Лисичанськ

На території сучасного Лисичанська у XVIII сторіччі існували два зимівники Кальміуської паланки Війська Запорозького Низового — «Лисичий Байрак на Дінці» та «Вище на Дінці».

На лівому березі Сіверського Дінця містечка Борівське, Трьохізбенське та інші, які було засновано на початку XVIII сторіччя селянами-втікачами поблизу сучасного Лисичанська, після Булавінського повстання були знищені (насправді перенесені) за наказом Петра I. Майже відразу на тому місці засновано хутори Воронове (козаками Хохлова), Сиротине (козаками Попова і Сиротина), Боровеньки (частина боровщан які переселились після спалення Борівської волості військами Петра I), Метьолкіне (козаками Метельникова) і Смолянинове (козаками Смолкіна). Відродили їх лише за 2—3 десятиріччя.

З метою освоєння правобережжя Сіверського Дінця між річками Бахмуткою і Луганню уряд Російської імперії почав організовувати військові поселення. За указом Сенату від 29 травня 1753 року в числі інших підрозділів, які складали серби, хорвати, болгари та волохи, що втекли з-під турецького ярма, на річці Верхній Біленькій поселено третю роту Бахмутського гусарського полку. Поселення отримало подвійну назву: Третя Рота — за номером підрозділу та село Верхнє — за назвою річки.

Інтенсивне освоєння південних степів та розвиток Чорноморського флоту започаткували перші підприємства Донецького вугільного басейну. 14 листопада 1795 року Катерина II видала указ «Про улаштування ливарного заводу в донецькому повіті при річці Лугані та про заснування ломки знайденого в тій країні кам'яного вугілля», після чого на землі селян села Верхнього (Третьої Роти), біля балки Лисичої було закладено рудник, що поклав початок третього етапу промислового видобутку кам'яного вугілля на Донбасі (перший етап — видобуток вугілля для солеварень Тору і Бахмуту — з 1721—1723 рр., М. Вепрейський, другий етап — 1750—1760-ті роки — для забезпечення паливом флоту на Чорному морі).

Заняття в Лисичанській штейгерській школі. Кінець XIX ст.

В 1806 році в Лисичанську відкрито штейгерську школу — перше в сучасній Україні гірниче училище.

10 січня 1821 року видано указ, за яким казенних селян села Верхнього, де проживало тоді 1232 людини, слід було перевести на становище неодмінних працівників Луганського ливарного заводу. Їм ставили в обов'язок перевозити вугілля на своїх конях і волах від Лисичанського рудника до Луганська. Різке погіршення становища, жорстокі утиски й свавілля з боку адміністрації викликали у верхнян протест. 8 жовтня 1821 року вони звернулись до царя зі скаргою та проханням повернути їх до попереднього стану військових селян. За цим відбулися протести, ініціаторів яких було покарано.

За даними 1859 року тут існувало 3 поселення[5]:

• Лисичанське (Лисича Балка), село гірничого відомства, над Сіверським Дінцем, 210 господ, 1623 особи, православна церква, 4 заводи;
• Вище (3-тя рота), село гірничого відомства, над Сіверським Дінцем, 218 господ, 1747 осіб, православна церква;
• Рубіжне, панське село, над Сіверським Дінцем, 31 господа, 811 осіб, 4 заводи.

Після реформи 1861 року мешканців Лисичанська та Верхнього звільнили від обов'язкової роботи на руднику й наділили землею. Проте їхні наділи були не однаковими. У зв'язку з тим, що мешканці міста до роботи на копальні не мали землі, їхній польовий наділ становив одну десятину на ревізьку душу.

Станом на 1886 рік у селі, центрі Лисичанської волості, мешкало 2159 осіб, налічувалося 426 дворових господарств, існували православна церква, школа, сім крамниць, винний льох, два ярмарки на рік, базари по неділях. За версту — чавуноливарний завод[6].

1866 р. коштом державної скарбниці розпочалось будівництво нового чавуноливарного заводу в Лисичанську, куди було доставлене обладнання з ліквідованого Петровського заводу (Єнакієве). Завод працював лише два роки (1870—1872 рр.) і встиг дати близько 40 тис. пудів чавуну. Хоча уряд протягом десятиріччя витратив на Лисичанський і Петровський заводи близько 1 млн золотих карбованців, казенна металургійна промисловість не відбулася. Проте був накопичений чималий гірничо-металургійний досвід і розвідані значні родовища корисних копалин.

Содовий завод в 1913 році

В 1879 році від Попасної до Лисичанська прокладено залізничну лінію, а 1895 року Лисичанськ, завдяки залізничному з'єднанню з Куп'янськом, отримав вихід до центру імперії. Це сприяло подальшому розвиткові промисловості. Навесні 1890 року в селі Верхньому АТ «Любимов. Сольве і К°» заклало Донецький содовий завод, який у квітні 1892 року почав випускати кальциновану соду. Поруч із заводом відкрито залізничний пост Любимівська. Швидко зростає кількість та потужність вугільних шахт.

