Діва-воїтелька

Діва-воїтелька, жінка-воїн — архетипічний образ, вигадана персонажка, що має королівську кров і володіє сильним характером; займається типово «чоловічою» справою, зазвичай війною (хоча подекуди й ремеслом). Антиподом діви-воїтельки є інша персонажка — безпорадна діва у біді.

Пропагандистський плакат 1914 року. Російська імперія, зображена в образі богатирки, яка наступила на змія з двома головами, що символізують Німецьку імперію та Австро-Угорщину
Частина серії
Жінки в суспільстві
Портал Проєкт

Характеристика

За середньовічною літературною традицією діва-воїтелька після втрати незайманості втрачала й бойову силу, перетворюючись на звичайну жінку. Тим не менш, умова дотримання цнотливості не обов'язково зустрічається в фольклорі. Так само не є обов'язковою належність до королівського роду, хоча в класичних прикладах виконуються обидві ці вимоги. У давніх легендах зустрічається мотив сватання до діви-воїтельки, яка погоджується на шлюб лише за умови, що майбутній чоловік переможе її в суто «чоловічих» бойових мистецтвах — при тому виявляючись настільки сильною, що наречений здатен перемогти її лише хитрістю.

Виникнення

Загальноприйнятих гіпотез щодо історії виникнення даного жіночого образу, про його передумови та розвиток не існує. Зафіксовано кілька різних версій походження, а також точок зору про те, наскільки вагомою така концепція була взагалі.

Франц фон Штук. Поранена амазонка

Наприклад, Пеґґі Сендей висуває ідею, що суспільства, в яких домінували ритуали поклоніння Природі, були гіноцентрованими, і що модель такого суспільства можна побачити в давньоскандинавському язичництві та північній віцці (природній магії), які отримали відображення в міфологічних образах північних дів-воїтельок, валькірій[1]. Таким чином, подібні образи дів-воїтельок — пережиток релігійного культу, магічного обряду.

А Ігор Дьяконов при порівняльному аналізі «архаїчних міфів Сходу та Заходу» виділив серед жіночих міфологічних персонажів дві категорії: «Дів-воїтельок» та «матрон»-«матерів/дружин»[2]; перша категорія стосується вікової групи дівчат, які супроводжують юнаків у «чоловічому домі» (ганіка в індоаріїв, гетери в греків тощо) і користуються сексуальною свободою, є пов'язаними з бойовими дружинами. Міфологічні втілення таких соціальних груп — індійські апсари, ірландські сестри Морріґан та інші персонажки, які забирають вбитих з поля бою[3][4]. За цією версією, образ дів-воїтельок отримується шляхом спогаду про реальних бойових подруг, які супроводжували воїнів у походах.

Брунгільд

В світовій літературі (переважно європейській) прослідковується чітка магістральна лінія спадковості подібного сюжету. Амазонки давньогрецьких міфів потрапляють до середньовічного лицарського роману, після чого архетип воскресає вже в ХХ столітті, коли суспільство потребує нового жіночого образу.

Існує відгалуження міфу, що характеризує окрему стадію. Саги про дів-воїтельок складають прикметну особливість середньовічної ісландської літератури. «Якщо в інших літературних традиціях епізодично зустрічаються образи норовливих принцес, яких приборкують наречені, то в ісландській словесності виникає особливий різновид жанру лицарської саги — оповіді про одноосібних володарок своїх країн, які взагалі не бажають чути про шлюб, адже одруження загрожує їм послабленням влади та втратою соціального статусу. Вони не лише категорично відмовляють нареченим, але й принижують їх вербальним та фізичним штибом. В лицарських сагах для таких героїнь особливе позначення — meykongr, „діва-володарка“, самі ж вони знаменно іменують себе „королем“ (kongr), але не „королевою“ (dróttning)»[5].

Сучасність

До масової культури стереотип воїтельки, що бере активну участь в сюжеті, як вважають, увійшов 1970-их у зв'язку зі сплеском феміністичного руху в західній цивілізації[6]. Публіка почала втомлюватись від типової героїні — пасивної діви у біді, міцно пов'язаної з чоловіком-захисником. Цей штамп вийшов з моди, й творці нового образу знайшли натхнення в давньогрецькій міфології.

