Олександрівськ

Також Олександрівськ — стара (до 1921 року) назва міста Запоріжжя

Олександрівськ
Герб Олександрівська Прапор Олександрівська
Основні дані
Країна  Україна
Область Луганська область
Район Луганський район
Громада Луганська громада
Код КОАТУУ: 4410160300
Засноване 1772 як село Олександрівка
Статус міста з 1961 року
Населення ▼ 6536 (01.01.2017)[1]
Площа 10,4 км²
Густота населення 628 осіб/км²
Поштові індекси 91489
Телефонний код +380-642
Координати 48°35′ пн. ш. 39°11′ сх. д.
Водойма річка Лугань
Відстань
Найближча залізнична станція Луганськ
До станції 9 км
До обл./респ. центру
 - залізницею 9 км
 - автошляхами 7 км
Міська влада
Адреса 91484, Луганська обл., Луганська міськрада, м. Олександрівськ, Красна Площа,16
Вебсторінка http://aleksandrovsk.lg.ua
Міський голова Греков Микола Олександрович

Олександрівськ у Вікісховищі

Карта
Олександрівськ
Олександрівськ

Олекса́ндрівськ  — місто в Луганській громаді Луганського району Луганської області України. З 2014 року є окупованим. Населення становить 6536 осіб.

Географія

Олександрівськ розташований на річці Лугань, в основному на лівому її березі. Сусідні населені пункти: селище Тепличне і місто Луганськ (нижче за течією Лугані) на сході, селища Зразкове і Катеринівка на півдні, села Гайове на південному заході, Сабівка, Говоруха і Новоселівка (всі три вище за течією Лугані) на заході, Жовте, Крута Гора на північному заході, Земляне, Шишкове і селище Металіст на північному сході.

Історія
Занедбаний панський маєток
Маєток зблизька

Існує думка, що витоки цього населеного пункту сягають с. Юзбашівка, яке було засноване 1754 р. капітаном Юзбашем (Юзбашею) Костянтином Миколайовичем — одним з ротних командирів кінного гусарського полку генерала-майора Йована Шевича Пізніше село перейменували на честь сина К. М. Юзбаша — Олександра, який дослужився до чина секунд-майора Бахмутського гусарського полку і вийшов у відставку 1775 р. З часом Олександрівка (Юзбашівка) була успадкована сином від батька[2].

Водночас є свідчення, що с. Олександрівку (Юзбашівку) було закладено капітаном Бахмутського (Волоського) гусарського полку Олександром Юзбашем, який з огляду на «тривожні обставини того часу і свою тривалу хворобу» не зміг надати належної відбудови своїй слободі, яка після його смерті перейшла у володіння відставного бригадира К. М. Юзбаша[3].

Обидві викладені позиції мають невідповідності. Перша з них — у необґрунтовано ранній даті (1754 р.), а друга — у персоналії та біографічних даних засновника (буцімто О. Юзбаш помер раніше за свого батька). Існуючі достеменні джерела й факти схиляють до висновку, що засновником с. Олександрівка був підполковник Бахмутського гусарського полку К. М. Юзбаш, що йому Азовська губернська канцелярія в середині 1770-х рр. виділила як рангову дачу 9600 десятин землі, на якій невдовзі й виникло згадане село. У всякому разі, за переписом Азовської губернії 1778 р. тепер вже полковнику Юзбашу належала слобода «на реке Лугане», у якій проживало 315 селян (179 — ч.с., 136 — ж.с.), тоді як секунд-майору Юзбашу належали слободи Уткіна і Гускіна[4]. За наступними переписами Катеринославського намісництва 1785 р., Изъяснением Донецького повіту 1789 р., Описом до атласу Катеринославського намісництва 1795 р. і атласу Новоросійської губернії 1799 р., с. Олександрівка зазначається як володіння бригадира К. М. Юзбаша, тоді як секунд-майору О. К. Юзбашу, за всіма названими документами, належала пустка Єлизаветівка (у 1795 р. це вже невеличке сільце)[5]. Лише після смерті кавалера і бригадира К. М. Юзбаша (за деякими даними у 1802 р.) с. Олександрівка разом з сс. Весела Гора і Раївка успадковуються його сином секунд-майором О. К. Юзбашем, доповнюючи його попередню власність, яку він зберігав до своєї смерті (близько 1828 р.).