У момент зростання промисловості в Лисичанську починає зростати політична активність робітників, позаяк умови праці та рівень життя в ті роки були не найкращими. Багато людей мали погане житло або не мали його взагалі. Брудна вода в джерелах сприяла багатьом захворюванням населення. Тому почались періодичні страйки й хвилювання робітників. Так у жандармських архівах зареєстровано, що 9 травня 1902 року біля воріт Лисичанської штейгерської школи було розкидано рукописні листівки із закликом: «Хай живе республіка, геть (царів-мучителів) Миколая!». Мешканці міста брали участь як у першій, так і в другій російських революціях.

У 1908-1913 роках у Митрофанівській церкві села Лисичанська служив священик Тимофій Драгожинський.

Мессарош/Messarosch, до 1917 — лютеранське село на власній землі в Катеринославській губернії, Бахмутський повіт, Лисичанська волость; у радянський період — Ворошиловградська/Донецька область, Лисичанський район. Засноване 1890 року. Лютеранський прихід Ростов-Луганськ. Землі 1500 десятин. Мешканці: 150 (1905), 80 (1914), 220 (1918), 234/231 німці (1926).

Шахта ім. Клари Цеткін («Дагмара»)

Після закінчення Радянсько-української війни мешканці Лисичанська приступили до відновлення промисловості в регіоні. Багато шахт були затоплені, заводи стояли, не вистачало фахівців. Із наявних в районі 60 підприємств було вирішено, в першу чергу, відновити лише 19. Шахти «К.Скальковський», «Дагмара», «Рубіжанська» перебували в кращому стані, тому незабаром почали давати вугілля. У другій половині 1921 року почав виробляти продукцію содовий завод; було відбудовано скляний завод колишнього Лівенгофського товариства. До 1926 року відновлення господарства району в основному завершили. Завдяки розвитку промисловості збільшилась чисельність населення, змінилась його структура. Скоротилася чисельність зайнятих у сільському господарстві, натомість швидко зростала кількість робітників. 1935 року утворено державний трест «Лисичанськвугілля», що об'єднував одинадцять шахт. В 1938 році Лисичанськ віднесено до категорії міст.

Розвиток Лисичанська перервався Другою світовою війною. У перші дні війни тисячі містян пішли на фронт, у тому числі 1200 добровольців. Багато підприємств було евакуйовано вглиб країни. Восени 1941 року фронт наблизився до міста. На цій лінії частини радянської армії утримували оборону більше півроку.

Лисичанськ двічі піддавався німецькій окупації (з 10 червня 1942 по 6 лютого 1943 років; з 3 березня по 2 вересня 1943 року). Окупанти завдали місту та району величезний збиток, що склав 1 млрд. 91 млн. 499 тис. карбованців. Німці відправили на каторгу до Третього Рейху 2314 чоловік. Близько 800 мирних громадян померли від виснаження або від розстрілів, загинули під бомбами й снарядами, підірвались на мінах. 25 квітня 1943 року на вулиці Донецькій (нині вулиці Шаумяна) було розстріляно 27 осіб, переважну більшість яких становили жінки та діти[7].

Колишній вчитель І. Биков, який став штурманом морської авіації, здійснив таран ворожого літака. 1 вересня 1943 року частини 279стрілецької дивізії визволили Лисичанськ, хоча офіційно днем визволення міста, а потім й офіційним міським святом вважається 2 вересня. Місто почало відроджуватися. 11 січня 1944 року дала струм перша турбіна ГРЕС, 6 червня відновлено першу систему Лисичанського склозаводу, а 28 серпня 1944 року поставлено на сушку скловарну піч заводу «Пролетарій». У червні цього ж року виробив першу післявоєнну продукцію содовий завод.

З 1952 року Лисичанськ став містом обласного підпорядкування. Було відновлено й реконструйовано обидва скляні заводи. Подальший розвиток отримала хімічна, нафтохімічна й інші галузі промисловості. 1967 року засновано нафтохімічний технікум. 7 березня 1972 року в Лисичанську з'явилась перша тролейбусна лінія: від заводу «Пролетарій» до Цегельного заводу. У травні того ж року відкрито другий маршрут. В 1988 році — третю тролейбусну лінію: від Центрального ринку до Школи № 3.

У 1990-ті роки в місті закривали підприємства, заморожували шахти. В 1995 році криза відбилась на тролейбусному управлінні. Маршрут № 2 закрито, № 1 і № 3 — скорочено.

У першій половині 2000-х економіку міста почали відновлювати. 19 грудня 2002 року народився Народний блогер DROID UA. У 2008 році почалась реставрація міського футбольного стадіону. У місті з'явились нові торговельні комплекси. У 2010 припинив свою роботу содовий завод. Канатну мережу з Білогорівки було повністю демонтовано. А у 2011 році заморожено роботу нафтопереробного заводу.

Починаючи з 2010 року зупинено роботу та ліквідовано переважну більшість підприємств міста, що викликало рекордне безробіття за всі часи незалежної України.

Лисичанськ, квартал Східний, 17

Звільнення Лисичанська, 24.07.2014 р.

4 лютого 2014 року у Лисичанську був повалений пам'ятник Леніну біля заводу Мехскло.[8][9] Сепаратисти почали створювати «загони самооборони», заради боротьби за відокремлення від України. Розповсюджувалися чутки про 8 автобусів з «бандерівцями», які начебто вже їдуть із заходу України, тому в місті і сусідніх містах була встановлена цілодобова охорона інших пам'ятників Леніну.