Стереотип діви-воїтельки зображає видатну та незалежну жінку, яка прагне досягти власних цілей та позиціонується як антипод типовим гендерним ролям, створеним в межах традиційної патріархальної соціальної моделі. Подібна персонажка фігурує в світах героїчного фентезі або в історичних романах на тему Середньовіччя — тобто в ситуаціях, де є очевидними її фізичні навички. Цей образ може ефективно використовуватися й у творах про сучасний світ, наприклад у фільмах в жанрі girls with guns. На відміну від інших жіночих активних образів — фатальної жінки або дівчини-шибайголови, діва-воїтелька продовжує займатися традиційно чоловічими справами, не втрачаючи жіночності[7], яка асоціюється зі цнотою. Крім того, в масовій культурі взагалі втрачається ідея середньовічного куртуазного кохання до подібної прекрасної принцеси.

Історичні приклади
«Жанна д'Арк», картина Е. Л. Свіннертон

Де-факто в реальній історії приклади подібних персонажок є надзвичайно рідкісними. Хоча іноді дворянки супроводжували армію та можливо брали участь в суспільному житті, бій з його насиллям та фізичними навантаженнями вважався непристойною та невідповідною справою для жінок. Історичними прикладами-виключеннями з цього упередження щодо жінок є:

  • китайська принцеса Пін'ян, зібрала й очолила власну армію під час повстання. Пізніше її батько став імператором Ґаоцзу.
  • йонійська цариця Артемізія Карійська, супроводжувала Ксеркса в його поході та командувала в Саламінській битві п'ятьма власними суднами. Хоча реальність її подвигів піддається істориками сумнівам, тим не менш, вважається, що саме вона стала приводом до виголошення Ксерксом, що програв, фрази: «Мої чоловіки стали жінками, а жінки — чоловіками».
  • спартанка Архідамія, билася з Пірром під час облоги Лакедемону на чолі загону своїх співвітчизниць.
  • британська королева Боудіка.
  • британська королева Ґвендолен.
  • В'єтнамські воїтельки сестри Чинґ, які очолили національно-визвольну війну проти Ханського Китаю 39-43 рр.
  • цариця Пальміри Зенобія (араб. Зейнеб), у 268—272 рр. воювала з Римом.
  • Саджа́х бінт аль-Га́ріс — псевдопророчиця VII століття, військова очільниця аравійського племені Бану Тамім.[8][9][10]
  • Етельфледа, дочка Альфреда Великого.
  • цариця Кедару Забібе.
  • цариця саків-масагетів Томіріс.
  • аравійська цариця Шамсі.
  • Жанна д'Арк та її легенда уособлюють приклад поєднання реальних передумов та архетипічних рис. Так, одна з версій приписує їй королівське походження.
  • мусульманська принцеса Аміна, очільниця народу хауса XV століття в Нігерії.
  • Катерина Сфорца очолювала оборону Форлі проти сил Чезаре Борджіа.
  • Мандугай Мудра, монгольська княжна, що перемогла в кількох битвах поспіль племена ойратів, ворогів свого малолітнього вихованця та майбутнього чоловіка Даян-хана.
  • Малалай — народна героїня пуштунів, учасниця другої англо-афганської війни, учасниця битви при Майванді (1880 рік)[11][12]
  • Олена Арзамаська — козачка, монахиня з селян, очолила великий загін втікачів та кріпаків Арзамаського уїзду під час селянської війни 1670—1671 рр.
  • Надія Дурова — кавалерист-дівиця. На момент втечі до армії була у шлюбі, мала сина (у відповідності до архетипу, зазначені пункти зазвичай «зникають» при белетризації її образу).
  • Марія Бочкарьова — одна з перших російських жінок-офіцерок, створила перший в історії російської армії жіночий батальйон. Як і Дурова, була одружена.
  • Нґо Тхі Тует — бійчиня Народно-визвольної армії Південного В'єтнаму, у 17 років стала тричі героїнею руху Опору.

