Отакар Вавра

Отака́р Ва́вра (чеськ. Otakar Vávra; 28 лютого 1911, Градець-Кралове, Австро-Угорщина (нині Чехія) 15 вересня 2011, Прага, Чехія) чеський кінорежисер, сценарист, монтажер і педагог. За 80 років активної творчої діяльності зняв близько п'ятдесяти кінострічок в найрізноманітніших жанрах[4].

Отакар Вавра
чеськ. Otakar Vávra
Отакар Вавра у 1980 р.
Дата народження 28 лютого 1911(1911-02-28)
Місце народження Градець-Кралове, Чехія[1][2]
Дата смерті 15 вересня 2011(2011-09-15) (100 років)
Місце смерті Прага, Чехія[3][1][2]
Громадянство  Чехія
Професія кінорежисер, сценарист, монтажер
Роки активності 19312002
IMDb ID 0904706
Автограф
Нагороди та премії
Орден Республіки (ЧССР)
Медаль «За заслуги» I ступеня
Отакар Вавра у Вікісховищі

Біографія

Отакар Вавра народився 28 лютого 1911 року в Градці-Кралове, Австро-Угорщина (нині Чехія). Після закінчення середньої школи вивчав архітектуру в технічних вишах Брно і Праги. Починаючи з 1929-го зацікавився кінематографом, писав статті про кіно. Як член об'єднання прогресивної інтелігенції «Лівий фронт» брав участь в організації перших переглядів радянських фільмів в Чехословаччині.

На початку 1930-х Ваврf зняв декілька короткометражних фільмів, переважно експериментального характеру («Світло пронизує пітьму», спільно з оператором Ф. Пілатом, «Ми живемо в Празі», «Листопад» та ін.). Працював сценаристом і асистентом режисера на низці стрічок. Як сценарист і режисер спеціалізувався на екранізаціях чеської і світової класики. У ігровому кіно дебютував фільмом «Філософська історія» (1937, за однойменною повістю Алоїса Їрасека), що оповідає про революційні події 1848 року та участь в них патріотично налаштованих чеських студентів. Потім слідували «Невинність» (1937, за повістю Марії Маєрової) та вільна адаптація п'єси класика чеської драматургії Ладислава Строупежницького — комедія «Цех кутногорських дів» (1939).

У роки німецької окупації Отакар Вавра продовжив почату лінію двома фільмами з празького життя за романами К. М. Чапека-Хода «Гумореска» (1937) і «Турбіна» (1941) та вдалою екранізацією класичної «Казки травня» В Моштика, що поетично прославляє природу й чистоту людських почуттів[5]. На початку 1940-х знімає декілька малопомітних фільмів як за власними сценаріями, так і екранізацій, бажаючи врятувати від примусових робіт на окупантів себе і друзів-кінематографістів[5]. Дві історичні стрічки за 3. Вінтером «Розіна-знайда» (1945) і «Безтурботний бакалавр» (1946), закінчені вже після звільнення Чехословаччини, завершують цей період творчості Ваври.

Наприкінці Другої світової війни (1944—1945) Отакар Вавра брав участь в розробці проекту націоналізації вітчизняного кінематографа, а після завершення війни - в його реалізації. З 1947 р.оку він займав низку високих посад в структурах кінематографу: художній керівник творчої групи, член колективного керівництва кіностудії «Баррандов», член ідейно-художніх рад генерального директора «Чехословацького кіно», член консультативної ради міністерства культури і освіти.

Після війни Вавра підтверджує свою репутацію високопрофесійного обдарованого режисера вдалими екранізаціями чеської класики, в яких відчувається живий контакт з часом («Передчуття», «Кракатит» і «Німа барикада», Державна премія Чехословаччини за 1949 року, за творами М. Пуйманової, К. Чапека і Я. Дрди відповідно). У першій половині 1950-х років вдало екранізує роман Ржезача «Наступ» (1952) і створює гуситську трилогію («Ян Гус», 1955, «Ян Жижка», 1956, «Проти усіх», 1957).

З 1956 року Отакар Вавра — педагог, а потім професор і керівник кафедри теле- і кінорежисури в Празькій академії виконавських мистецтв (ФАМУ). Він був педагогом практично усіх заслужених режисерів цього періоду: Віри Хитілової, Їржі Менцеля, Яна Шмідта, Мілоша Формана. У нього навчався також Емир Кустуриця[4].

У період так званої «нормалізації» 1970—1980 років Вавра знімає фільми про недавню й далеку історію чеського народу: «Дні зради» (1972), «Соколове» (1975, спільно з СРСР), «Визволення Праги» (1978) та ін., нові версії своїх старих фільмів («Темне сонце» за «Кракатитом» К. Чапека), серію біографічних стрічок, героями яких стають офіційно схвалені діячі національної історії і культури («Мандри Яна Амоса», «Олдржих і Вожена» та ін.).

Останній свій фільм, «Моя Прага», Отакар Вавра зняв у 2002 році. У тому ж році він випустив книгу «Надзвичайне життя режисера» про кінематографічні проблеми, що виникали з процесі створення власних фільмів, і їх можливих рішеннях.

