Кропоткін Петро Олексійович

Князь Петро́ Олексі́йович Кропо́ткін (* 27 листопада (9 грудня за новим стилем) 1842, Москва — † 8 лютого 1921, Дмитров, поховано в Москві) — російський та європейський революціонер — теоретик анархізму, публіцист, географ і геолог; князь.

Кропоткін Петро Олексійович
рос. Пётр Алексе́евич Кропо́ткин
Народився 27 листопада (9 грудня) 1842[1]
Москва, Російська імперія[2]
Помер 8 лютого 1921(1921-02-08)[3][2][…] (78 років)
Дмитров, Московська губернія, Російська СФРР[2]
·пневмонія
Поховання
Країна  Російська імперія
 РСФРР
Діяльність географ, письменник, мандрівник-дослідник, філософ, автобіограф, журналіст, економіст, анархіст, зоолог, політик
Галузь філософія
Alma mater фізико-математичний факультет Санкт-Петербурзького університетуd
Знання мов англійська, російська[4] і французька
Членство Перший Інтернаціонал
Напрямок анархізм
Magnum opus Mutual Aid: A Factor of Evolutiond, The Conquest of Breadd, Fields, Factories, and Workshopsd, The Great French Revolution: 1789–1793d, Memoirs of a Revolutionistd і Russian literature, ideals and realitiesd
Титул Князь
Рід Kropotkin familyd
Батько Aleksey Kropotkind
Мати Yekaterina Sulimad
У шлюбі з Yekaterina Sulimad
Діти Alexandra Kropotkind
Автограф
Пам'ятник Кропоткіну у Дмитрові (вул. Кропоткінська 83)

Родовід Кропоткіних

У родоводі князів Кропоткіних зазначено, що князь Дмитро Васильович Смоленський на прізвисько «Кропотка» помер 1470 року. Звідси і прізвище цього давнього князівського роду.

Батько майбутнього анархіста — князь Олексій Петрович — був генерал-майором, георгіївським кавалером. Він володів значними маєтками в Калузькій, Рязанській і Тамбовській губерніях, мав 1200 душ кріпаків. Одружився Олексій Кропоткін з Катериною Миколаївною — донькою героя 1812 року генерала Миколи Сулими. Свій рід Сулими вели від запорозьких козаків, які в 17 столітті боролися за незалежність України.

Зі своєю майбутньою дружиною Олексій Петрович познайомився у Варшаві, де він опинився під час походу для приборкання Польського повстання 1830—1831 років. У Варшаві відбулося і весілля, а поселилися Кропоткіни в Москві. Тут 27 листопада (9 грудня за новим стилем) 1842 року народився Петро Кропоткін. Він був четвертою дитиною в сім'ї. Найстаршому Миколі тоді було 8 років, Олені — 7 років, Олександрові — рік.

Біографія

Матері Петро майже не знав: вона померла від сухот, коли хлопчику було три роки. У «Записках революціонера» Петро Кропоткін писав про матір:

«Через багато років після її смерті я в кутку, в коморі, в нашому сільському будинку знайшов чимало паперів, написаних її твердим і красивим почерком. То були щоденники, в яких вона описувала красу природи в Німеччині на водах і говорила про свої печалі та про жагу щастя. Тут також були зошити заборонених російських віршів, серед яких «Думи» Рилєєва. В інших зошитах були ноти, французькі драми, вірші Ламартіна, поеми Байрона. Вона любила музику та, здається, непогано розуміла її. Знайшов я також багато акварелей, намальованих моєю матір’ю. Коли батько задумав будувати церкву в Петровському, мати писала для неї ікони: одну з них, Олексія божого чоловіка, селяни показували мені з любов’ю, коли я був у Петровському».

Через два роки після смерті Катерини Миколаївни Олексій Петрович одружився вдруге. Єлизавета Марківна Карандіно — дочка адмірала Чорноморського флоту — дуже відрізнялася від першої дружини князя. Вона стала поганою мачухою для чотирьох сиріт.