11 травня 2014 у Лисичанську був проведений псевдореферендум за відокремлення від України.[10](рос.) Місцева влада, правоохоронні органи не заважали його проведенню. Кількість мешканців, що проголосували достеменно підрахувати неможливо, але вона складає значну кількість.

У період від 22 травня до 24 липня 2014 року Лисичанськ перебував під владою фіктивного утворення «Луганська народна республіка», допоки його не було звільнено Збройними силами України, зокрема батальйоном «Донбас» та 24-ю механізованою бригадою. 18 грудня 2014-го під Лисичанськом загинув волонтер Роман Шлюсар[11]. 28 грудня 2014-го на блок-посту під Лисичанськом смертельного поранення зазнав молодший сержант 24-ї бригади Куценко Андрій Юрійович[12].

Зовнішні відеофайли
	Спецпроект Зона АТО. Як звільняли Лисичанськ

24 липня 2014 року о 22:20 над будівлею Лисичанської міської ради знову замайорів синьо-жовтий український прапор.[13]

• Пам'ятники визволителям Лисичанська
• 
  Генералові Радієвському
• 
  Рокицькому та Лейбі
• 
  Героям-добровольцям ООС

• 25 жовтня 2015 року відбулися вибори Лисичанського міського голови та депутатів міської ради. Серед шести кандидатів на посаду міського голови було обрано Сергія Шиліна, 1959 року народження, беспартійного, в.о. директора шахти ім. Капустіна АТ «Лисичанськвугілля». Його було висунутого кандидатом від територіальної організації політичної партії «Опозиційний блок». За С. Шиліна було віддано 12661 голосів (54,53%). Місця у міській раді, за результатами голосування, розподілено так: партія «Опозиційний блок» - 17 депутатів (47,22%), партія «Європейська солідарність» (Блок Петра Порошенка) - 6 депутатів (16,67%), партія «Радикальна партія Олега Ляшка» - 3 депутата (8,33%), партія «Об’єднання «Самопоміч» - 3 депутата (8,33%).[14]
• Міський голова та депутатська більшість, попри приналежність до однієї політсили, дедалі частіше не знаходили консенсусу у питаннях розподілу міського бюджету. Протягом декількох років це протистояння паралізує роботу міської ради. На сесіях часто немає кворуму, тож не приймаються важливі для життєдіяльності міста рішення. Зокрема, про виділення коштів на погашення боргів міськводоканалу та важливих закупівель для медзакладів (апаратів штучної вентиляції легень, медичних масок та дезінфекційних засобів).
• 08 липня 2020 року в м. Лисичанськ відбулися збори виборців, на яких було прийнято рішення щодо відкликання за народною ініціативою депутатів Лисичанської міської ради VII скликання: Ратушної О.С., Панаіта А.В., Худоби Т.В., Лисенка Є.В., Щеглакова Е.І., Деменковця В.М., Горобця С.Ю., Полупанова І.І., Попенка В.І., Пшебіциної Ю.М., Шкарупи О.С. 11 березня 2020 року до Лисичанської міської виборчої комісії Луганської області надійшли рішення політради партії «Опозиційний блок» від 10.03.2020 р. - про відкликання за народною ініціативою наступних депутатів міськради: Щеглаков Е.І., Худоба Т.В., Ратушна О.С., Деменковець В.М., Горобець С.Ю., Лисенко Є.В., Панаіт А.В., Попенко В.І., Пшебіцина Ю.М.
• 27 липня 2020 року указом президента України №293/2020 утворено військово-цивільну адміністрацію м. Лисичанськ Луганської області.[15] ВЦА виконує повноваження, характерні для органів місцевої влади, у тому числі делеговані Законом України «Про військово-цивільні адміністрації» № 141-VIII, прийнятим Верховною Радою 3 лютого 2015 року. Головою ВЦА м. Лисичанськ призначений Олександр Заїка.
• У липні 2020 року постановою Верховної Ради України було запроваджено новий адміністративно-територіальний устрій - утворено Сєвєродонецький район Луганської області. До Лисичанської територіальної громади приєданано населені пункти: Білогорівка, Золотарівка, Шипилівка, Мирна долина.
• 19 лютого 2021 року президент України своїм указом ліквідував ВЦА м. Лисичанськ Луганської області. Натомість було створено Лисичанську міську військово-цивільну адміністрацію Сєвєродонецького району Луганської області. Керівником ВЦА призначений Олександр Заїка.

Місто розташоване в північно-західній частині Луганської області, на території Попаснянського району, за 115 кілометрів від обласного центру, на правому березі річки Сіверський Донець. Місто розкинулось на північних відрогах Донецького кряжа, що нависають над річкою, тому рельєф складається як із пагорбів і височин, так і з лощин, балок і долин.

У місті знаходиться геологічна пам'ятка природи загальнодержавного значення — «Конгресів яр»[16] та геологічна структура — «Лисичанський купол».

На території області, на лівобережжі річки Сіверський Донець, у межах південного схилу Воронезької антеклізи розвинені зсуви природно-історичного походження. Загальна кількість їх понад 1000 (дані аеровізуальних регіональних робіт 1985 року)[17].

