Пасько Володимир Васильович
Пасько́ Володи́мир Васи́льович (10 жовтня 1946, Великі Бірки, Тернопільський район, Тернопільська область, УРСР, СРСР — 29 серпня 2014, Київ, Україна) - український і радянський військовий діяч, генерал-лейтенант медичної служби (від 2003 — в запасі), доктор медичних наук, професор, організатор системи військово-медичної освіти та науки і медичної служби Збройних Сил України, письменник, громадський діяч, представник радянського і порадянського українства, нащадок козаків-задніпровців, представників козачого сословія села Нехайки Пирятинського повіту Полтавської губернії, онук українського більшовика, партійного діяча Г.Д.Васенка, якого зобразив у якості одного з героїв своєї художньої книги з елементами спогадів діда "Пора істини". Член НСПУ з 2002 року.
| Пасько Володимир Васильович | ||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 В.В. Пасько, 1946 - 2014 | ||||||||||
| Псевдо | Пасько Владимир Васильевич (рос.) | |||||||||
| Народився |
10 жовтня 1946 Великі Бірки, на Тернопільщині, УРСР | |||||||||
| Помер |
29 серпня 2014 (67 років) Київ, Україна | |||||||||
| Поховання | Лісове кладовище | |||||||||
| Громадянство |
 СРСР →  Україна | |||||||||
| Національність | українець | |||||||||
| Місце проживання | Київ | |||||||||
| Діяльність | державний діяч, письменник, військовослужбовець, медик, науковець | |||||||||
| Відомий завдяки | державний діяч, письменник | |||||||||
| Alma mater | Військово-медична академія імені С. М. Кірова | |||||||||
| Науковий ступінь | доктор медичних наук | |||||||||
| Заклад | Національний медичний університет імені Олександра Богомольця | |||||||||
| Посада | Перший ректор Української військово-медичної академії, 1993—1994, 1996—2003; заступник Міністра оборони України, 2005—2006 | |||||||||
| Військове звання | Генерал-лейтенант медичної служби | |||||||||
| У шлюбі з | Ірина Володимирівна | |||||||||
| Діти | донька Ольга, донька Юлія | |||||||||
| Нагороди |
| |||||||||
| Сайт | pasko.com.ua | |||||||||
Життєпис
Народився 10 жовтня 1946 року в селі Великі Бірки. У 1971 році закінчив Військово-медичну академію[1] в Санкт-Петербурзі, РФ.
1982–1984 служба у Повітряно-десантних військах — начальник медичної служби артилерійського полку, згодом мотострілецької дивізії в Афганістані.
З 1987 року працював старшим викладачем такого відомого ВНЗ, як Військово-медична академія ім. Кірова (м. Ленінград). Від 1992 року— в Центральному апараті Міністерствава оборони України: брав участь у створенні ЗС України; співавтор концепції військово-медичної освіти і науки в Україні; ініціатор створення військово-медичного відділення та його керівник при Українському медичному університеті (нині Національний медичний університет імені Олександра Богомольця); заступник начальника Головного військово-медичного управління ЗС України.
У 1996 році проходив службу у складі українського миротворчого континенту Боснії та Герцеговині. Співініціатор прийняття Постанови КМ України «Про створення Української військово-медичної академії» , сформував і очолив цей ВНЗ[2].
У період між 1996–2003 і 2005–2006 роками був заступником Міністра оборони України, .
В 1987 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Організація медичного забезпечення частин і з'єднань Обмеженого контингенту радянських військ в Афганістані при веденні бойових дій». В лютому 2002 р. рішенням Атестаційної колегії МОН України йому було присвоєне вчене звання професора. У травні 2002 р. захистив в НМУ ім. О. О. Богомольця докторську дисертацію зі спеціальності «соціальна медицина» на тему «Наукове обґрунтування системи підготовки і підвищення кваліфікації кадрових ресурсів військової медицини в Україні».
Звільнений з державної служби у грудні 2006 р. по досягненню пенсійного віку за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію. В подальшому — професор Української військово-медичної академії, головний редактор науково-практичного журналу Міноборони «Військова медицина України».
