Салій Іван Миколайович

Іва́н Микола́йович Салій (2 листопада 1943(19431102), Іржавець, Ічнянський район — 26 вересня 2020, Київ) — український громадський діяч, співзасновник сучасної Києво-Могилянської академії, народний депутат України І та ІІІ скликань, у 1992—1993 роках — представник Президента України у місті Києві — голова Київської міської державної адміністрації. Член ЦК КПУ в 1990—1991 р. Кандидат економічних наук. Член Національної спілки журналістів і Національної спілки письменників України.

Іван Салій
Іван Салій
в. о. заступника голови КМДА
2006 — 2008
Представник Президента України у Києві — голова КМДА
1992 — 1993
Попередник посада утворена
Наступник Леонід Косаківський
Народився 2 листопада 1943(1943-11-02)
с. Іржавець, Ічнянський район, Чернігівська область, Українська РСР, СРСР
Помер 26 вересня 2020(2020-09-26) (76 років)
Київ
Похований Байкове кладовище
Виборчий округ Київ
Відомий як економіст, політик
Громадянство  СРСР →  Україна
Національність українець
Освіта НТУУ КПІ ім. Ігоря Сікорського
Політична партія КПРС
У шлюбі з Салій Валентина Петрівна
Професія Економіст
Релігія Православ'я
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Ювілейна медаль «25 років незалежності України»
Заслужений працівник транспорту України
Підпис

Медіафайли у Вікісховищі

Народний депутат України
1-го скликання
Позафракційний 15 травня 1990 — 18 червня 1992
Народний депутат України
3-го скликання
Фракція партії «Єдність» 5 липня 2000 — 14 травня 2002

Біографія

Народився 2 листопада 1943 року в селі Іржавець Ічнянського району Чернігівської області у селянській родині.

Має вищу освіту, кандидат економічних наук, захистив дисертацію на тему «Розвиток управління соціально - економічним комплексом великого міста (на прикладі Києва)», розробив авторський курс «Муніципальна власність».

Родина

Дружина - Салій Валентина Петрівна, 1947 року.

Має двох синів.

Освіта

У 1961 році закінчив Смілянський технікум харчової промисловості, трудову діяльність розпочав теплотехніком, слюсарем та начальником зміни на цукрових заводах Черкаської та Київської областей.

У 1972 році закінчив Київський політехнічний інститут на факультеті Хімічного машинобудування, за фахом — інженер - механік. Також закінчив вищу партійну школу при ЦК КПУ.

Кар`єра

1962 - 1965 рр. - проходив військову службу на Балтійському флоті. Член КПРС з 1965 року.

197 - 1975 рр. - працював майстром, начальником виробничо - диспетчерського бюро котельного цеху заводу «Ленінська кузня».

1975 - 1979 рр. - перебував на партійній роботі.

1975 року - інструктор.

1976 року - завідувач промислово - транспортного відділу Подільського райкому Компартії України.

1979 року - головний інженер дослідного заводу торговельного машинобудування ВО «Київторгмаш».

З серпня 1979 року по грудень 1982 року - другий секретар Подільського райкому партії міста Києва.

1982 року - заступник завідувача відділу машинобудівної та хімічної промисловості Київського міського комітету КПУ.

У грудні 1983 року по 1990 рік - перший секретар Подільського райкому КПУ в місті Києві.

1990 - 1992 рр. - голова Подільської районної ради народних депутатів та Подільського райвиконкому, депутат Верховної Ради України першого скликання.

Балотувався на посаду голови виконкому Київради І скликання - 1990 - 1994 рр. , проте набрав лише 15 голосів із 300 і не був обраний[1]

З 20 березня 1992 року[2] по 12 квітня 1993 року[3] - представник Президента України у місті Києві, голова Київської міської державної адміністрації.

В 1993 році - префект університету «Києво-Могилянська академія».

1995 - 1996 рр. - після звільнення на громадській роботі, працював керівником Контрольної служби Президента України .

1996 - 1997 рр. - радником Прем'єр-міністра України.

1997 - 1998 рр. -був Президентом Асоціації народних депутатів .

1998 року - керівник Центру розвитку міст, першим заступником виконавчого директора Асоціації міст України.