Зсуви в межах Донецького складчастого спорудження пов'язані з глинами пермських відкладів (Р) — у районі смт Комишуваха; крейдяно-мергельними відкладами (К₂) — у районі міста Лисичанська, смт Новотошківське; з вивітрілими породами вуглецю (С) — м. Лисичанськ; із глинами тріасу (Т) — смт Малорязанцеве. Усі ці зсуви техногенного походження. Під впливом техногенного навантаження на геологічне середовище в регіоні (розробка родовищ вугілля, будівельної сировини, підтоплення внаслідок закриття вугільних шахт) вони істотно активізувалися і створюють як матеріальні, так й екологічні проблеми. На території області закартовано близько 550 зсувів.

Найбільш гостро проблема зсувів стоїть у Лисичанську. Формування зсувів тут пов'язують із масштабним техногенним впливом на природне середовище. Практично повне залучення в сферу господарської діяльності природних ресурсів території, яка до того ж має складні інженерно-геологічні умови, призвело до змін природного середовища і формування в ньому техногенних умов, які сприяють утворенню зсувів.

У 2007 році на території Лисичанська закартовано 27 зсувів, загальною площею близько 30 га. Ці зсуви за своїм генезисом — техногенні. Порівняння даних обстеження за 10-річний період для міської території свідчить про збільшення активності зсувів у три рази: ураження території міста зсувами в 1984 році складало 0,001 %, а в 1996 році — 0,003 %. Значно збільшилася і масштабність зсувів: у 1984 році на території міста зустрічалися в основному зсуви площею до 3000 м² і обсягом зсувних мас у межах перших десятків тис. м³, у 2007 році на території міста зареєстровано зсуви площею 20—40 тис. м² і обсягом зсувних мас 100 тис. м³. Це призвело до того, що в 1998 році в Лисичанську та в районі 962 км Луганського відділення Донецької залізниці (на перегоні між станціями Лоскутівка і Вовчоярська) утворились два величезних за розмірами зсуви. У першому випадку було зруйновано житлові будівлі, виникла загроза пошкодження лікарні, гімназії й залізниці. У другому — повністю зруйновано залізницю.[18]

Клімат помірно-континентальний із відчутними засухами. Середня температура місяця липня +22 °C, січня — −6 °C. У формуванні клімату беруть участь декілька типів повітряних мас, але домінують континентальні — 70 % (з них: помірні — 54 %; арктичні — 6 %; тропічні — 13 %). Результатом цього є переважання вітрів переважно східних і південно-східних. Вітровий режим залежить від сезонного розподілу атмосферного тиску та взаємодії баричних систем. Швидкість вітру за середнім показником коливається від 3,1 м/с до 5,0 м/с. Протягом року більш ніж на 70 % спостерігаються слабкі та помірні вітри зі швидкістю 0—5 м/с.

Максимальна середньорічна кількість опадів (480 мм). Дощі часто випадають у вигляді короткочасних злив. Зима порівняно холодна, з різкими східними й південно-східними вітрами, відлигами й ожеледицями, малосніжна. Весна — сонячна, тепла, нерідко супроводжується сухими східними вітрами, заморозками. Літо спекотне, друга половина його — помірно суха. Осінь сонячна, тепла, суха.

У місті спостерігається тенденція дестабілізації міграційного та природного балансу населення. Важливим чинником у стані демографічного розвитку є нестримне старіння населення, що призводить до зростання демографічного навантаження на частину населення, що працює. Станом на 1 січня 2020 року чисельність наявного населення Лисичанська становила 96 161 особу, що на 1090 осіб або на 1,12 % менше ніж на відповідну дату 2019 року.[20]

За результатами Всеукраїнського перепису населення 2001 року в Лисичанську мешкало 115,229 чоловік, з яких українську мову вважали рідною 33.68 %, російську — 64.57 %, білоруську — 0.13 %, вірменську — 0.08 %, циганську — 0.07 %, молдовську — 0.03 %, болгарську — 0.01 %, іншу — 1.43 %.[32]

Більшість релігійних організацій у Лисичанську належить Сєвєродонецькій єпархії УПЦ (Московського патріархату). Незважаючи на це, у липні 2015 року між місцевими мешканцями та представниками УПЦ МП розгорівся скандал. Під час святкування першої річниці визволення Лисичанська від бойовиків так званої «Луганської народної республіки» лисичанські патріоти та представники батальйону «Донбас» виступили категорично проти участі священиків Московського патріархату у молебні за загиблими військовими і виштовхали їх зі сцени[33]. Тож молився за загиблими тільки військовий капелан Української православної церкви Київського патріархату.

Після створення 15 грудня 2018 року Православної церкви України та отримання Томосу про автокефалію ПЦУ, в Лисичанську зареєстровано парафії Луганської єпархії Православної Церкви України.

Також у місті активно розбудовує свою релігійну громаду Українська греко-католицька церква.

Станом на 2019 рік на території міста діяли 33 релігійні організації, з яких сповідують християнство — 30.

Мале та середнє підприємництво є важливим сектором економіки, який сприяє розв'язанню багатьох соціальних проблем, насамперед, забезпечує зайнятість населення, створення нових робочих місць, зменшення безробіття, насичення ринку необхідними товарами та послугами, створення здорової конкуренції, яка сприятливо впливає на розвиток економіки.

