Перські середньовічні килими

Ручне килимарство існує з тих часів, коли люди навчилися виробляти пряжу і тканини з волокнистих матеріалів. Батьківщиною килимарства вважається Персія. Історики вважають, що тодішні східні кочівники ткали щільні теплі полотна, щоб мати можливість швидко облаштувати житло. В умовах кочового життя килими і тканини захищали від вітру й піску, дозволяли розділити приміщення чи прикрасити його. Трансформація практичного полотна у твір мистецтва почалася, очевидно у часі, коли кочівники почали вести осілий спосіб життя.

Згодом, близько 4000 років тому, килимарство виникло у південному Туркменістані. Виготовлення ворсових килимів було розвинуто у Середній Азії, Китаї, Ірані, Месопотамії (північна частина Сирії) в II–III столітті до нашої ери. Перші килими були вишиті на лляному полотні з різними тематичними сюжетами. Різновидом вишитих килимів були килими з аплікаціями.

Пазирикський килим, Ермітаж.

Перший стародавній килим, який дійшов до 20 ст., був витканий більше 2000 років тому. Його знайшов російський археолог Сергій Руденко у 1949 році під час розкопок царського могильного кургану в Пазирикських горах Сибіру (за місцем розкопок одержав назву «пазирикський»). Він являє собою вовняне ворсове полотно, виткане із зображеннями оленів, коней, грифонів і декоративних зірок в центральному полі. Килим виконаний технікою вузлового плетення, яка застосовується й сьогодні. Своєю винятковою збереженістю килим зобов'язаний тим, що був похований разом зі своїм колишнім власником. Через якийсь час могилу по-варварськи пограбували: винесли майже все, крім килима. Ідучи геть, грабіжники не закопали могилу. Вода, холод й повітря, що проникали в замкнутий простір, створили умови, за яких килим заморозився, законсервувався в ґрунті в брилі льоду на століття. Нині реставрований і зберігається в Ермітажі.

«У цьому килимі — відбиток моєї душі», напис на килимі.

Перський килим родини Сангушків, 2-а половина 16 ст., Музей декоративного мистецтва, Париж

Середньовічна Персія — найбільший і широко відомий центр азійського килимарства. Перські килими відомі з давніх-давен, але найстаріші серед збережених перських килимів датовані лише 16 ст[1]. Про попередній період перського килимарства довідались археологи під час розкопок у регіонах, пов'язаних із Персією торговельним зв'язками, у місцинах з надто посушливим чи холодним кліматом, де були умови для збереження решток килимів.

Для виробництва килимів були задіяні значні людські та матеріальні ресурси, а сам процес створення килима був довготривалим. Але на витрати йшли, позаяк килими використовували як у функції захисту від негоди, так і як меблі і домовини. Поховання померлих у килимах і зараз має поширення у регіонах, бідних деревиною.

Удосконалення килимоткацтва логічно привело до використання різної сировини, природних барвників, іноді золотих і срібних ниток[2]. В добу розвиненого середньовіччя перські майстри залучали до створення ескізів майбутніх килимів — відомих і провінційних художників-мініатюристів. Складні композиції з безліччю декоративних дрібниць і сюжетними мотивами характерні для килимів царських майстерень, де збирали найкращих художників, майстрів і майстринь. Художній лад перських килимів зі складними композиціями (особливо із царських майстерень) має спільну художню мову з перськими мініатюрами — з її умовністю, площинністю, своєрідною подачею явищ реальності, декоративними властивостями[2].

• 
  Перський килим кінця 16 ст., Герат, Музей Польді-Пеццолі, Мілан, Італія
• 
  Перський килим першої половини 16 ст., Тебриз (?), Музей Польді-Пеццолі, Мілан, Італія
• 
  Перський килим кінця 16 ст., Ісфаган, Музей Польді-Пеццолі, Мілан, Італія.

Поширена композиційна схема — прямокутний килим з бордюром-рамою і центральним полем. Центральне поле заповнювали або орнаментами, або складними візерунками з сюжетними зображеннями мисливців, вершників, птахів і тварин. І рама-бордюр, і центральне поле килима, і його розмір були тканим майданчиком для демонстрації майстерності і творчості художників і бригади ткачів. Перскі килими мали також головуючий колір або цих головуючих кольорів було два. Центральне поле могло бути орнаментальним, сітчастим або у вигляді своєрідного медальйону[2]. Різні килимарські центри виробили власні традиції, що вивели перські середньовічні килими на провідні позиції у декоративно-ужитковому мистецтві держави і сприяли їх світовому визнанню.