У березні 1998 року - кандидат в народні депутати України (виборчий округ № 220, зайняв 2-ге місце).

1999 - 2000 рр. - заступник голови Київської міської державної адміністрації, голова Комітету транспорту КМДА.

Заслужений працівник транспорту України - грудень 2000 року.

З липня 2000 року по травень 2002 року - народний депутат України (член фракції ПРП «Реформи-Конгрес» липень 2000 року по квітень 2001 року, позафракційний - квітень - травень 2001 року.

Член групи «Трудова Україна» травень - листопад 2001 року.

Орден "Знак Пошани". Почесна грамота КМ України - грудень 2001 року.

Член парламентського Комітету з питань будівництва, транспорту і зв'язку.

У червні 2002 року по листопад 2003 року - заступник голови Київської міської державної адміністрації, начальник Головного управління транспорту.

Орден "За заслуги" III ст. - червень 2003 року.

З грудня 2003 року по жовтень 2004 року - перший заступник Міністра транспорту України у зв'язках з Верховною Радою України[4][5].

2004 - 2005 рр. - довірена особа кандидата на посаду Президента України Віктора Ющенка в ТВО № 225.

У березні 2006 року - кандидат у народні депутати України від Громадянського блоку «Пора—ПРП», № 308 в списку (блок до парламенту не пройшов).

З квітня 2006 року - депутат Київської міської ради від «Громадянського блоку ПОРА-ПРП».

З травня 2006 року - радник Київського міського голови — виконуючий обов`язків заступника голови Київської міської державної адміністрації (основні функції та напрямки роботи — Головне управління транспорту, зв'язку та інформатизації).

Голова Громадського об'єднання «Вибір», Президент благодійного Фонду Івана Мазепи, Президент Громадської організації «Енергополіс».

З 2008 року - голова Асоціації «Всеукраїнський союз виробників будівельних матеріалів та виробів».

З 2009 року - голова Комітету підприємців-виробників будівельних матеріалів та виробів при Торговельно-промисловій палаті України.


Автор книг: "Я повертаюсь" (1993 року), "Як подолати кризу та приниження? Дещо про реґіональну політику України" (1998 року).

Захоплення- систематизація та конспектування праць з проблематики м.Києва та міст України, городництво.

Помер 26 вересня 2020 року у місті Києві[6].

Творчість

Книги
  • «Я повертаюсь» (1993),
  • «Як подолати кризу та приниження? Дещо про регіональну політику України» (1998),
  • «Обличчя столиці в долях її керівників» (2003),
  • навчальний посібник «Українські міста: питання власності і муніципального управління» (2001),
  • літературно-документальне видання «Крах партійного колоса» (2007),
  • «Іржавець — моє рідне село» (2009).

Автор дванадцятисерійного телевізійного проекту «Обличчя столиці в долях її керівників» (2003).

Відзнаки

Примітки
  1. Вечірній Київ. — 1993. — 29 травня.
  2. Указ Президента України від 20 березня 1992 року № 171 «Про призначення Представника Президента України у місті Києві»].
  3. Указ Президента України від 12 квітня 1993 року № 118/93 «Про звільнення Представника Президента України у місті Києві».
  4. Указ Президента України від 16 грудня 2003 року № 1438/2003 «Про призначення І. Салія першим заступником Міністра транспорту України у зв'язках з Верховною Радою України»
  5. Указ Президента України від 24 вересня 2004 року № 1131/2004 «Про звільнення І. Салія з посади першого заступника Міністра транспорту України у зв'язках з Верховною Радою України»
  6. Помер Іван Салій - колишній голова КМДА. ФАКТИ ICTV. 27 вересня 2020. Процитовано 25 жовтня 2020.
  7. Указ Президента України від 28 грудня 2000 року № 1387/2000 «Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, установ і організацій міста Києва»
  8. Указ Президента України від 9 червня 2003 року № 501/2003 «Про відзначення державними нагородами України працівників акціонерного товариства "Київметробуд"»
  9. Указ Президента України від 19 серпня 2016 року № 336/2016 «Про нагородження відзнакою Президента України — ювілейною медаллю «25 років незалежності України»»

Джерела

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.