Кількість зареєстрованих фізичних осіб-підприємців в Лисичанську має тенденцію до зростання. Станом на 01 січня 2020 зареєстровано 5198 ФОП, що на 407 осіб, або на 8,5 % більше ніж на 01 січня 2019. Кількість ФОП, що сплачують податки, за звітний рік збільшилась зі 3156 до 3469 осіб, тобто на 310 осіб або на 9,8 %. При цьому питома вага активних ФОП за 2019 рік зменшилась на 3,1 %. Надходження до бюджетів усіх рівнів від фізичних осіб-підприємців за рік зросли на 22,58 %, та склали 49,4 млн грн.

За підсумками 2019 року обсяг обороту роздрібної торгівлі (до якого включено роздрібний товарооборот підприємств роздрібної торгівлі, розрахункові дані щодо обсягів продажу товарів на ринках та фізичними особами-підприємцями) склав 2020,4 млн грн, темпи росту роздрібної торгівлі (з урахуванням товарообігу юридичних і фізичних осіб) у фактичних цінах — 115,3 %, індекс споживчих цін (індекс інфляції) — 104,3 %. Обсяг реалізованих послуг з урахуванням обсягів реалізованих послуг підприємств, що переважно фінансуються за рахунок бюджетних коштів, становить 167,2 млн грн. Темпи росту обсягів реалізованих послуг з урахуванням обсягів реалізованих послуг підприємств, що переважно фінансуються за рахунок бюджетних коштів (у фактичних цінах), у порівнянні до попереднього року склав 80,0 %, що пов'язано зі зменшенням обсягу реалізованих послуг у сфері інформації та телекомунікації.

Протягом січня-грудня 2019 року в Лисичанському міському центрі зайнятості було зареєстровано 1518 безробітних громадян. Всього протягом січня-грудня 2019 року на обліку в Лисичанському міському центрі зайнятості перебувало 2282 зареєстрованих безробітних.

Працевлаштовані за напрямом державної служби зайнятості та самостійно протягом січня-грудня 2019 року 1608 осіб, проходило профнавчання, перенавчання, підвищення кваліфікації 269 безробітних, залучено до участі в громадських роботах та інших роботах тимчасового характеру 262 безробітних.

Відповідно до моніторингу створення нових робочих місць, згідно з Методикою, затвердженою наказом Міністерства соціальної політики України від 23 вересня 2013 № 611, чисельність прийнятих на роботу на створені нові робочі місця протягом січня-грудня 2019 становить всього 761 особи, у т. ч. у юридичних осіб — 120, у фізичних осіб — 641. У розрізі видів економічної діяльності найбільша чисельність прийнятих на роботу на створені нові робочі місця припадає на: оптова та роздрібна торгівля, ремонт автотранспортних засобів — 361; транспорт, складське господарство, поштова та кур'єрська діяльність — 64; охорона здоров'я та надання соціальної допомоги — 62; професійна, наукова та технічна діяльність — 54; тимчасове розміщення й організація харчування — 44; надання інших видів послуг — 40; інформація та телекомунікація — 40.

Середньомісячна заробітна плата у 2019 році склала 8058,67 грн., що більше на 1238,44 грн. або на 18,15 % від середньої заробітної плати 2018 року — 6820,83 грн.

Середній розмір пенсії по місту станом на 01 січня 2020 складає 4 030,49,0 грн., що на 574,49 грн. або на 16,6 % більше аналогічного показника на 01 січня 2019. Заборгованість з виплати пенсій відсутня.

За статистичними даними загальна сума заборгованості із заробітної плати по місту Лисичанську станом на 01 січня 2020 становила 53269,1 тис. грн, що на 13573,7 тис. грн або 34,2 % більше ніж станом на 01 січня 2019. За структурою заборгованості, що склалася станом на 01 січня 2020, на економічно активні підприємства припадає — 95,0 % або 50561,1 тис. грн; на підприємства-банкрути — 5,0 % або 2708,0 тис. грн.

Станом на 01.01.2020 заборгованість на підприємствах комунальної форми власності становила 8319,2 тис. грн і порівняно з даними на 01 січня 2019 (3180,8 тис. грн) збільшилась на 5138,4 тис. грн або 161,5 %.

В обсязі економічно активних підприємств заборгованість із заробітної плати станом на 01 січня 2020 обліковувалась на підприємствах вугільної промисловості (АТ «Лисичанськвугілля» та 11 відокремлених підрозділів) — 61,3 % (або 30976,4 тис. грн), серед комунальних підприємств — 16,5 % (8319,2 тис. грн), підприємствах, які перемістились до м. Лисичанська з території Луганської області, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження — 19,0 % (або 9614,3 тис. грн), інших підприємствах — 3,2 % (1651,2 тис. грн).

Заборгованість із виплати заробітної плати працівникам бюджетних установ, які фінансуються за рахунок коштів місцевого бюджету, станом на 01 січня 2020 по м. Лисичанську відсутня.

Кількість одержувачів пенсій станом на 01 січня 2020 р. склала 38697 осіб, у тому числі 5731 особа-переселенець. Річна потреба на виплату пенсій на 01 січня 2020 склала 2 189 946,1 тис. грн. Процент забезпечення потреби на виплату пенсій за рахунок власних надходжень залишається низьким і на цю дату склав 0,93 %.