У міфології
Густав Клімт, «Афіна Паллада»
Фрідріх Август фон Каульбах. Алегоричне зображення Німеччини у вигляді діви-воїтельки, 1914.
Руська богатирка Настасья Королевична (іл. Сергія Соломко)

Богині-воїтельки

Групи божеств-воїтельок
  • валькірії (сканд.)
  • фраваші — (іран.), множ., міфічне втілення душі, жіночої статі, знаходяться на небі, закуті в металеві обладунки, вражають нечисту силу.
  • амазонки — нація жінок-воїтельок.

Звичайні люди
античність:
руські богатирки:
  • Степова королева-воїтелька Мар'я Морівна.
  • Воїтельки-поліниці: Настасья Микулишна — дружина богатиря Добрині та Василиса Микулишна — дружина богатиря Дуная Івановича.
  • Лата-горка, мати богатиря Сокольника від Іллі Муромця.
інші:
  • Chitrāngadā, одна з дружин Арджуни («Магабгарата»), керує арміями батька.
  • Gordafarie («Шах-наме»).
  • Дейрдра (ірл.).
  • Королева Корделія, донька короля Ліра, водила армії в бій; королева Ґвендолін, дружина Локріна, перемогла його в битві й стала королевою (Артуріана).
  • Shieldmaid
  • Богатирка Фатіма Зат аль-Гімме (араб. «Життєпис доблесної Фатіми та оповідь про подвиги її славних пращурів»).
  • Кирк киз («сорок дівчат») — в каракалпаків діви-воїтельки, героїні однойменного епосу. Живуть на острові громадою, очолювані мудрою та справедливою дівою Ґулаім та рятують каракалпаків від навали калмицького хана.
  • Богатирки в якутських епічних міфах («Олонхо»), наприклад, Дьирибина Дьирилиатта.
  • Очи-Бала (алтайський епос).
  • Донька Дарґавсара (нартський епос)[13].

У літературі та живописі

Дослідження зазначають, що зображення діви-воїтельки є наскрізним сюжетом і цей літературний та іконографічний образ є розповсюдженим в західній традиції, до того ж вона може бути і меланхолійною, і агресивною. В образотворчому мистецтві образ з'явився починаючи від античності й фігурував до кінця XIX століття, особливого розквіту набуваючи у XVI столітті в літературі та XVII столітті в живописі.[14]

Середньовіччя
Хосе де Рібера. «Дуель жінок»
  • Брунгільд — валькірія, персонажка «Пісні про Нібелунгів», заприсяглася вступити в шлюб лише за того, хто переможе її в битві.
  • в лицарських романах:
    • Брадаманта — персонажка романів про Роланда.
    • («Звільнений Єрусалим», Торквато Тассо):
      • Ермінія
      • Глорінда — сарацинська воячка, перед самою смертю приймає християнство.
      • Марфіза — цариця Індії, заприсяглася не знімати обладунків, поки не переможе трьох могутніх царів — Ґрадасса, Аґрікана та Карла Великого.
      • Ґільдіппа, дружина Одоарда, разом з яким є доблесним та нерозлучним войовничим подружжям.
  • в ісландських сагах[5]:
    • Флорентія — королева Індії, згодна на шлюб лише з тим, хто пройде випробування («Сага про Ґіббона»).
    • Марморія — королева Греції («Сага про Парталопа»).
    • Седентіана — героїня «Саги про Сіґурда Мовчазного».
    • Розамунда — героїня «Ле о Ланвале» («Пісня про Януале»).
    • Інґіґерд — королева, героїня «Саги про Сіґрґарда Сміливого».
    • Торнбйорґ — донька шведського короля, героїня «Саги про Грольва, сина Ґаутрека».
  • Хуа Мулань — героїня китайської середньовічної літератури.

Відродження
  • Бельфебея та Брітомарта в «Королеві фей» Спенсера.

Новий час
  • Персонажка поеми Томмазо Ґроссі «Ломбардці в першому хрестовому поході» (XIX століття) та однойменної ліричної опери Джузеппе Верді за нею.
  • Опера Ріхарда Ваґнера «Валькірія».

