Отто Ляш

Отто Ляш (іноді прізвище вимовляють як «Лаш») народився в Верхньосілезькому містечку Плессі (нині польська місто Пщина) в сім'ї місцевого князя. Після закінчення навчання в березні 1913 поступив фанен-юнкером у Другий єгерський батальйон «Князь Бісмарк» (Fürst Bismarck) в Кульме (Західна Пруссія), у складі якого брав участь у Першій світовій війні. 7 серпня 1914 присвоєно звання лейтенанта. Нагороджений Залізним хрестом 1-го і 2-го класу.

З 1919 по 1935 роки служив в поліції: обіймав посаду командира поліцейської роти в чині капітана, потім викладав поліцейське і кримінальне право в політичній школі в східнопруському Зенсбурзі (нині польське місто Мронгово). У чині майора поліції був ад'ютантом генерал-інспектора поліції в сілезькому Бреслау (нині польське Вроцлав).

У 1935 добровільно знову вступив у армію, у званні майора служив при штабі піхотного полку. З жовтня 1936 — командир 3-го батальйону 3-го піхотного полку 21-ї піхотної дивізії в званні підполковника.

Учасник Польської кампанії. З 26 жовтня 1939 командир 43-го піхотного полку 1-ї піхотної дивізії, з яким брав участь у Французькій кампанії. З червня 1941 воював у складі групи армій «Північ», учасник боїв під Ригою, Нарвою і Ленінград ом. 17 липня 1941 нагороджений Лицарським хрестом Залізного хреста[1] за форсування річки Західна Двіна (Даугава) та участь у взятті Риги.

1 серпня 1942 Ляшу присвоєно звання генерал-майора, 27 вересня 1942 року він призначений командиром 217-ї піхотної дивізії.

1 квітня 1943 йому присвоєно звання генерал-лейтенанта. З 20 листопада 1943 року — командир 349-ї піхотної дивізії, з якою брав участь у боях під Львовом в січні 1944. З 1 вересня 1944 року по листопад 1944 командував новоствореним 64-м армійським корпусом, одночасно керував 1-м військовим округом вермахту (Східна Пруссія). 10 вересня 1944 нагороджений Лицарським хрестом Залізного хреста з дубовим листям. З 1 листопада 1944 року — генерал від інфантерії.

Після війни Ляш перебував в ув'язненні в Радянському Союзі, в воркутинському таборі. У жовтні 1955 йому дозволили виїхати в Німеччину.

Ляш помер у тодішній столиці ФРН Бонні в 1971 році.

У Калінінграді (колишньому Кенігсбергу) бункер Ляша, в якому він підписав акт про беззастережну капітуляцію, став філією обласного історико-художнього музею.

Переїхавши в Західну Німеччину, Ляш видав книги мемуарів:

• «Так упав Кенігсберг. Боротьба і крах столиці Східної Пруссії» (1958) (So fiel Königsberg. Kampf und Untergang von Ostpreußens Hauptstadt), у якій намагався обілити німецькі війська і показати «жахи», що коїлися бійцями Червоної армії.
• «Батіг і пряник» (1965) (Zuckerbrot und Peitsche) про своє перебування в радянському полоні.

• Залізний хрест
  • 2-го класу (5 жовтня 1914)
  • 1-го класу (2 липня 1916)
• Нагрудний знак пілота-спостерігача (Пруссія)
• Нагрудний знак «За поранення» в чорному
• Почесний хрест ветерана війни з мечами
• Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го, 3-го, 2-го і 1-го класу (25 років)
• Застібка до Залізного хреста
  • 2-го класу (13 вересня 1939)
  • 1-го класу (20 жовтня 1939)
• 3 рази згадувався в «Вермахтберіхт» (1 липня 1941, 2 липня 1942, 12 квітня 1945)
• Сертифікат Пошани Головнокомандувача Сухопутних військ Вермахту (3 липня 1941)
• Лицарський хрест Залізного хреста з дубовим листям
  • Лицарський хрест (№ 362) (17 липня 1941)
  • Дубове листя (№ 578) (10 вересня 1944)
• Медаль «За зимову кампанію на Сході 1941/42»

• Німецька національна бібліотнка
• Книга О.Ляша «Так упав Кенігсберг» (рос.)
• Біографія і фото^{[недоступне посилання з квітня 2019]} (нім.)
• Музей «Бліндаж — бункер Ляша» (рос.)