У місті в рамках єдиної технології соціального захисту населення надається 14 видів державної соціальної допомоги, які фінансуються за рахунок коштів державного бюджету; 1 одноразова допомога особам, які постраждали від торгівлі людьми, яка фінансується за рахунок державного бюджету; 1 одноразова винагорода жінкам, яким присвоєно почесне звання України «Мати-Героїня», яка фінансується за рахунок державного бюджету; 1 Державна соціальна допомога на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, грошового забезпечення батькам-вихователям і прийомним батькам за надання соціальних послуг у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім'ях за принципом «гроші ходять за дитиною», яка фінансується за рахунок державного бюджету. За 2019 рік такою підтримкою скористалися 5,3 тис. осіб на загальну суму 118 140,2 тис. грн. Заборгованість по виплатам відсутня.

Житлові субсидії на оплату житлово-комунальних послуг у 2019 році надавалися громадянам за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам шляхом перерахування коштів на рахунки надавачів послуг, сума нарахованої субсидії становила 25 816,9 тис. грн, сума виплаченої субсидії становить 53 140,6 тис. грн (з них 24 269,0 тис. грн за 2018 рік).

З 2019 року програма житлових субсидій з механізму перерахування коштів надавачам послуг перетворена в цільову адресну допомогу і виплата житлових субсидій населенню здійснюється у грошовій формі (безготівковій та готівковій).

Загальна сума нарахованої житлової субсидії у грошовій формі у 2019 році становила 92 100,8 тис. грн, з них: готівкою — 83 607,1 тис. грн та безготівкою — 8 493,7 тис. грн. Протягом 2019 року субсидія на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива призначена 247 домогосподарствам на загальну суму 853,6 тис. грн, виплачена на суму 859,9 тис. грн (з них 6,3 тис. грн — за 2018 рік).

До загального фонду міського бюджету за 2019 рік надійшло 784,7 млн грн, або 98,2 % до річного плану, у тому числі власних надходжень 311,0 млн грн, або 107,5 %, субвенцій з державного бюджету 182,4 млн грн, або 100,0 %, базової дотації — 65,3 млн грн, або 100,0 %, дотацій з місцевого бюджету — 14,5 млн грн, або 100,0 %, субвенцій з місцевого бюджету — 211,5 млн грн, або 85,5 %.

У порівнянні з минулим роком обсяг надходжень до загального фонду власних доходів збільшився на 23,6 %, або 59,4 млн грн, базової дотації з державного бюджету отримано більше на 32,2 млн грн., або на 97,3 %, обсяг отриманих субвенцій з державного та місцевих бюджетів, дотацій з місцевого бюджету зменшився на 138,8 млн грн, або на 25,4 %.

У спеціальний фонд власних надходжень надійшло 19,9 млн грн, або 103,5 % до річного плану, субвенцій з місцевого бюджету — 3,1 млн грн., або 100,0 %.

По видатковій частині загального фонду міського бюджету у порівнянні з 2018 роком обсяги фінансування зменшені на 86,4 млн грн, або на 10,7 % і складають 720,1 млн грн.

По спеціальному фонду видатки збільшились на 10,8 млн грн і складають 64,0 млн грн.

Використання всіх методів управління комунальним майном за 2019 рік забезпечило поповнення місцевого бюджету на 46,12 млн грн, в тому числі:

• 44,85 млн грн плати за землю (на 31,4 млн грн більше, ніж у 2018 р.);
• 1,11 млн грн за оренду нерухомого майна (крім земельних ділянок);
• 0,16 млн грн відшкодування збитків, спричинених безпідставним використанням земельних ділянок комунальної власності.

У 2019 році укладено та зареєстровано 48 договорів оренди землі та 134 додаткові угоди щодо подовження терміну оренди землі. Всього за результатами договірної роботи надано в оренду 148,275 га земель комунальної власності на підставі 588 договорів оренди.

За 2019 рік передано в оренду 7 приміщень загальною площею 935,8 кв. м. Для передачі в користування є 76 вільних приміщень загальною площею 10166 кв. м. Всього перебуває в оренді 240 приміщень загальною площею 55107 кв. м.

За звітний період підготовлено та проведено 13 конкурсів з відбору експертів-оцінювачів з метою визначення ринкової вартості 50 об'єктів оренди. Також проведено 4 конкурси з відбору виконавців землевпорядних робіт для проведення інвентаризації 8 земельних ділянок.

Постійно проводиться робота з реєстрації права комунальної власності на сформовані земельні ділянки. За 2019 рік зареєстровано право по 45 земельним ділянкам.

Основу промислового комплексу міста складають підприємства вугільної та хімічної промисловості, транспортні та будівельні організації. Вагомий внесок у бюджет і промисловість міста роблять АТ «Лисичанськвугілля», ПрАТ «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія», ТДВ «Лисичанський желатиновий завод», ПрАТ «Рідкісні гази»[34], ДП «Лисичанський склозавод», ТОВ «Лисичанський пивоварний завод», ТОВ «Екотех»[35], ПрАТ «Регенерат»[36] тощо. Лисичанська фабрика новорічних іграшок[37](рос.)