Сучасна культура

Науково-фантастична та фентезі-література
  • Еовін у Толкіна.
  • Кітіара Ут-Матар (Dragonlance).
  • Трісс-воїтелька (Редволл).
  • Джілсепоні, дівчина-воїтелька («Демон просинається», Роберт Сальваторе).
  • Маґура (Перуниця) — «реконструйована» персонажка слов'янської міфології, вигадана ентузіастами слов'янської міфології на основі текстів Велесової книги. Слов'янський псевдо-аналог валькірій.
  • Дара в романі «Берсерк» Ольги Григорьєвої.
  • Еліна, графиня Айзендорґ в романі «Час меча» Юрія Нестеренко
  • Цірі — Дитина Призначення в серії романів «Відьмак» Анджея Сапковського.
  • Ар'я Дреттнінґ — персонажка трилогії «Спадщина». Дочка королеви ельфів Іміладріс, кур'єрка драконячого яйця;
  • Іріалонна в Чорній Книзі Арди.
  • Аннабет — донька Афіни Паллади в серії романів «Персі Джексон» Ріка Ріордана.
  • Зима — головна героїня роману «Валькірія» Марії Семенової.
  • Ніал — остання напівельфійка, драконяча вершниця, головна героїня трилогії «Хроніки світу, що сплив» Лічії Троісі.
  • Дубе — розбійниця, член Гільдії вбивць, головна героїня трилогії «Війни світу, що сплив» Лічії Троісі.
  • Адгара — головна героїня трилогії «Легенди світу, що сплив» Лічії Троісі.
  • Макрі — напівлюдина, на чверть ельфиня, на чверть оркиня, чемпіонка серед гладіаторів, часто буває напарницею головного героя циклу «Фракс» Мартіна Скотта.
  • Гонор Гаррінґтон — капітанка (в подальшому — адміралка) військово-космічного флоту Зіркового королівства Мантікора, головна героїня серії книг, написаних Девідом Вебером.
  • Брієнна Тарт, Дейнеріс Таргарієн, Ар'я Старк — героїні серії романів «Пісня льоду та полум'я» Джорджа Мартіна.
  • Келен Амнелл — головна героїня романів з циклу «Меч Істини» Террі Ґудкайнда.

Кінематограф

Комікси, мультфільми, відеоігри

Аніме, манґа, ранобе

Див. також

Примітки
  1. Суковатая В. Ґендерний аналіз релігій та феміністська теологія: до постановки проблеми. Архів оригіналу за 20 квітня 2014. Процитовано 19 квітня 2014.
  2. Дьяконов М. М. Архаические мифы Востока и Запада. с. 89-91 и др.
  3. Дьяконов М. М. Архаические мифы Востока и Запада. с. 146, 159—160; пор. Dumezil G. Gods of the Ancient Northmen. Berkeley: Los Angeles: L., 1973, с. 42; Ellis-Davidson H. The Viking road to Byzantium. Cambridge., 1972, с. 65
  4. В. Я. Петрухин. Варяжская женщина на Востоке: жена, рабыня или «валькирия»
  5. И. Г. Матюшина. О жанровой эволюции рыцарской саги
  6. Karlyn, Kathleen Rowe. "Scream, Popular Culture, and Feminism's Third Wave: 'I'm Not My Mother'. Genders: Presenting Innovative Work in the Arts, Humanities, and Social Sciences No. 38 (2003).
  7. Representations of Strong Women in Film and Tv-Fiction
  8. Пиотровский М. Б. Саджах // Ислам: энциклопедический словарь / отв. ред. С. М. Прозоров. — М. : Наука, 1991. — 315 с. : ил. — 50 000 экз. — ISBN 5-02-016941-2. — С.202
  9. Краткое сказание об убийстве Мусайлиматы Каззаба[недоступне посилання з листопадаа 2019] — Madrasah2.Ru
  10. Али-заде, А. А. Саджах // Исламский энциклопедический словарь. — М.: Ансар, 2007. — 400 с. — (Золотой фонд исламской мысли). — 3000 экз. — ISBN 5-98443-025-8
  11. К. Ф. Рашидов. Афганистан: пора становления: репортаж с места событий. М., «Известия», 1983. стр.34
  12. Malalai, Afghan heroine of Maiwand
  13. Нартские амазонки и сарматский «матриархат»
  14. Пеллегрино Ф., Полетти Ф. Литературные сюжеты и персонажи в произведениях изобразительного искусства. 2007. С.365-360

Посилання

Література
  • Олег Ивик. Женщины-воины. От амазонок до куноити.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.