Мистецьку вартість килиму оцінюють

• за оригінальністю композиції,
• за колористичною гамою
• за кількістю вузлів на квадратний дециметр чи метр. За всіма цими покажчиками перські історичні килими мають найвищий щабель оцінок.

Історичним перським килимам притаманна оригінальність, індивідуальність витворів мистецтва[2], котру так поціновують в 20-21 ст.

Історичний килим, Кашан, з колишньої збірки Сангушків, Міхо музей, Японія.

В 20 ст. створена класифікація перських історичних килимів. Розрізняють за призначеням — * світські

• молитовні килими для мечетей.

Розподіл по головному сюжету — «звірині», зі сценами полювання, «з вазами», «з садами» тощо.

Має місце розподіл килимів за великими географічними регіонами або по окремим містам-центрам килимоткацтва (Кашан, Керман, Йєзд, Ісфаган, Шираз та інші).

«Садові» килими досить умовні. Бо в килими цього різновиду були перенесені властивості перських мініатюр, де відсутня італійська (математична) перспектива, а зображення набране з окремих зображень зверху у низ без зменшення дальніх деталей і їх збільшення у напрямку глядача.

Історичні перські «садові» килими рясніють зображеннями дерев, ставків або ручая, птахів, мавп, газелей, гепардів чи левів. Саме в «садових» килимах відбуваються царські полювання, тобто між «садовими» і «мисливськими» килимами кордони досить нечіткі і умовні[3].

Більш умовними, орнаментальними і декоративними є «вазові» килими. Виробництвом «вазових» килимів уславились майстерні малого містечка Джункан, що на відстані сто (100) кілометрів від Ісфагана[3]. Назва походить від зображень вази, з котрої ростуть стовбури рослин чи гілки з листям і квітами. Згодом до «вазових» килимів почали зараховувати низку килимів з пишними зображеннями рослин, де не було ніяких ваз, а лише збільшене зображення квіткових рослин, що вкривали усе центральне поле килима[3].

Зразок перського килиму, Ширван, близько 1900 р. .

• 
  Залишок перського «садового» килима з басейном і рибами, Ісфаган, кінець 17 ст., Національний музей, Краків, Польща
• 
  Історичний перський килим «вазового» типу, Керман, середина 17 ст.
• 
  Історичний перський килим, можливо Керман, середина 17 т.
• 
  Історичний килим, Керман, Персія
• 
  Перський килим з деревом життя,Керман, бл. 1800 р.
• 
  Перський килим,Керман, бл. 1825 р.

• May H. Beattie, Carpets of Central Persia — With special Reference to Rugs of Kirman, World of Islam Festival Publishing Company Ltd., Sheffield 1976 ISBN 0-905035-17-8
• A. C. Edwards. The Persian Carpet. Duckworth, London, 1953, ISBN 0-7156-0256-X
• Jenny Housego: Tribal Rugs — An Introduction to the Weaving of the Tribes of Iran, Scorpion Publications, London 1978 ISBN 0-905906-05-5
• J. G. Lettenmair. Das Grosse Orientteppichbuch. Welsermühl Verlag, Welsermühl, München 1962
• Shenâcht-e Shâhkâr-ha-ye Farsch-e Irân (Meisterwerke der Perserteppiche). Tehran, Iran 1972 (1351)
• I. C. Neff und C. F. Maggs. Dictionary of Oriental Rugs with a monography on identification by weave. AD. Donker Publisher, London, 1977. ISBN 0-949937-35-5
• J. Opie. Tribal Rugs of Southern Persia. James Opie Oriental Rugs, Inc., Portland, Oregon, 1981,(Library of Congress Catalog Number 81-90582).
• Carol Bier, Kuratorin der Orient Sammlungen am Textile Museum in Washington, D.C., veröffentlichte einen Beitrag über ausländische Unternehmen in Persien in der Ausgabe May/June 1989 Seite 8-15 der Zeitschrift Saudi Aramco World, Houston/Texas. Text Englisch
• «Всебщая история искусств», т. 2, книга 2, М., 1961

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Перські середньовічні килими