• Лисичанська ТЕЦ (1930—2012)[38]
• Лисичанський завод гумових технічних виробів (1966—2011)[39]
• Лисичанська фабрика технічних тканин (1968—2005)[40]
• Лисичанський содовий завод (1892—2011)[41]

Найближчий до Лисичанська активний аеропорт — зруйнований улітку 2014 року в ході війни на сході України[42]. У 2015 році керівництво Луганської ВЦА ухвалило рішення про створення нового міжнародного аеропорту на базі Сєвєродонецького, який не діяв з початку 2000-х років[43]. Після оцінки вартості реконструкції аеропорту та його інфраструктури, а також через те, що він розташований в районі проведення ООС на відстані 20 км від лінії розмежування, ідею відновлення авіасполучення в Луганській області відклали на невизначений термін.[44] Станом на 2020 рік найближчим активним аеропортом до Лисичанська залишається міжнародний аеропорт в Харкові.

Автостанція, вул. ім. В. Сосюри, 138
48.908857° пн. ш. 38.428655° сх. д. / 48.908857; 38.428655

Лисичанськом простягаються автомобільні шляхи Р66, Т 1302, Т 1303, що з'єднують його з М03, М04, Н21, Р07, Т 1307, Т 1308, E40, Т 1313, Т 1321 у напрямку Києва, Харкова, Донецька, Луганська та інших міст. Автомобільні дороги місцевого значення складають — 223,3 км.

Автотранспортна інфраструктура міста представлена розгалуженою мережею маршрутних таксі, автобусами і тролейбусами, що з'єднують різні частини міста, а також двома автостанціями (з 2014 року працює лише одна), завдяки яким Лисичанськ має зовнішнє автобусне сполучення.

Міські тролейбусні й автобусні маршрути загального користування:
№ 1 — Кирпичне — з-д «Пролетарій»
№ 101 — (кільце) Центр. ринок — сел. Чорноморка — Центр. ринок
№ 102 — (кільце) Центр. ринок — мкрн. № 41 — вул. К. Маркса — Центр. ринок
№ 105 — (кільце) Центр. ринок — вул. ім. М. Грушевського — вул. ім. В. Сосюри — просп. Перемоги — Центр. ринок
№ 106 — Центр. ринок — сел. Березове
№ 107 — (кільце) Центр. ринок — Дібровка
№ 108 — (кільце) Центр. ринок — РМЗ — Центр. ринок — залізнична ст. «Лисичанськ» — Центр. ринок
№ 109 — Центр. ринок — з-д ГТВ
№ 110 — (кільце) залізнична ст. «Лисичанськ» — Центр. ринок — з-д ГТВ (через Склозавод) — залізнична ст. «Лисичанськ»
№ 111 — Центр. ринок — з-д «Пролетарій»
№ 112 — Центр. ринок — Склозавод
№ 113 — (кільце) залізнична ст. «Лисичанськ» — Центр. ринок — з-д «Пролетарій» (через Школу № 5) — залізнична ст. «Лисичанськ»
№ 114 — з-д ГТВ — Склозавод
№ 115 — Центр. ринок — з-д ГТВ (через вул. Польову)
№ 116 — з-д ГТВ — з-д «Пролетарій» (через вул. Польову)
№ 191 — Центр. ринок — з-д ГТВ (через Склозавод)

Станція «Лисичанськ», вул. Вокзальна
48.915103° пн. ш. 38.453234° сх. д. / 48.915103; 38.453234

Лисичанськ, прибуття потяга

Місто Лисичанськ має три залізничні станції Лисичанськ, Переїзна, Насвітевич та два зупинкові пункти 956-й км і Вовчоярська. Вони розташовані на лінії Куп'янськ-Вузловий — Попасна та обслуговуються Донецькою регіональною філією «Укрзалізниці».

Станом на 2021 рік основною залізничною станцією міста є станція Лисичанськ. Сюди прибувають поїзди як далекого сполучення (19/20 Київ — Попасна, 45/46 Ужгород — Лисичанськ, 137/138 Хмельницький — Лисичанськ, 89/90 Одеса — Лисичанськ), так і приміського сполучення (Сватове — Попасна, Куп'янськ-Вузловий — Попасна). На станціях Переїзна, Насвітевич та зупинкових пунктах Вовчоярська, 956-й км зупиняються поїзди винятково приміського сполучення.

• Довідкове бюро станції Лисичанськ: (050) 420-88-76.
• Сторінка у Фейсбук: https://www.facebook.com/Залізничний-вокзал-Лисичанськ-102396562231603

Лисичанськ налічує 437 вулиць[45]

• Декоммунизация: в Лисичанске утвердили новые названия улиц (список)(рос.)[46]

Для пропуску води, що ярами збігає з Лисичанських круч, під залізничним насипом було побудовано майже 50 тунелів. В якості матеріалу використано тесаний пісковик, стелі побудовані у формі арки. Пізніше, при прокладці другої колії, насип та тунелі був розширено. Після 2 світової війни деякі мости-тунелі були підкріплені залізобетонними блоками.

