Бахмутський гусарський полк

У 1753 році (29 березня, 1 квітня і 29 травня) Сенат видав укази про поселення на вільних територіях на правому березі Сіверського Дінця між річками Бахмутом і Луганню сербів, болгар, угорців та інших вихідців з Балканських країн православного сповідання, що втекли з-під турецького ярма і знаходилися на території Австрії.

Поселенці повинні були не тільки освоїти надану землю, а й захищати новий кордон від набігів кримських татар.

Поселенці були об'єднані в два іррегулярні гусарські полки (по сім рот в кожному), що носили назви по іменах їхніх командирів — Райко Прерадович та Йована Шевича. Кожна рота повинна була для захисту побудувати шанець. Малочисельність в деяких ротах не дозволила їх побудувати як і спроби командирів довести чисельність рот до штатного складу. Зважаючи на малочисельність полків, в 1764 році вони були об'єднані в один, який одержав назву Бахмутський гусарський полк, зі спільною нумерацією рот. Всього їх було 16.

1765 року до складу полку увійшов Молдавський гусарський полк.

Спочатку Йован Шевич вивів з-за кордону 210 чоловік, а Райко Прерадович — 27. Потім команди поповнювалися частково зі старих гусарських полків, а так само в значній мірі за рахунок вербування українців. Проте, обіцяного числа людей вони так і не зуміли набрати. У 1763 р. в полку Шевича налічувалося 516 чоловік, в полку Прерадовича — 426. Крім того, в обох полках були жінки і діти — всього 517 чоловік.

Спочатку полки Шевича і Прерадовича мали по 7 рот (згодом чисельність було збільшено до 10). Поселилися вони у деяких існуючих запорозьких зимівниках і поселеннях понад річками.

Військові не виселяли існуюче населення. Спочатку, не бажаючи бути висланими, запорожці і українці писалися іншими національностями. Зі сформуванням Бахмутського гусарського полку 1764 року необхідність у прикритті свого походження зникла.

Історична мапа Слов'яносербії

Роти поселилися переважно по правому берегу Дінця і лівому берегу Лугані, до того ж не всі відразу. Поселялися і поповнювалися вони по мірі прибуття нових поселенців.

На місці поселення роти створювали польові укріплення — шанці. Військовослужбовці одержували землю, яку повинні були обробляти.

Склад Бахмутського полку:

• 1-а рота у с. Сріблянці,
• 2-а — Вергунку, у місті Луганське,
• 3-а — Вище,
• 4-а — Красний Яр, на березі Сіверського Дінцю у Луганську,
• 5-а — Привілля,
• 6-а — Кримське (Кримський Брід),
• 7-а — Нижнє,
• 8-а — Підгірне (згодом тут побудували місто, яке в 1784—1817 рр. носило назву Донецьк, а потім було перейменоване в Слов'яносербськ),
• 9-а — Жовте,
• 10-а — Кам'яний Брід, у місті Луганське,
• 11-а — Черкаський Яр,
• 12-а — Хороше,
• 13-а — Калинове,
• 14-а — Троїцьке,
• 15-а і 16-а — Луганське (нині Донецької області).

Деякі з цих населених пунктів були раніше засновані запорожцями (Вергунка, Черкаський Яр, Підгірне). Окрім польових укріплень — шанців, для охорони поселення з півдня, південного заходу і південного сходу були організовані польові караули, обладнані редутами. На вододілі річок Луганчика, Білої Лугані (нині р. Біла) і Міуса, планувалося побудувати фортецю.

Місцевість, заселена полками Прерадовича і Шевича, одержала назву Слов'яносербія. Вона не входила до складу губернії, а безпосередньо була підпорядкована Сенату і Військовій колегії.

Для організації поселення, комплектування і утримання гусарських полків, Військовою колегією в 1753 році була утворена Слов'яносербська комісія. Вона розташовувалася в м. Бахмуті, яке не входило до складу Слов'яносербії. Існувала також посада начальника Слов'яносербії, яку спочатку займав Райко Депрерадович, а потім Йован Шевич.

1764 року Слов'яносербію і Українську лінію «упразднили» і вся територія увійшла до нової Катерининської провінції Новоросійської губернії.

З 1765 року Бахмутський полк і територія колишньої Слов'яносербії у складі Бахмутської провінції Новоросійської губернії.

У 1776 у зв'язку зі скасуванням Запорізької Січі, для захисту південних кордонів з Бахмутського, Угорського, Волоського, Жовтого, Молдавського, Сербського і Чорного гусарських полків та з ескадронів, що залишилися від розформованих Грузинського гусарського полку і Московського легіону, на території Азовської губернії і Новоросійської губернії створені нові гусарські поселені полки: Болгарський, Волоський, Угорський, Далматський, Іллірійський, Македонський, Молдавський, Сербський і Слов'янський. У 1783-1784 рр. всі вони, за винятком Лейб-гусарського ескадрону, були переформовані в легкокінні й втратили назавжди характер іррегулярних поселених частин.

• Поселення сербських гусарських полків Шевича і Прерадовича
• Історія Луганського краю
• Українське козацтво: Мала енциклопедія. — К.: Генеза; Запоріжжя: Прем'єр, 2002. — С. 457—458.