Оскар Луїджі Скальфаро

Оскар Луїджі Скальфаро (італ. Oscar Luigi Scalfaro; 9 вересня 1918, Новара — 29 січня 2012, Рим) — італійський політик, президент Італії в 1992–1999, потім сенатор.

Оскар Луїджі Скальфаро
італ. Oscar Luigi Scalfaro
Оскар Луїджі Скальфаро
9-й Президент Італії
28 травня 1992 — 15 червня 1999
Попередник Франческо Коссіґа
Наступник Карло Адзеліо Чампі
Народився 9 вересня 1918(1918-09-09)[1][2][…]
Новара, П'ємонт, Італія[1]
Помер 29 січня 2012(2012-01-29)[3][1][…] (93 роки)
Рим, Італія[1]
Відомий як політик, адвокат
Громадянство  Італія
Національність італієць
Освіта Католицький університет Святого Серця
Політична партія Демократична партія
У шлюбі з Maria Inzitarid
Діти Marianna Scalfarod
Релігія католицтво
Нагороди
Орден «За заслуги в праці» (Італія)
Великий Орден Короля Томислава зі стрічкою та Великою Даницею
Орден Князя Ярослава Мудрого І ступеня
Почесна відзнака Президента України
Кавалер Золотого ланцюга ордена Пія IX
Підпис
Роботи у Вікіджерелах
Висловлювання у Вікіцитатах

Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

1942 року завершив юридичну освіту в Католицькому університеті Святого Серця у Мілані та почав роботу у магістратурі. Втративши у 1944 20-річну дружину, більше не одружувався. Після закінчення Другої світової війни він став у 1945 році державним обвинувачем, останнім в Італії, які брали участь у винесенні смертного вироку, який був скасований. У 1946 році він був обраний в Конституційну асамблею від Турина, в 1948 вперше став членом Палати депутатів від Християнсько-демократичної партії. Займав консервативні антикомуністичні позиції, в 1972–1973 був міністром освіти, в 1983–1987 міністром внутрішніх справ. У 1992 був обраний головою Палати депутатів, однак вже через місяць став новим президентом країни, після розпуску Християнсько-демократичної партії в 1993 функціонуючи як незалежний. Його обрання відбулося після двотижневих безуспішних спроб обрання, на що вплинуло вбивство мафією судді Джованні Фальконе. У 2006 Скальфаро виступав проти конституційних реформ, запропонованих урядом Сильвіо Берлусконі і які не отримали підтримки на референдумі. Він став членом лівоцентристської Демократичної партії.

Будучи на 2009 другим за віком членом Сенату Італії після Ріти Леві-Монтальчини, у 2006 головував на першому засіданні Сенату після її відмови, але в 2008 відмовився від цього.

Нагороди

Примітки
  1. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #119487861 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. Oscar Luigi Scalfaro
  4. М. П. Білоблоцький, В. Й. Бузало, В. М. Куценко, В. М. Литвин, В. П. Рябоконь. Відзнаки Президента України. Ордени, медалі, нагородна зброя. — К. : «Мистецтво», 1999. — С. 14. — ISBN 966-577-165-5.
  5. Указ Президента України від 5 травня 1995 року № 347/95 «Про нагородження Почесною відзнакою Президента України»
  6. Štátne vyznamenania udelené v rokoch 1993—1998(словац.)
  7. Acta Apostolicae Sedis, 1993. — P. 112. (італ.)

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.