• Ісаєв яр. Два Водопропускні тунелі (мости)
• 
• 
• 
  "1933г,АРТ"ель (Ісаєв яр )
• 
• 
• 

• тунелі-мости вздовж східного схилу
• 
• 
• 
• 
• 
• 

• мости
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 

• Шляхопровід. Лисичанськ, вул.Червона,1
• 
• 

• Дренажно-штольнева система захисту від зсувів
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 

• Томашевський міст
• Залізничний міст на Рубіжне
• Пролетарський міст
• Павлоградський міст
• Донсодівський залізничний міст
• Ювілейний міст

• Світлини
• 
  Павлоградський міст
• 
  Донсодівський залізничний міст 2020

• вул Енергетиків (2 мости поруч)
• вул Красна
• вул. Некрасова
• вул. Нікітіна
• вул. Гоголя
• залізничний міст-тунель
• вул. Західна
• поблизу заводу Мехскло
• залізничний міст заводу Мехскло
• поблизу заводу Строммашина

• 
  залізничний

• Вище професійне училище № 94
• Лисичанський професійний гірничо-промисловий ліцей
• Лисичанський професійний торгово-кулінарний ліцей

• Брянківський коледж ЛНУ ім. Тараса Шевченка
• Кадіївський педагогічний коледж ЛНУ ім. Т. Шевченка
• Лисичанський педагогічний коледж ЛНУ ім. Т. Шевченка
• Донбаський державний технічний університет
• Лисичанський медичний фаховий коледж
• Лисичанський державний гірничо-індустріальний коледж
• Лисичанський промислово-технологічний коледж
• Лисичанська філія Донбаського державного технічного університету

• Лисичанська дитяча школа мистецтв № 1
• Лисичанська дитяча музична школа № 2

Вежа ЛФКРРТ, просп. Перемоги, 161А
48.921325° пн. ш. 38.402720° сх. д. / 48.921325; 38.402720

Перший малопотужний ретранслятор в Лисичанську збудували влітку 1957 року на задвірку Лисичанського гірничого технікуму. А 1970 року побудували нову ретрансляційну вежу на проспекті Перемоги, 161А (тоді просп. В. Леніна) — типовий вкорочений проєкт 3803 KM. Станом на 2020 рік характеристика вежі ЛФКРРТ (РРС-2-РТС) така: загальна висота складає 96 м, висота верхнього майданчика — 80 м, прорахунок для DVB-T2 — 95 м, висота над рівнем моря — 199 м.[48]

• Регіональна суспільно-політична газета «Новый путь»[50]
• Рекламно-інформаційна газета «Діловий тиждень»[51]

• Інтернет-газета «Первая полоса»
• Інтернет-видання «Восточный репортер»
• Інформаційно-новинний портал «В Час пик»
• Інформаційно-аналітичне видання «Зараз.інфо»
• Сайт оголошень «Delovaya.info»
• Інтернет-портал «Лисичанск online»
• Інформаційний портал «Лисичанск как он есть»
• Інтернет-портал «Лисичанск информационный»
• Інформаційний портал «Лисичанский наблюдатель»
• Інформаційний портал «6451»
• Новини Військово-цивільна адміністрація міста Лисичанськ

• Лисичанський міський краєзнавчий музей
• Музей історії розвитку вугільної промисловості Лисичанського кам'яновугільного району
• Меморіальний музей В. М. Сосюри

• КЗ «Палац культури ім. В. М. Сосюри м. Лисичанська» — комунальна культурна інституція, збудована 1954 року як Будинок культури Лисичанського скляного заводу. В 1965 році присвоєне ім'я українського поета Володимира Сосюри. Заклад є невіддільною частиною культурного життя мешканців мікрорайону міста. У різні часи тут виступали В. Леонтьєв, Н. Матвієнко, Хор імені Г. Верьовки та інші, а колективи художньої самодіяльності закладу беруть активну участь у різних конкурсах та фестивалях. Станом на 2019 рік у ПК ім. В. М. Сосюри діяли 23 клубних формування, а на базі закладу працювали Меморіальний музей В. М. Сосюри, Музей бойової та трудової слави Лисичанського скляного заводу та філія № 9 Лисичанської ЦБС.[52][53][54]
• Лисичанський міський Палац культури
• Лисичанський палац культури «Діамант»
• Лисичанський центр позашкільної роботи зі школярами та молоддю
• Лисичанський центр науково-технічної творчості учнівської молоді

Океан Ельзи виступив на стадіоні Лисичанська 09.06.2017 [55] ТерраФокс — контркультурний фестиваль Луганщини, що проводиться щороку, починаючи з 2019 р.

Половецькі баби біля Музею історії Лисичанського кам'яновугільного регіону

Половецькі баби. Тепер втрьох

У Лисичанську праворуч від будівлі Музею історії розвитку вугільної промисловості Лисичанського кам'яновугільного району (колишня штейгерська школа) розташовані дві кам'яні статуї - половецькі баби. Вони є пам’ятками сакрального мистецтва ХІ-ХІІІ ст.

Скульптури є одними з головних визначних й найдавніших пам’яток Лисичанська.

19 жовтня 2021 р. кількість цих кам'яних статуй збільшилась на ще одну. Її знайшов житель м. Золоте Луганської області Євген Шавлинський під час купівлі садиби.

Статуя заввишки 2,3 метри знаходилася простонеба, напівзакопаною в ґрунт. Реліквія добре зберіглася - чоловік привіз археологічну знахідку в Лисичанськ і встановив поруч з іншими половецькими статуями. Тепер біля музею три кам'яні баби.

Територию сучасної Луганщини краєзнавці вважають центром половецьких поселень. Тут відбувся розквіт кам'яного мистецтва половців. У Луганську є парк-музей кам'яних статуй.