Осники (Житомирський район)

Як говорить легенда, назву село одержало від густих осикових гаїв, які росли навколо поселення.

Воно розташоване між двох довгастих горбів невідомого походження, які знаходяться за 2 км відстані один від одного. Біля одного з них протікає невеличка річка, яку тут називають Микою, вона часто пересихає в жарку погоду.

Перша згадка про Осники датована 1581 роком.[1]

На околиці Осників знайдено поселення скіфського періоду та черняхівської культури.[2]

Згадуються Осники у подіях 1848 року, коли в понад 100 селах Київщини піднявся селянський рух проти інвентарних правил.[2]

1861 року Осники згадуються в праці М. І. Теодоровича. Тут на кошти парафіян було побудовано церкву в ім'я Апостола і Євангеліста Івана Богослова.

На той час в селі нараховувалось 47 дворів і 180 селян-кріпаків. Село належало поміщику Виговському та його спадкоємцям. Землі селяни не мали. Лише через 9 років після реформи 1861 року було нарешті складено акт про викуп селянського наділу площею 599 десятин в поміщиць Камілії Виговської та її сестри Сусанни Іздебської. Лише в 1875 році вдалося селянській громаді викупити землю.

Школу в Осниках (3 класи) було відкрито в 1892 році. В ній вчилися діти заможних селян.

В 1902 році в Осниках було збудовано паровий млин (в 1923 році він вийшов з ладу). На ньому працювало 17 робітників в дві зміни. За добу там мололи 400 пудів зерна. Власник млина Г. Воронов одержував значні прибутки, попри те, що поруч у селах Високе, Головино та Черняхові теж були млини.

У 1920 році в селі створюється комітет незаможних селян (КНС). Головою комнезаму став П. Лук'янчук, членами А. Кучеренко і М. Лук'янчук. В вересні цього ж року на повітовий з'їзд від Осницького КНС були обрані коваль Григорій Юхимович Несенюк та каменотес Данило Семенович Дубенко. На другому з'їзді комнезамів у Житомирі від села Осник був хлібороб Назар Арсенович Шевчук.

В 1921 році в Осниках створюється державний племрозплідник, перетворений пізніше на агробазу. Для цього було виділено 296 десятин землі.

Система господарювання була племінно-господарського напрямку. Тут розводили корів червоно-білої породи та свиней білої англійської породи.

З 1921 року в с. Осниках стоїть пам'ятник героям революції з таким надписом: «В пам'ять Всесвітньої комуністичної Жовтневої революції 1917 року. Героям зложившим голови в боротьбі проти Всесвітнього капіталу за визволення трудящих мас всього світу. Осницький комосередок. 1921 рік». Пам'ятник вистояв навіть нацистську окупацію.

Весною 1924 року в с. Осниках з'явився перший трактор, а трохи згодом організоване машинно-споживче товариство, яке відпускало для користування селянам різний сільгоспінвентар.

З 1924 року в с. Осниках діє хата-читальня. Її відвідує 97 чоловік. При читальні працюють гуртки: політичний, сільськогосподарський, драматичний.

В 1924 році в селі вперше святкували 1 Травня. На свято прибули люди з навколишніх сіл. Святкові колони з портретами вождів Маркса і Леніна та червоними прапорами обійшли навкруг села. На горбі, що височіє між Осниками і Високим осничани зустрілися з жителями села Високого, які вийшли колоною назустріч. Відбувся мітинг, селяни послали гарячий привіт керівникам революційного руху, компартії більшовиків, бійцям Червоної Армії.

З 1924 року в селі щотижня демонструється кіно. В 1925 році пташниця осницької агробази Т. Кіндратьєва нагороджена похвальним листом районної сільськогосподарської виставки, яка працювала в м. Черняхові з 6 по 8 вересня 1925 року.

В 1926 році в селі відкрито початкову школу. З травня організовується і щосуботи проводить заняття природничий гурток (керівник Кучеренко А.), а з вересня цього року в селі відкривається заочне навчання неписьменних.

В 1929 році в Осниках створюється перше колективне господарство — «Новий побут», а ще через рік — друге — «Ім. 13-річчя РСЧА». В 1932 р. артілі злилися в одну, яка з 1938 року носила ім'я Чкалова. Першим головою колгоспу «Новий побут» було обрано Гаврила Пилиповича Ігнатюка, 1909 р.н., безпартійного, який помер в 1935 році. Після нього головою колгоспу було обрано Миколу Гавриловича Несенюка.

В 1935 р. в селі відкрито семирічку (першим директором її був А. П. Кисельов).

Під час Німецько-радянської війни десятки осничан воювали з німецькими загарбниками в рядах Радянської Армії та партизанських загонах. 18 серпня 1943 року в наших краях загинув партизан з села Осник Адам Нечипоренко, якому в центрі села споруджено пам'ятник.

Тридцяти воїнам, які полягли за визволення села, встановлено обеліск. Село Осники визволено від німецько-нацистських загарбників 29 грудня 1943 року, того ж дня що й смт Черняхів.

З села Осник вийшов генерал Радянської Армії Володимир Микитович Рабощук, у наш час^[коли?] проживає в м. Києві, пенсіонер.

У селі Осники в сім"ї Максима і Степаниди Халімончуків, 1 грудня 1919 року, народився Аркадій Максимович Халімончук - майбутній викладач, доцент та завідувач Кафедри української літератури імені акад. М.Возняка Львівського Державного університету ім. І. Франка.

За післявоєнний період в селі побудовано більше сотні хат, новий клуб, школу та інші культурно-побутові заклади та виробничі приміщення. З села вийшло більше десятка вчителів, така ж кількість медпрацівників, десятки агрономів, зооветспеціалістів та інших працівників.

В господарстві було 1383 га угідь в тому числі 917 га орної землі, 7 тракторів, 2 комбайни, 4 вантажних автомобілі і багато іншої господарської техніки.

В даний час вся земля колгоспу розпайована і належить тим, хто на ній працює.

В селі працює клуб, бібліотека, медпункт, магазин, 8-річна школа, де навчається 8 учнів. Працює кам'яний кар'єр, у ньому видобувають якісний лабрадорит.

• Осники на сайті Верховної ради України^{[недоступне посилання з квітня 2019]}
• Погода в селі Осники

• Ośniki 2.) O., wś, pow. żytomierski // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1902. — Т. XV, cz. 2. — S. 419. (пол.) — S. 419. (пол.)