Едвард Гіт

Кабінет Гіта почав проводити реформи в британській економіці, спрямовані передусім знизити рівень інфляції, а також підвищити купівельну здатність населення. Через непопулярність реформ, за його врядування відбулось багато масових страйків: портових працівників, і загальний страйк у 1970 році, поштових службовців й автомобілебудівників у 1971 році, працівників вугільної промисловості і портових працівників у 1972 році, газовиків, держслужбовців, допоміжного медичного персоналу та гірників у 1973 році[6]. Постійні страйки змусили уряд запровадити триденний робочий тиждень у промисловості. На часи прем'єрства Гіта також припала економічна криза 1973 року, яка ще більше ускладнила становище уряду Гіта наприкінці його існування. Таким чином, задеклароване консерваторами глибоке реформування економіки не відбулось.

Під час прем'єрства Гіта відбулось загострення ситуації в Ольстері — після розстрілу мирної демонстрації 30 січня 1972 року в Лондондеррі, відомого як «Кривава неділя», у Великій Британії відбулась серія терактів, що змусило ввести пряме управління Північною Ірландією. У 1972 році була також проведена реформа місцевого самоврядування.

У галузі зовнішньої політики за правління Гіта була спочатку досягнута принципова згода стосовно вступу Великої Британії до ЄЕС, а у 1973 році країна набула членства у цій організації. Він уважав, що Європа стане наддержавою й відтіснить США[7]. Проєвропейська позиція Гіта спричинила значні розбіжності думок всередині партії.

У лютому 1974 році країною пройшли парламентські вибори, на яких з мінімальною перевагою перемогли лейбористи Гарольда Вілсона. У той самий час лейбористи, що сформували уряд, не мали більшості у палаті громад, що змусило провести дострокові вибори вже у жовтні. На них лейбористи дещо посилили своє становище, а консерватори отримали майже на 1,5 мільйони голосів і на 20 депутатських місць менше. У лютому 1975 року відбулись вибори керівництва консерваторів, на яких місце Гіта зайняла Маргарет Тетчер, яка набрала 130 голосів на внутрішньопартійних виборах, проти 119 у Гіта і 16 у Г'ю Фрейзера.

Після 1975 року Гіт відійшов від активної участі у політичному житті, хоча продовжив регулярно переобиратись до палати громад. Гіт не увійшов до складу уряду Маргарет Тетчер у 1979 році. При цьому він залишався впливовим консерватором, й у 1981 році на партійній конференції виступив з критикою економічної політики Тетчер. У 1992—2001 роках Гіт займав почесну посаду «Батька Палати громад». У 2001 році Гіт не став виставляти свою кандидатуру на чергових виборах. Таким чином, він був депутатом палати громад упродовж 51 року.

У середині 80-их Гіт переїхав до Солсбері, де й помер у 2005 році. Його тіло кремовано, а прах поховано в соборі Солсбері.