Пархоменко Віктор Олександрович

У Військово-морському флоті СРСР з 1923 року. Член РКП(б) з 1924 року.

Закінчив артилерійську школу молодших спеціалістів в Севастополі (жовтень 1923 — вересень 1924), Паралельні класи при Військово-морському училищі імені Фрунзе (вересень 1928 — жовтень 1931), артилерійський сектор СККС ВМС РСЧА (листопад 1933 — березень 1934), командирський факультет Військово-морської академії імені Ворошилова достроково (січень 1940 — червень 1941).

Служив червонофлотцtv (серпень — жовтень 1923), артилерійським старшиною (вересень 1924 — листопад 1925), партійним організатором по комсомолу (серпень — грудень 1926 роки) і політруком 3-ї групи берегової оборони (серпень — грудень 1926), потім роти навчального загону (до листопада 1927 роки) і пізніше (до вересня 1928 роки) 50-го окремого авіазагону ВПС Морських сил Чорного моря.

З жовтня 1931 по серпень 1932 року служив артилеристом на есмінці «Карл Маркс», потім до січня 1933 року — помічник командира цього ж корабля, а далі переведений на Балтійський флот, де служив командиром БЧ-2 есмінця «Володарський» (січень — жовтень 1933 року). У 1934—1936 роках — помічник командира монітора «Вихор».

З червня 1936 по березень 1937 року — помічник командира навчального загону, в 1937—1938 роках — начальник штабу загону. З травня 1938 по січень 1940 — командир монітора «Червоний Схід» Амурської Червонопрапорної флотилії.

Учасник німецько-радянської війни. У червні — липні 1941 року командував дивізіоном канонерських човнів, потім до листопада 1941 року виконував обов'язки старшого помічника командира крейсера «Червона Україна» Чорноморського флоту. Був контужений. З листопада 1941 по листопад 1943 року — командир есмінця «Беспощадный». Був повторно контужений. Командував 1-м дивізіоном ескадрених міноносців Чорноморського флоту (листопад 1943 — грудень 1944), потім до листопада 1945 року — крейсером «Молотов». До лютого 1946 року — начальник штабу Загону надводних кораблів, одночасно до травня 1946 року проводив у Німеччині приймання трофейних кораблів для Чорноморського флоту.

З лютого 1946 до листопада 1948 року — начальник штабу Ескадри Чорноморського флоту, потім до вересня 1951 року — командувач Ескадри. З вересня 1951 до липня 1955 року — начальник штабу Чорноморського флоту, з 12 липня по 8 грудня 1955 року — командувач Чорноморського флоту ВМФ СРСР. 8 грудня 1955 роки після підриву і загибелі лінійного корабля «Новоросійськ» знятий з посади і понижений у званні до контр-адмірала.

З 1956 року — 1-й заступник командувача Тихоокеанського флоту. З 1960 року — начальник Вищих спеціальних класів офіцерського складу Військово-морського флоту СРСР. Відновлений у званні віце-адмірала. У 1964 році — старший групи від ВМФ СРСР при продажу кораблів в Індонезію. З 1968 по 1969 рік — начальник допоміжного флоту і аварійно-рятувальної служби ВМФ СРСР.

З 1969 року — у відставці. Проживав у Москві.

• віце-адмірал (1953)
• контр-адмірал (1955)
• віце-адмірал

• орден Леніна (1948)
• п'ять орденів Червоного Прапора (20.12.1942, 20.04.1944, 3.11.1944, 1952)
• орден Нахімова II ступеня (26.05.1945)
• орден Вітчизняної війни I ступеня (6.04.1985)
• медалі в тому числі:
  • медаль «За оборону Одеси»
  • медаль «За оборону Севастополя»
  • медаль «За оборону Кавказу»
  • медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
  • медаль «Ветеран Збройних сил СРСР»

• Лурье В. М. Адмиралы и генералы Военно-морского флота СССР (1946—1960). — М.: Кучково поле, 2007. — 672 с. — 3000 экз. — ISBN 978-5-9950-0009-9.
• И.И. Барсуков, В.М. Йолтуховский, А.Б. Кондрашов. «Адмиралы и генералы Военно-морского флота. Руководители структур политической и воспитательной работы. Биографические хроники (1917—2013)». — М.: «Кучково поле», 2014. — 432 с. — ISBN 978-5-9950-0408-0.