець у 1461—1936 роках : іст. нарис / Тадеуш Лоренц ; пер. [з пол.] та наук. ред. М. Тарчинець. — Львів : Кальварія, 2017. — 195 с. : іл., табл., портр. ; 25 см. — Текст укр., пол., нім. — Бібліогр.: с. 115—128 та в підрядк. прим. — 1 000 пр. — ISBN 978-966-663-359-3
• Akta grodzkie і ziemskie. — Warszawa, 1888. — T. XIII. — 364 s.

Зовнішні відеофайли
	м.Трусквець. Відео №1
	м.Трусквець. Відео №2
	м.Трусквець. Відео №3
	м.Трусквець. Відео №4
	м.Трусквець. Відео №5
	м.Трусквець. Відео №6
	м.Трусквець. Відео №7

• Курортополіс «Трускавець»