Патомське нагір'я

Назву нагір'я отримало від назви річки Великий Патом (права притока Лени)[5][3]. Назва запропонована російським географом і геоморфологом П. О. Кропоткіним 1868 року[6].

У геологічному відношенні забайкальська частина розташована в Кодар-Удоканській структурно-формаційній тектонічній зоні, що складена ранньоархейськими формаціями. На крайній півночі та на лівому березі річки Чара — чохол протерозойських порід Сибірської платформи[3].

Нагір'я складено переважно протерозойськими кристалічними сланцями, вапняками і пісковиками, що прорвані інтрузіями гранітів і кварцовими жилами; на півночі — нижньопалеозойські породи[1][2].

У сейсмічному відношенні нагір'я розташовується в передрифтовій зоні помірної активації, максимальна сила вирогідного землетрусу становить 8 балів[3].

Патомське нагір'я складається з системи розчленованих глибокими долинами середньогірських масивів заввишки 1 200—1 300 м, найбільш піднесені ділянки — на південному сході, до 1924 м[1], за іншими даними — 2148 м[3]. На північ від річки Сень висоти у межах 700—1000 м[3]. На півдні Патомське нагір'я поєднується Лонгдорським підняттям з хребтом Кодар[3].

Переважають середні й високі гори зі значним ступенем як вертикального, так і горизонтального розчленування, переважно широкими пласкими вершинами[4]. Широко поширені плейстоценові форми рельєфу і відкладення[3]. Порівняно часто зустрічаються круті схили, приурочені до річкових долин, до зон тектонічних розломів[3].

Патомське нагір'я лежить в континентальній східносибірській області помірного кліматичного поясу північної півкулі[7]. Радіаційний баланс для вирівняних ділянок за рік становить 3800—4100 МДж/м². Взимку територія гірської системи лежить в зоні формування Сибірського максимуму атмосферного тиску. Середньорічна температура повітря -3..-5°C. Середня температура січня -28…-32 °C, липня — +10…+18 °C. Взимку температура повітря може знижуватись до -52 °C. Середня річна амплітуда температури повітря понад 57 °C. Кількість діб з середньодобовою температурою вище 10 °C не перевищує 90 (до 120 в долинах великих річок)[7]. Якісна характеристика зволоженості території — помірно зволожена область з мінімальною різницею між атмосферними опадами (300—400 мм на різних схилах) та випаровуваністю (400—500 мм на рік). Кількість опадів у зимовий період не перевищує 150 мм, висота сніжного покриву в середньому 90—110 мм[7]. Середня відносна вологість повітря влітку 55 %, взимку — 75 %. Приблизно 20 діб на рік бувають з грозами.

Нагір'я дренують річки басейну Лени, що несе свої води до Східносибірського моря Північного Льодовитого океану.

Ґрунти представлені гірсько-тайговими і гірсько-тундровими мерзлотними. Широко присутня вічна мерзлота.

Схили до висоти 900—1 100 м зайняті модриновою гірською тайгою, місцями з домішкою кедра; вище — зарослі кедрового стланика і чагарникової берези[2]. Вище 1 200 м переважає гірська тундра з кам'янистими розсипами[1][4].

Видобувають золото (Бодайбо, Артемівський тощо) і будівельних матеріалів[1][2].

• Патомський кратер

• (рос.) Золотарев А. Г. Рельеф и новейшая структура Байкало-Патомского нагорья. — Новосибирск, 1974.
• (рос.) Общегеографическая карта Читинской области и Агинско-Бурятского автономного округа. Масштаб 1 : 1 000 000. — М., 1994.
• (рос.) Атлас Читинской области и Агинско-Бурятского автономного округа. — М., 1997.