Пашко Микола Олександрович
Мико́ла Олекса́ндрович Пашко́ (1908, Рудник Донецького товариства, Катеринославська губернія, Російська імперія — ?) — український радянський державний діяч, виконувач обов'язків голови Київської міської ради в 1937—1938 роках.
| Микола Олександрович Пашко
| ||
| ||
|---|---|---|
| 21 грудня 1937 — червень 1938 | ||
| Попередник: | Тарас Мітулинський | |
| Спадкоємець: | Іван Шевцов | |
| Народження: |
1908 Рудник Донецького товариства, Катеринославська губернія, Російська імперія | |
| Смерть: |
невідомо невідомо | |
| Національність: | українець | |
| Країна: |
 Російська імперія →  СРСР | |
| Освіта: | Вищі рибоводні курси | |
| Партія: | КП(б)У (з 1932 року) | |
| Шлюб: | Анна Максимівна Пашко (1910 р. н.) | |
| Діти: | Анна (1929 р. н.) | |
Біографія
Народився 1908 року на Руднику Донецького товариства (нині — Кривий Ріг) у багатодітній родині шахтарів-робітників, мав трьох братів і двох сестер. У 1930–1931 роках служив у Червоній армії.
Член ВКП(б) з 1932 року. Займався суспільно-політичною діяльністю, виконував обов'язки секретаря комітету комсомолу та секретаря партійного комітету. Без відриву від виробництва закінчив будівельний інститут, інженер-гідротехнік.
У 1933 році працював заступником начальника будівництва залізниці в Східному Сибіру, а також обіймав посаду секретаря парторганізації. Після цього отримав відрядження на роботу до Наркомважпрому, а звідти направлений до Кам'янського — начальником будівництва другої черги заводу № 24 (нині — ПАТ «ЄВРАЗ Дніпродзержинський коксохімічний завод»).
До 1936 року перебував на Донбасі, де працював директором Кадіївського машинобудівного заводу. Працював у Центральному бюро винахідництва, а з початку 1937 року — на будівництві лісохімічного заводу в Дарниці. 1937 року призначений директором «Шовкобуду». До грудня 1937 року — начальник будівництва «Київлегпрому».
21 грудня 1937 року призначений виконувачем обов'язків голови Київської міської ради.
У червні 1938 року заарештований у складі групи партійних та державних керівників міста як «учасник антирадянської троцкистської організації».
У березні 1939 року був звільнений з-під варти через брак доказів (що було винятком із правил). Подальша доля невідома.
На момент арешту проживав за адресою: Київ, Ольгинська вулиця, 1, кв. 24
Джерела
- Київ. Історична енциклопедія. 1917–2000 рр.
- Карамаш Сергій. Керівники Києва // Поділ і ми : журнал. — 2001. — № 4–5 (41–42). — С. 18–31.
- Салій І. М. Обличчя столиці в долях її керівників / І. Салій; [ред. В. Ковалинський]. — К. : Довіра, 2008. — С. 57, 58. — ISBN 978-966-507-226-3.