Молодші діти — Петро й Олександр — до вступу в навчальні заклади виховувалися вдома. Хлопчики успадкували від матері живий розум, доброту, любов до прекрасного.

1862 року Петро Кропоткін закінчив Пажеський корпус.

У 1867—1868 роках навчався на математичному відділенні фізико-математичного факультету Петербурзького університету.

1872 року Кропоткін здійснив поїздку по Європі, де вступив до Першого Інтернаціоналу, фактичним лідером котрого був інший відомий російський революціонер-емігрант Михайло Бакунін.

1874 року Кропоткіна було в Росії заарештовано за належність до таємного товариства, його помістили до Петропавлівської фортеці. 1876 він за допомогою друзів-однодумців здійснив втечу з тюрми та перебрався за кордон в Західну Європу. В еміграції в 1877—1917 роках він перебував у Лондоні та Швейцарії. Після петроградської Лютневої революції 1917 та повернення до Росії він відмовився від запропонованої йому тимчасовим урядом посади міністра. До наступного Жовтневого перевороту він спочатку поставився схвально, але після розв'язавання червоного терору та встановлення більшовицької диктатури, критично оцінював владу уряду Леніна.

Помер Петро Кропоткин в Дмитрові під Москвою 8 лютого 1921, в віці 78 років.

Кропоткін про Україну

У своєму літературознавчому творі англійською мовою «Ideas and Realities in Russian Literature»[5] («Идеалы и действительность в русской литературе»), котрий в Росії видано не було, Петро Кропоткін дав загальну характеристику українській культурі та літературі, українському характеру; порівняв основні риси українського та російського етносів.

Твори Кропоткіна

  • Петро Крапоткін. До молодїжи. Переклав Михайло Лозинський. Львів. 1910.
  • П. А. Кропоткін. Анархістичний комунізм
  • Исследования о ледниковом периоде. — Вып. 1 // Записки Русского географического общества по общей географии. — 1876. — Т. 7.
  • Идеалы и действительность в русской литературе. Бостон, 1905.
  • Идеалы и дѣйствительность въ русской литературѣ. Съ англ. переводъ В. Батуринскаго. — Санкт-Петербург, 1907.
  • Взаимная помощь как фактор эволюции. — Санкт-Петербург, 1907.
  • Поля, фабрики и мастерские. — Москва, 1918.
  • Великая французская революция 1789—1793. — Москва, 1919.
  • Современная наука и анархия. — Петроград — Москва, 1921.
  • Хлеб и Воля. — Петроград — Москва, 1922.
  • Этика. — Т. 1. — Петроград — Москва, 1922.
  • Дневник. — Петроград — Москва, 1923.
  • Петр и Александр Кропоткины. Переписка. — Т. 1—2. — Москва — Ленинград, 1932—1933.
  • Записки революционера. — Москва, 1966.

Пам'ять

Невдовзі після смерті Кропоткіна 18 вересня 1921 року було створено Всеросійський громадський комітет, що мав на меті увічнити пам'ять Петра Олексійовича. Силами комітету, до якого увійшли діячі культури, науки, техніки за підтримки суспільно-активних більшовицьких (Віра Фігнер) та анархістських (Герман Сандомирський) функціонерів 9 грудня 1923 року було відкрито Музей Кропоткіна. Музей проіснував до 1940 року, коли був ліквідований, а в 1941 році всі експонати були передані до Музею революції в Москві.

Іменем Кропоткіна названо:

Джерела та література

Література

Посилання

Виноски

  1. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Пирумова Н. М. Кропоткин Пётр Алексеевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1973. — Т. 13 : Конда — Кун. — С. 480–481.
  3. Kropotkin, Peter Alexeivich, Prince // The Enciclopædia Britannicа — 12 — London, NYC: 1922. — Vol. XXXI English History to Oyama, Iwao. — P. 688.
  4. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  5. Ideas and Realities in Russian Literature(англ.)
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.