Парламентські вибори у Великій Британії 1970

День 18 червня був нібито обраний тому, що Гарольд Вільсон хотів, як прем'єр-міністр, піти на вибори до введення десяткової монетної чеканки на початку 1971 року, за які уряд несе відповідальність і, як він думав, будуть надзвичайно непопулярним[3]. Отже, Вільсон прагнув отримати якийсь імпульс, щоб обійти консерваторів, які очікували виборів на жовтень 1970 року.

Експерти вважали, що несподівано погане встановлення платіжного балансу держави (дефіцит торгового балансу склав 31 млн фунтів стерлінгів), випущений в день виборів і втрата престижу футбольної Англії, яка 15 червня на Чемпіонаті світу, програла ФРН, в цілому сприяло перемозі Лейбористів на виборах.[4]

Інші фактори, які були названі як причини перемоги консерваторів включали недисциплінованість, зростання цін, загроза девальвації, введення урядом селективного податку (SET), результатів рівня безробіття, що що був опублікований в день голосування, свідчив про найвищий його рівень з 1940 року.

В інтерв'ю Робіну Дею, прем'єр-міністр Великої Британії Гарольд Вільсон підкреслив можливість того, що «самовдоволення, породжене опитуванням громадської думки», можливо, призвело до низької явки прихильників партії лейбористів.[5] Участь збірної Англії на чемпіонаті світу з футболу привернула набагато більший суспільний інтерес, ніж парламентські вибори.[6]

Американський соціолог Дуглас Шоен і вчений з Оксфордського університету Р. В. Джонсон стверджує, що Енох Пауелл інвестував 2,5 мільйона голосів в консерваторів, незважаючи на те, що кількість голосів збільшилася лише на 1,7 мільйона. Джонсон пізніше сказав: «тепер стало ясно, що Пауелл переміг на виборах 1970-го Торі… всіх тих, хто змінив свої голоси від однієї партії до іншої, 50 відсотків робочого класу Powellites». Професор політології Рендалл Хансен оцінив ряд досліджень, у тому числі деякі, які стверджували, що Пауелл зробив мало або не вплинув на результат. Але він прийшов до висновку, що «принаймні, ефект Пауела, швидше за все, стався під час голосування за консерваторів у тих виборчих округах, які б голосували за Торі в будь-якому випадку».[7]

У ніч виборів коментатори Майкл Барратт і Джеффрі Прис не говорили про будь-які прояви « фактору Пауела», як це робили консервативні депутати Реджинальд Модлінг, Тімоті Сенс і Х'ю Дейкес.

Парламент 1970—1974 років на сьогоднішній день, був єдиним з 1924—1929 років парламент, в якому партія консерваторів перемогли на один термін, перш ніж повернутися в опозицію.

Найбільшою жертвою виборів був Джордж Браун, заступник лідера Лейбористської партії, які програв кандидату від консерваторів у виборчому округу Белпера. Д.Браун обирався депутатом з 1945 року.

Традиційно для ліберальної партії, дострокові вибори в період між 1966 і 1970 роками, виявилися практично марними. Адже багато хто з ліберальних кандидатів втратив парламентські місця. Єдиним винятком було обрання кандидата у Бірмінгемі в червні 1969 року. Однак і це місце було втрачене на парламентських виборах 1970 року. Партія не змогла представити громадськості свого нового лідера Джеремі Торпа через широке охоплення уваги Еноху Пауеллу. Результат виборів був незначний для лібералів. З Торпом вони ледь завоювали місце у Північному Девоні.

На Бі-бі-сі відділ по висвітленню виборів очолював Кліфф Мичелмор, разом з Робіном Деєм, Девідом Батлером і Робертом Маккензі. Відео з виборів 1970 року було показане ще декілька разів. Наприклад, 18 липня 2005 року, як данина Едварда Гіту, наступного дня після його смерті. Востаннє сюжет було показано 9 жовтня 2010 року.[8] Бі-бі-сі також пародіювали в передачі Летючий цирк Монті Пайтона у своєму знаменитому скетчі «Ніч виборів».

Обидва канали Бі-бі-сі та ІТН вже в ніч виборів показували відео на кольоровій плівці, хоча з деяких віддалених районів відеосюжети були передані на чорно-білий плівці. У деяких регіонах телеканал ІТВ проводив мовлення в цей час ще не в кольорі.

Прем'єр-міністр Великої Британії Гарольд Вільсон, відвідав Букінгемський палац 18 травня і просив Королеву розпустити парламент 29 травня, оголосивши, що вибори будуть проведені 18 червня. Ключові дати були наступними:

Результати остаточних підсумків голосування до проведення загальних виборів.[9]

Це були перші загальні вибори, де 18-річні громадяни мали право голосу. Тому, незважаючи на 1.1 мільйона людей, які вперше голосували в 1970 році у порівнянні з 1966 роком, кількість голосувавших фактично зменшилася на 3 %. Кількість голосів лейбористів — 12,2 млн — була такою ж, як за них проголосували у 1964 році, коли вони перемогли. Що стосується лібералів, то їхня частка голосів зменшилася на 1 %, і вони втратили 6 місць, 3 з яких були найменшими.

Врешті-решт, консерватори досягнули переваги у 4,7 %, щоб дало їм комфортну більшість над лейбористами. Що стосується менших партій, то вони збільшили кількість свої депутатів з 2 до 6 місць.

• Butler, David E. et al. The British General Election of 1970 (1971) the standard scholarly study
• F. W. S. Craig, British Electoral Facts: 1832—1987
• United Kingdom election results — summary results 1885—1979 Election Demon

• A Better Tomorrow — 1970 Conservative Party manifesto
• Now Britain's strong — let's make it great to live in — 1970 Labour Party manifesto
• What a Life! — 1970 Liberal Party manifesto