Палемоновичі

Ян Длугош (1415—1480) писав, що литовці римського походження, але не надав докладнішої інформації. Ця легенда була також записана в другій редакції Литовської хроніки (1530-ті роки). Длугош відносить переселення Палемона та його супутників до часів Юлія Цезаря, вважаючи, що предки литовців рятувалися від громадянських воєн. Версію Длугоша переказує і Матвій Меховський, а Мартін Бєльський, спираючись на роботи Птолемея припустив, що предки литовців переселилися з місць, де раніше мешкали герули та алани, живучи поруч із германцями і греками.

Переказ про Палемона присутній в «Хроніці Биховця» і «Хроніці Великого князівства Литовського і Жомойтського». Також цю теорію нібито підтверджує Мацей Стрийковський, який активно використовував білорусько-литовські літописи.

За легендою засновником роду був римлянин Палемон, родич імператора Нерона, який, рятуючись від жорстокості імператора, з п'ятьмастами знатними родинами приплив до гирла Німану, а з Німана — до річок Дубіси і Юри. Тут вони оселилися, назвавши цю землю Жемайтія (низькою землею). Дану легенду трохи розвинув Стрийковський, що пересунув переселення на 401 рік і пояснив його тим, що предки литовців рятувалися від звірств вождя гунів Аттіли.

Вважається, що герб Литовських князів — Ґедимінові стовпи, був привезений з собою князем Паленомом з Риму, а після ним користувалися його нащадки. Перші зображення «Стовпів» зустрічаються на монетах після 1386.

Палемон був нібито родоначальником династії литовських князів. У нього зазначено три сини: Борг, Кунос і Спера. Стрийковський також називає сином Палемона Довспронгуса, князя девялтовського. Борг заснував місто Юрборк, Кунос — місто Каунас. Спера ж оселився за межами Жемайтії на території майбутньої Литви. З них потомство залишив тільки Кунос, у якого згадуються двоє синів: Кернус, що заснував Литовсько-Завілейське князівство, і Гімбут, що княжив у Жемайтії. Кернус залишив після себе дочку Пояту, яку видав за князя Живибунда II, що успадкував Литовсько-Завілейського князівство. Гімбут мав сина Монтивила.

Починаючи з синів Монтівіла літописі різняться в даних. Монтивила в Жемайтії по легендах наслідував Немонос. Інший син, Скирмонт (Скилмонт) був відправлений батьком за межі Жемайтії. Перейшовши річки Вілію і Німан, він заснував місто Новогрудок, яке стало центром Новогрудського князівства, а згодом столицею Великого князівства Литовського, Руського та Жемайтійського. Однак в Літописі Красінського зазначено, що синами Монтивила були Немонос і Скирмонт або Викинт і Ердивіл. У Ольшевському літопису вказані Ердивіл і Кримунт (Скирмунт), але пізніше замість Скирмунта з'являється Вікинт. У Хроніці Биховця згадуються тільки Ердивіл і Вікинт. Історик Кояловіч-Віюк вказує, що Вікинт правив у Жемойтіі, Ердивіл в Новогрудку, де правив Неман, він не згадує. Крім того, він вказує, що Вікинт і Німан потомства не залишили.

Більш-менш достовірні відомості про литовських князів з'являються в XIII столітті. Деякі з них згадуються в договорі 1219 між литовськими князями і галицько-волинськими Романовичами Данилом та Васильком. Так, холмський князь Шварно Данилович був одружений з донькою Великого князя Литовського Миндовга, який також за легендами був з роду Палемоновичів. Згодом й Шварно став Великим князем Литовським, проте був вбитий змовниками.

Вважається, що рід згас у кінці XIII або початку XIV століття, хоча існує гіпотеза про походження від Палемона династії Гедиміновичів.

• Палемон
• Гедиміновичі
• Великі князі Литовські
• Міндовги

• Улащик Н. Н. Введение в изучение белорусско-литовского летописания. Москва, 1985.
• Ivinskis, Zenonas (1953–1966). «Palemonas». Lietuvių enciklopedija. 21. Boston, Massachusetts: Lietuvių enciklopedijos leidykla. pp. 400–401. LCC 55020366.
• Ivinskis, Zenonas (1953–1966). «Metraščiai». Lietuvių enciklopedija. 18. Boston, Massachusetts: Lietuvių enciklopedijos leidykla. pp. 307–310. LCC 55020366.