Свято-Вознесенський собор

У 1783 р. поміщик с. Олександрівка бригадир К. М. Юзбаш почав піклуватися щодо побудови в цьому селі церкви. 1785 р. було отримано дозвіл, Бахмутським протоієреєм Петром Расевським було освячене місце й закладено церкву. На початку 1790 р. спорудження дерев'яної церкви було завершено. 25 березня 1791 р. протоієрей П. Расевський освятив Свято-Вознесенську церкву с. Олександрівка й відкрив у ній богослужіння[6]. Ця дерев'яна церква проіснувала до 1840 р., коли замість неї було побудовано кам'яний храм, що зберігся до сьогодення[7].

За часів бригадира К. М. Юзбаша в Олександрівці також було збудовано дерев'яний панський будинок з фруктовим садом, два борошняні млини. В селі протягом року провадились три ярмарки: 1-й — на Стрітення Господнє, 2-й — на день Георгія Переможця, 3-й — на Зведення хреста Господня[8]. У XIX ст. замість дерев'яного було зведено двоповерховий кам'яний поміщицький маєток, що протягом часу неодноразово перебудовувався[9] і, очевидно, у результаті цього на його фасадному фронтоні з'явилася дата 1772 р., яку дехто з краєзнавців помилково вважає роком спорудження будинку та й заснування самого села. Щоправда, останнє припущення (час заснування) не варто виключати. Однак перипетії, що призвели до появи цієї ранньої дати на будинку, спорудженому щонайменше на півстоліття пізніше, поки що залишаються утаємниченими.

Після О. К. Юзбаша с. Олександрівка перейшло у володіння спадкоємниці княжни Марії Павлівни Шахматової[10] і належало їй щонайменше до початку 1860-х рр. Саме з дачі володіння поміщиці, тепер вже вдови гвардії штабс-капітана Марії Павлівни Сомової (урож. Шахматової) 17 липня 1862 р. було виділено ділянку землі у користування 228 ревізьких душ тимчасовозобов'язаних селян с. Олександрівки[11].

Російсько-українська війна 2014 року

Служба безпеки України спільно із добровольчим батальйоном «Айдар» біля Олександрівська знешкодила лісовий табір терористів, при цьому 1 з них загинув, кілька поранені, інші втекли; на території табору знайдено заміновані арсенали озброєння — РПГ, вогнемети «Шмель», набої та до 3 кг вибухівки «пластид»[12].

Освіта
  • Середня школа № 67
  • Навчально-дослідне господарство Луганського аграрного інституту.
  • Музична школа

Світлини
  • Садиба Юсбаша
  • Садиба Юсбаша
  • Садиба Юсбаша
  • Садиба Юсбаша

Примітки
  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. Подов В. І. Донбасс. Век XVIII. — Луганск: Світлиця, 1998. — С. 55-56; Подов В. И. Славяносербия. — Луганск: Globus, 1998. — С. 58.
  3. Феодосій (Макарьевский). Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии. — Катеринослав, 1880. — Вып. 2. — С. 107.
  4. Джерела до історії населених пунктів Донеччини XVI—XVIII ст. — Донецьк, 2009. — С. 22.
  5. Джерела до історії населених пунктів Донеччини XVI—XVIII ст. — С. 22, 26, 27, 37, 40, 112, 120; Подов В. И. Донбасс. Век XVIII. — С. 203, 205.
  6. Феодосій (Макарьевский). Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии. — Катеринослав, 1880. — Вып. 2. — С. 107—109.
  7. http://klymenko.in.ua/Other_World/Ukraine.PivdenShid_8.htm
  8. Джерела до історії населених пунктів Донеччини XVI—XVIII ст. — С. 112.
  9. Подов В. И. Славяносербия. — Луганск: Globus, 1998. — С. 58.
  10. Державний архів Луганської області. — Ф. 106. — Спр. 51.
  11. Державний архів Луганської області. — Ф. 106. — Спр. 221.
  12. Силовики ловлять терористів по луганських лісах — Радбез[недоступне посилання з липня 2019]

Література

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.