Фільмографія

Рік Назва українською Оригінальна назва Режисер Сценарист
1931к/мСвітло пронизує пітьмуSvetlo proniká tmou
к/мМи живемо у ПразіZijeme v Praze
1933СвітанокSvítání
1935Одинадцятий наказJedenácté prikázání
МаришаMarysa
к/мЛистопадListopad
1936Вуличка в райUlicka v ráji
Вуличні сиріткиUlicnice
Троє на снігуTri muzi ve snehu
1937Мораль передусімMravnost nade vse
Обхідник № 47Hlidac c.47
Її падчеркиJejí pastorkyne
НевинністьPanenství
1938Філософська історіяFilosofská historie
На сто відсотківNa sto procent
1939Цех кутногорських дівCech panen kutnohorských
ГуморескаHumoreska
Дівчина у блакитномуDívka v modrém
Верблюд через голкове вушкоVelbloud uchem jehly
Зачарований будинокKouzelný dum
1940Пацієнтка лікаря ГеглаPacientka Dr. Hegla
Кохана в масціMaskovana milenka
Травнева казкаPohádka máje
к/мАфера з РубенсомPodvod s Rubensem
1941ТурбінаTurbina
1942Я зараз повернусяPrijdu hned
ЗачарованаOkouzlená
1943Щасливої дорогиStastnou cestu
1945Батьківщина зустрічаєVlast vítá
Розіна-знайдаRozina sebranec
1946Безтурботний бакалаврNezbedný bakalár
док.Шлях до барикадCesta k barikádám
1947ПередчуттяPredtucha
1948КракатитKrakatit
Готель «У кам'яного столу»Hostinec U kamenného stolu
1949Німа барикадаNemá barikáda
Революційний 1848 рікRevolucni rok 1848
1952НаступNástup
1954БотостройBotostroj
Ян ГусJan Hus
1957Ян ЖижкаJan Zizka
1958Проти всіхProti vsem
Громадянин БріхObcan Brych
1959Перша рятувальнаPrvní parta
1960Поліцейська годинаPolicejní hodina
Серпнева неділяSrpnová nedele
док.Народний артист Зденек ШтепанекNárodní umelec Zdenek Stepánek
1961Нічний гістьNocni host
1962Гаряче серцеHoroucí srdce
1965Золотий ранетZlatá reneta
1966Романс для флюгельгорнаRomance pro křídlovku
1968Тринадцята кімнатаTrináctá komnata
1969Молот проти відьомKladivo na carodejnice
1972Дні зрадиDny zrady
1975СоколовоСоколово
1977Історія любові і честіPríbeh lásky a cti
1978Визволення ПрагиOsvobození Prahy
1981Темне сонцеTemné slunce
1983Мандри Яна АмосаPutování Jana Amose
1984КомедіантKomediant
1985Олдржих і БоженаOldrich a Bozena
1986ВеронікаVeronika
1988Європа танцювала вальс
2002к/мМоя ПрагаMoje Praha

Визнання

Нагороди

  • Державна премія Чехословаччини за режисуру (1949)
  • Заслужений художник (1955)
  • Орден Праці (1961)
  • Трилобіт (1966)
  • Народний артист Чехословаччини (1968)
  • Державна премія Клемента Готвальда (1968)
  • Премія Антоніна Запотоцького (1973)
  • Орден Республіки (1981)

Кінопремії[6]

Рік Категорія Фільм Результат
Венеційський міжнародний кінофестиваль
1938 Кубок Муссоліні за найкращий іноземний фільм Невинність Номінація
Філософська історія Номінація
Цех кутногорських дів Номінація
1939 Гумореска Номінація
Каннський міжнародний кінофестиваль
1946 Гран-прі фестивалю — Художній фільм Безтурботний бакалавр Номінація
Кінофестиваль у Мар-дель-Плата
1960 Найкращий фільм Перша рятувальна Номінація
1970 Найкращий фільм Молот проти відьом Номінація
Премія кіноклуба Núcleo за найкращий фільм Нагорода
Приз ФІПРЕССІ — Спеціальна згадка Номінація
Міжнародний кінофестиваль у Сан-Себастьяні
1965 «Золота мушля» за найкращий Золотий ранет Нагорода
Московський міжнародний кінофестиваль
1967 Гран-прі Романс для флюгельгорна Номінація
Спеціальний срібний приз Нагорода
1973 Золотий приз Дні зради Номінація
1900 Диплом журі Нагорода
Кінофестиваль у Пльзені
1990 «Золотий зимородок» Молот проти відьом Нагорода
Міжнародний кінофестиваль у Карлових Варах
2001 Спеціальний приз за видатний внесок у світовий кінематограф Нагорода
Премія «Чеський лев»
2002 Нагорода за художні досягнення Нагорода

Примітки

Джерела

  • ВАВРА, Отакар // Кинословарь. В 2 т. / гл. ред. С. Ю. Юткевич. — М. : «Советская энциклопедия», 1966. — Т. 1 : А — Л.— С. 249-250 (рос.)
  • Г. Компаниченко. Вавра Отакар // Режиссерская энциклопедия. Кино Европы / Г.Н. Компаниченко. М. : Научно-исследовательский институт киноискусства, 2002. — С. 30-31. — ISBN 5-85646-077-4.(рос.)

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.