Онна-бугейся

Термін складається з слів: онна (女) — «жінка» і бугейся (武芸者) — «людина бойових мистецтв». Вживання виразу «жінка-самурай» є семантично неправильним, оскільки слово самурай (侍) використовується тільки щодо чоловіків. Аналогічним чином, неправильно говорити онна-бусі[1], оскільки частина слова бусі (武士), ієрогліф сі (士), застосовується в ідіоматичних виразах у значенні «чоловік» (для порівняння: 紳士 сінсі — джентльмен, 同士 досі — друг, 紳士服 сінсіфуку — чоловічий одяг).

Крім того, до жінок із стану самураїв може застосовуватися термін буке-но-онна (武家の女), що означає «жінка з класу буке (бусі)», але на відміну від «онна-буґейся», він не означає, що жінка реально брала участь у битвах нарівні з чоловіками, а лише говорить про її походження і, можливо, про те, що вона отримала традиційний для жінки самурайського класу мінімум знань у рукопашній боротьбі і фехтуванні.

• Ходзьо Масако (1156—1225), дружина Мінамото-но Йорітомо, після смерті чоловіка пішла в монастир і стала відома як «сьоґун-черниця»[2].
• Томое Ґодзен (1157^?—1247^?), наложниця головного героя «Хейке Моноґатарі» Мінамото-но Йосінаки[2].
• Ханґаку Ґодзен. Командувала 3000 воїнами при обороні від 10-тисячної армії клану Ходзьо. Однак оборону було провалено, а Хангаку поранили стрілою і захопили в полон. Її відвезли в Камакуру, де її представи сьоґуну Мінамото, Також вона зустрілася з Асара Йосіто, який закохався в Ханґаку і домігся дозволу сьоґуна одружитися з нею[3].
• Накано Такеко (1847—1868) — брала участь в обороні замку Айдзу після падіння сьоґунату Токуґава, загинула в бою[1].
• Ямакава Футаба (1844—1909)
• Ямамото Яеко (1845—1932)

Утаґава Кунійосі, «Ісі-йо, дружина Обосі Йосіо» з наґінатою, 1848

Від звичайних представниць стану самураїв не очікували участі у боях, але, тим не менш, від жінки вимагалося, щоб вони могли захистити себе і будинок і навчити дітей. За бусідо, першим обов'язком жінки-самурая вважалося служіння своєму чоловікові. Кодекс бусідо вихваляв також жінок, «які були здатні піднятися вище недосконалості та недоліків, властивих їхній статі, і проявити героїчну силу духу, яка могла б бути гідною найбільш хоробрих і шляхетних чоловіків».[4]

Зі зброї жінок вчили користуватися здебільшого наґінатою (мистецтво наґінатадзюцу), а також списом ярі, ланцюгами і мотузками. Замість катани вони мали танто. «Звичайним місцем зберігання списа слугувало місце над дверима в житло, оскільки таким чином жінка отримувала можливість використати його проти атакуючих ворогів або будь-якого непроханого гостя, який проник у будинок. Також жінки з не меншою майстерністю вміли поводитися з коротким кинджалом (кайкен), який, подібно до вакідзасі воїнів-чоловіків, завжди носили при собі — у рукаві або за поясом. Кайкеном можна завдавати як блискавичні удари у ближньому бою, так і метати його зі смертоносною швидкістю»[5]. Цей ніж вручався у день досягнення дівчиною-самураєм повноліття (у 12 років) згідно з ритуалом[4].

Також кайкен був необхідний у скоєнні ритуального самогубства (жіночий варіант цього дійства має назву дзіґай і був поширений так само широко, як і сеппуку у чоловіків) — ним жінка перерізала собі горло. Ще одним суворим правилом ритуалу було обов'язкове зв'язування власних щиколоток, щоб і після смерті виглядати пристойно. Коли виникала реальна загроза потрапити в полон до ворога, вони не тільки рішуче приймали смерть від рук родичів чоловічої статі або їхніх командирів, але й самі вбивали чоловіків, якщо з якоїсь причини вони не могли або не бажали зробити ритуальний акт і не щадили в такій ситуації ні себе, ні своїх дітей.

За необхідності, самурайські жінки брали на себе обов'язки зі здійснення помсти, яка вважалася єдино можливою реакцією (згідно з японським тлумаченням конфуціанства) на образу або вбивство пана. «Навіть упродовж застійного періоду сьоґунату Токуґава жінки строго дотримувалися принципу безумовної відданості своєму клану — часом навіть суворіше, ніж чоловіки»[5].

Подібна ситуація зберігалася в XI—XVII ст. На початку XIII століття прийнято закони, які дали жінкам рівні права спадкування з братами і право заповідати майно. Однак до XVII століття повага до жінок у самурайських родах помітно зменшилася. Їх становище погіршилося, внаслідок чого вони перетворилися на пішаків на матримоніальному ринку (що особливо помітно поряд із загальною тенденцією до гомосексуальності серед самураїв)[6]. Тим не менше, стійкість духу і звички до навчання в самурайських сім'ях зберігалися, про що свідчать записи про громадянську війну Босін, коли під час оборони хана Айдзу (1868 рік) деякі жінки потрясли співвітчизників своїми подвигами[7].

Онна-буґейся часто з'являються в історичних драмах дзідайґекі. Так, в телесеріалі «Кенкаку Сьобай» з'являється подібна персонажка на ім'я Сасакі Міфую, і один із ранніх епізодів серіалу має назву «Онна-буґейся».

• Наґінатадзюцу
• Куноїті — жінка-ніндзя
• Діва-воїтелька
• Жінки-гладіатори
• Амазонки

• Alexander Takeuchi. Did "Female Samurai "Actually Exist in Medieval Japan?. Університет Північної Алабами. Архів оригіналу за 25 грудня 2007. Процитовано 30 квітня 2009.
• Kallie Szczepanski. Images of Samurai Women. Архів оригіналу за 27 березня 2012. Процитовано 30 квітня 2009.

• Shoshana Brickman. Female Samurai, Geisha, Courtesans: The Hidden Lives of Japan’s Glorious Women. — Hod HaSharon, Israel : Astrolog Publishing House, 2006. — ISBN 9789654942140.
• Олег Ивик. Женщины-воины. От амазонок до куноити. ISBN 978-5-91678-078-9 (рос.)