Смерть
Помер 29.08.2014 року у м. Києві. Похований 01.09.2014 на Лісовому кладовищі міста Києва (сектор 19).
Літературна творчість
Член Національної спілки письменників України (з 2002 р.). Засновник і головний редактор журналу «Військова медицина України» . Автор 5 підручників і навчальних посібників, понад 70 наукових праць; книг «Ніч забутих пісень» (1999, 2001, 2006; рос. мовою), «Час прощення» (2001, 2005), «Пора істини» (2004, 2006); «Звання — слухач. Нотатки лікаря-генерала» (2011); співавтор словників військово-медичної термінології (рос.-укр.) і довідника з військової та екстремальної медицини (рос.-англ.-укр.).
Також є автором низки публіцистичних творів, опублікованих в засобах масової інформації України, зокрема:
- Володимир Пасько. Мова і нація. // Дзеркало тижня № 45 (520) 6 — 12 листопада 2004.
- Володимир Пасько. Що краще: надзвичайний чи воєнний стан? «Дзеркало тижня. Україна», № 51.17 декабря 2004.
Нагороди
- Орден Червоної Зірки
- Відзнака «Іменна вогнепальна зброя» (10 жовтня 2006) — за значний особистий внесок у зміцнення обороноздатності держави, зразкове виконання службового обов'язку[3]
- Заслужений лікар України (12 червня 1995) — за значний особистий внесок в організацію медичного обслуговування військовослужбовців, впровадження нових методів діагностики і лікування, високу професійну майстерність[4]
- Пам'ятний знак «5 років Збройним Силам України»[5]
- Значок «Відміннику охорони здоров’я» (СРСР)
- Орден Дружби Соціалістичної Республіки В'єтнам (В'єтнам)
Примітки
- Военно-медицинская академия им. Кирова
- Українська військово-медична академія. Архів оригіналу за 25 квітня 2009. Процитовано 16 червня 2009.
- Указ Президента України від 10 жовтня 2006 року № 867/2006 «Про нагородження В. Паська відзнакою "Іменна вогнепальна зброя"»
- Указ Президента України від 12 червня 1995 року № 442/95 «Про присвоєння почесних звань України офіцерам військово-медичної служби Збройних Сил України»
- Світлина на сайті pasko.com.ua Архівовано 27 лютого 2009 у Wayback Machine.
Джерела
- Р. Мацелюх. Пасько Володимир Васильович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — 708 с. — ISBN 978-966-528-279-2. — С. 38.
- Хто є хто на Тернопільщині. Видатні земляки. Вип. 1 // Київ: Укр. Акад. геральдики, 2004. — С. 181.
- Хто є хто в Україні // Київ: «К. І. С.», 2006. — С. 734.
- Генерали та старші офіцери Тернопільщини. Книга перша // Львів: ЗУКШ. 2006. — С. 289 — 290.
- Керівний склад Міністерства оборони Збройних Сил України (1991—2009) // Військо України. — № 12 (114), 2009. — С. 24.
- Честь і слава Батьківщини. Військова еліта України // К.: ТОВ «Брама-V», 2011. — С. 270—271.
- Михаил Мигаль. Песенная антология Афганской войны // «Дзеркало тижня. Україна», № 8. 26 февраля 1999. (рос.)
- Людмила Таран. Володимир та Ірина Пасько: «Для нас почався новий — український — вимір життя. Україна» // «Дзеркало тижня», № 31. 7 сентября 2012.
Посилання
- Пасько Володимир Васильович — персональний сайт
- Генерала Володимира Паська прийняли до Спілки письменників України // Хрещатик — Київська муніципальна газета.
- Пасько Володимир Васильович // Сайт НСПУ.
- Пасько Володимир Васильович // Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського.
- Пасько. Мова і нація // Дзеркало тижня № 45 (520) 6 — 12 листопада 2004.
- Ректор третього тисячоліття. ІІ випуск // Київ: Вид. центр «Болгов», 2003. — С. 60.